До президентських виборів у США ще два роки, однак боротьба за те, хто стане новим обличчям Демократичної партії, фактично вже почалася. Потенційних претендентів настільки багато, що зараз немає навіть очевидного фаворита: у списках з’являються колишня віцепрезидентка Камала Гарріс, губернатори Гевін Ньюсом, Вес Мур і Джош Шапіро, сенатори Джон Оссофф, Рафаель Ворнок і Марк Келлі, конгресвумен Александрія Окасіо-Кортес та колишній міністр транспорту Піт Буттіджедж. The Washington Post називає поле демократів «широко відкритим» і зазначає, що партія досі сперечається, який саме кандидат здатен повернути їй Білий дім: прогресивний лідер, центрист чи зовсім нове обличчя.
При цьому вибори 2028 року навряд чи будуть буквально новою дуеллю демократів із Дональдом Трампом. 22-га поправка до Конституції США встановлює, що одна людина не може бути обрана президентом більше двох разів, а Трамп уже перемагав у 2016 та 2024 роках. Він продовжує періодично підігрівати розмови про третій термін, продавав атрибутику «Trump 2028» і допускав незвичні сценарії, проте останнім часом дедалі частіше говорить і про життя після завершення президентства. 11 серпня він знову заявив, що хотів би балотуватися, але визнав, що закон створює дуже серйозну перешкоду.
Тому головним питанням для демократів є не стільки те, хто особисто переможе Трампа, скільки хто зможе протистояти політичній спадщині MAGA та кандидату, якого нинішній президент підтримає як наступника. У Республіканській партії вже формується власна боротьба за спадщину Трампа, а одним із найбільш очевидних фаворитів Washington Post називає віцепрезидента Джей Ді Венса. Саме тому нинішні маневри демократів дедалі більше нагадують ранню фазу президентських праймеріз, хоча жоден із головних претендентів формально ще не оголосив кампанію.
Одним із найцікавіших нових імен став Джон Оссофф, 39-річний сенатор від Джорджії. Washington Post звертає увагу на його різке зростання популярності серед демократичного електорату: відео та дописи політика з жорсткою критикою Трампа набирають мільйони переглядів, а сам Оссофф дедалі частіше сприймається як представник покоління, яке може замінити стару партійну верхівку. Водночас його найближче випробування — не президентська кампанія, а переобрання до Сенату в листопаді 2026 року, причому ця гонка в Джорджії вважається однією з найбільш конкурентних у країні.
Для України позиція Оссоффа виглядає дещо складнішою, ніж просте розділення на «за» чи «проти». Після початку повномасштабної війни він однозначно засуджував російське вторгнення та підтримував право України на самооборону, однак улітку 2026 року опинився серед сенаторів, які виступили проти просування версії законопроєкту про потужні вторинні санкції проти Росії. Його заперечення стосувалися не самої допомоги Україні, а надто широких повноважень, які документ міг дати адміністрації Трампа для запровадження високих мит проти третіх держав. Тож у майбутній президентській кампанії Оссофф, імовірно, намагатиметься поєднати підтримку Києва з критикою концентрації зовнішньополітичних важелів у руках Білого дому.
Поруч із ним Washington Post виділяє іншого сенатора від Джорджії — Рафаеля Ворнока. Старший пастор історичної баптистської церкви Ебенезер в Атланті потенційно може об’єднати прогресивне крило демократів із темношкірими виборцями — коаліцію, яка була критично важливою для перемог Барака Обами. Ворнок також займає виразно критичну позицію щодо Кремля і називав Володимира Путіна воєнним злочинцем, хоча одночасно вимагав запобіжників до санкційної політики Трампа, щоб президент не отримав необмежених можливостей використовувати мита. Саме така комбінація соціальної прогресивності та відносно прагматичного зовнішньополітичного курсу може зробити його серйозним претендентом на праймеріз.
Ще одне ім’я, яке дедалі частіше звучить у Вашингтоні, — Вес Мур, губернатор Меріленду і ветеран армії США. Він став першим темношкірим губернатором штату й належить до покоління політиків, яке демократи можуть спробувати представити як принципово нову альтернативу як Трампу, так і власній старій гвардії. Мур публічно підтримує Україну, зустрічався з українськими ветеранами та неодноразово висловлював солідарність із українською громадою. Washington Post пише, що демократи бачать у ньому молодого й енергійного політика, який за сприятливих умов може дуже швидко набрати національну популярність.
Але найбільш відоме ім’я у списку — Камала Гарріс. Поразка від Трампа у 2024 році стала для неї серйозним політичним ударом, а в Демократичній партії є значний запит на нове покоління лідерів. Проте списувати колишню віцепрезидентку поки рано: вона має практично стовідсоткову національну впізнаваність, велику мережу донорів і особливо сильні позиції серед частини темношкірого електорату. Washington Post зазначає, що потенційне надання Південній Кароліні першості у календарі демократичних праймеріз також могло б бути для Гарріс вигідним.
До того ж сама Гарріс дедалі менше приховує, що розглядає другий шанс. Ще торік вона говорила BBC, що «не закінчила» з політикою і не виключала нового походу в Білий дім, а навесні 2026 року відповіла на пряме запитання про можливу кампанію словами: «Можливо. Я про це думаю». Проблема в тому, що частина демократів уже відкрито виступає проти її повернення: лише кілька днів тому кандидат демократів у губернатори Айови Роб Сенд категорично відкинув ідею нової кампанії Гарріс, що показує реальний рівень внутрішньопартійного спротиву.
