У польському Вроцлаві спроба міської влади публічно виступити проти ксенофобії та нападів на іноземців перетворилася на гостру політичну суперечку навколо українців, історичної пам’яті та навіть питання повернення в Україну чоловіків призовного віку. Депутати зрештою ухвалили резолюцію проти насильства на національному ґрунті, однак перед голосуванням у сесійній залі пролунали заяви про «величезну невдячність» України та «плювок в обличчя Польщі». Інші представники міської влади відповіли, що через такі слова Вроцлав і Польща можуть осоромитися перед світом.
Резолюцію міська рада Вроцлава ухвалила у середу, 26 серпня. Її появі передувала серія резонансних інцидентів на національному ґрунті. На офіційному порталі міста пояснили, що документ став відповіддю на зростання агресії, ненависті та насильства, а сама міська рада нагадала про принцип Вроцлава як «міста рівності». У документі наголошується: кожна людина, яка обрала Вроцлав своїм домом і місцем для життя, має бути тут бажаною незалежно від її національності.
Особливого значення ситуації додає те, що резолюцію ухвалили в тиждень святкування Дня Незалежності України. У Вроцлаві в цей час також дали старт створенню Скверу польсько-української дружби — символічного простору, покликаного підкреслити зв’язки між двома народами. Однак дискусія у міській раді показала, наскільки гострою залишається тема українців у польській внутрішній політиці.
Одним із безпосередніх приводів для реакції влади став жорстокий напад на молоду українську пару, який стався у Вроцлаві 26 липня. Постраждали 20-річна українка та 21-річний українець. Польська поліція затримала двох підозрюваних, а суд згодом відправив їх під тримісячний арешт. За даними слідства, дії чоловіків кваліфікували, зокрема, як застосування насильства за національною ознакою. Одному з фігурантів загрожує до 7,5 року ув’язнення, іншому — до п’яти років.
Після цього інциденту Генеральне консульство України у Вроцлаві звернулося до польських правоохоронців із закликом оперативно розслідувати напад. Історія отримала широкий розголос у Польщі та Україні й стала одним із прикладів, які використовувалися під час обговорення проблеми насильства на національному ґрунті.
Втім, автори резолюції не обмежили документ захистом лише українців. У ньому спеціально наголосили, що засуджують будь-яке насильство незалежно від того, якої національності є нападник і жертва. Серед прикладів згадувався також жорстокий напад із ножем на польку, який вчинив громадянин України. Таким чином депутати намагалися сформулювати універсальну позицію: походження людини не повинно ані робити її мішенню, ані бути виправданням злочину.
Однак саме під час обговорення документа почався політичний конфлікт.
Представники опозиційної партії «Право і справедливість» запропонували внести до резолюції поправку. У ній вони хотіли окремо зафіксувати протест проти узагальнених звинувачень поляків та мешканців Вроцлава в ксенофобії, агресії чи ненависті за національною ознакою.
Але найбільш резонансною стала інша частина пропозиції. Депутати хотіли звернутися до польського уряду та Сейму із закликом невідкладно врегулювати статус громадян України призовного віку, які перебувають у Польщі без чинного дозволу, щоб вони могли повернутися в Україну та розпочати військову службу.
Дискусія швидко вийшла далеко за межі питання безпеки на вулицях Вроцлава.
Представник «Права і справедливості» Славомір Смігельський, презентуючи поправку, нагадав про масштабну допомогу, яку Польща надала Україні після початку повномасштабного російського вторгнення. Після цього він заявив, що у відповідь Польща нібито отримала «величезну невдячність».
Окремо Смігельський згадав рішення президента Володимира Зеленського щодо найменування одного з українських військових підрозділів на честь діячів, пов’язаних з УПА. Польський політик назвав це «плювком в обличчя Польщі та полякам». Також він підтримав ініціативу «Стоп бандеризму» та звинуватив лівих політиків у тому, що вони самі поглиблюють поділ між поляками та українцями.
Ці слова спричинили різку реакцію в залі.
Віцепрезидент Вроцлава Ришард Кесслер заявив, що подібна риторика фактично ганьбить місто і країну. За його словами, депутати влаштовують скандал, за який потім можуть «соромитися перед усім світом». Кесслер запропонував припинити дискусію.
Водночас суперечки не проходили суто по лінії «за українців — проти українців». Представник «Права і справедливості» Роберт Пєнковський пояснив свою незгоду з документом тим, що, на його думку, резолюція надто сильно концентрується на одній національній групі. Він заявив, що не підтримає звернення, яке може створювати враження, ніби безпека українців важливіша за безпеку інших мешканців Вроцлава.
На це депутат від «Лівиці вперед» Роберт Суліговський відповів, що українців, які живуть у Вроцлаві, не можна робити відповідальними за рішення української влади. На його думку, люди, які переїхали до міста і живуть там, повинні почуватися вдома та отримувати підтримку місцевої громади.
Суліговський сформулював свою позицію особливо емоційно: українців, за його словами, слід зустрічати «з посмішкою та квітами, а не з ножем і пляшкою».
Тема пляшки була не випадковою. Практично одночасно у Вроцлаві стався ще один резонансний напад, цього разу на 66-річного таксиста — громадянина Білорусі. За даними поліції, 23-річний пасажир почув у водія східний акцент, після чого почав ображати його на національному ґрунті. Словесна агресія переросла у фізичну: чоловік ударив таксиста скляною пляшкою по голові. Цей випадок також згадували під час дискусії у міській раді.
У підсумку дебати довелося закрити, хоча висловитися встигли не всі депутати. Попри скандал, більшість міської ради підтримала резолюцію.
За документ проголосували 24 депутати. Проти виступив Славомір Смігельський із «Права і справедливості», ще шестеро членів ради не взяли участі в голосуванні. Таким чином Вроцлав офіційно зафіксував позицію про неприпустимість агресії, ненависті та насильства на національному ґрунті.