Одним із найнебезпечніших конкурентів Гарріс може стати губернатор Каліфорнії Гевін Ньюсом, який фактично перетворив публічне протистояння з Трампом на частину свого національного бренду. Саме Ньюсом ще восени минулого року використав гучний вислів про можливі «вибори Путіна» у 2028 році, заявляючи, що без активного спротиву політиці Трампа американські виборчі інститути можуть опинитися під загрозою. Це була політична метафора Ньюсома та порівняння з авторитарною російською моделлю, а не твердження про безпосередню участь Путіна в американських виборах.
Ньюсом уже давно поводиться як політик із загальнонаціональними амбіціями: активно виступає на міжнародних майданчиках, сперечається з Білим домом і систематично атакує Трампа в соціальних мережах. Водночас він намагається демонструвати більш жорстку позицію щодо Росії й закликає адміністрацію США сильніше підтримувати Україну. Washington Post відносить його до групи найбільш помітних потенційних кандидатів, хоча боротьба з Гарріс за каліфорнійських донорів і партійну інфраструктуру може стати окремою проблемою для обох політиків.
Ще одним сильним губернатором залишається Джош Шапіро з Пенсильванії. Його штат має особливе значення для президентських виборів: Пенсильванія належить до ключових «хитких» штатів, без яких демократам украй складно зібрати переможну коаліцію. Шапіро позиціонує себе як політик, здатний поєднувати традиційний демократичний порядок денний із дистанціюванням від найбільш лівих ідей партії. Для України важливо й те, що він давно підтримує українську громаду Пенсильванії та після резонансної суперечки Зеленського з Трампом і Венсом у Білому домі виступив із різкою критикою поведінки адміністрації.
На іншому політичному фланзі дедалі помітнішою стає Александрія Окасіо-Кортес. Її потенційна кампанія могла б мобілізувати прогресивне крило партії та молодих виборців, а останні сигнали показують, що її президентські перспективи вже не сприймають як фантастику. Axios повідомляє, що сама можливість її кампанії у 2028 році вже спричинила дискусії й суперечки всередині Демократичних соціалістів Америки, а на ринках прогнозів вона останнім часом навіть виходила в число лідерів серед потенційних кандидатів демократів. Водночас Окасіо-Кортес офіційно про президентську кампанію не оголошувала.
У контексті України Окасіо-Кортес теж відійшла від образу частини американських лівих, які прагнуть максимально дистанціюватися від міжнародних конфліктів. Вона наголошувала, що переговори про майбутнє України не можуть відбуватися без самої України та що Росія не повинна отримувати винагороду за порушення суверенітету іншої держави. Водночас її загальна зовнішньополітична платформа залишається більш лівою та обережною щодо американського військового втручання, ніж позиції центристського крила демократів.
Повною протилежністю їй за політичним стилем може стати сенатор від Аризони Марк Келлі — колишній астронавт NASA і військовий льотчик. Келлі вже говорив, що серйозно розгляне президентську кампанію, а Washington Post раніше навіть ставила його серед найсильніших претендентів. Для Києва він, ймовірно, є одним із найбільш однозначних кандидатів у цьому списку: Келлі неодноразово відвідував Україну, підтримував військову допомогу та публічно заявляв, що хоче побачити поразку Росії й перемогу України.
Не варто забувати й про Піта Буттіджеджа, колишнього міністра транспорту адміністрації Джо Байдена. У 44 роки він залишається одним із наймолодших політиків із великим досвідом загальнонаціональної кампанії — ще 2020 року Буттіджедж брав участь у демократичних праймеріз і навіть переміг за кількістю делегатів на кокусах в Айові. У питанні України він робив особливий акцент на довгостроковій економічній стійкості, транспортній інфраструктурі та масштабній післявоєнній відбудові. Washington Post також залишає його серед реальних претендентів, хоча зараз увага до нього дещо менша, ніж до Оссоффа, Ньюсома чи Окасіо-Кортес.
Усе це означає, що Демократична партія входить у 2028 рік без одного беззаперечного спадкоємця. Гарріс має досвід, гроші й впізнаваність, Ньюсом — потужну медійну машину, Оссофф — ефект нового обличчя, Шапіро — стратегічно важливу Пенсильванію, Келлі — військовий бекграунд і центристський імідж, а Окасіо-Кортес — надзвичайно активну молодшу й прогресивну аудиторію. Washington Post наголошує: головна суперечка всередині партії вже зараз полягає в тому, чи повертатися до центру для боротьби за поміркованого виборця, чи зробити ставку на нову прогресивну хвилю.
Для України ця боротьба має особливе значення. Практично всі основні демократичні претенденти засуджують російську агресію, однак відрізняються у питанні масштабів військової допомоги, санкцій, президентських повноважень і загальної ролі США у світі. Найближчі місяці, особливо проміжні вибори восени 2026 року, можуть серйозно перетасувати цей список: перемога Оссоффа в Джорджії чи Шапіро в Пенсильванії посилить їхні президентські позиції, тоді як невдача може практично закрити дорогу до кампанії 2028-го. Саме після midterms стане значно зрозуміліше, хто з демократів дійсно здатен перетворити нинішні амбіції на боротьбу за Білий дім.
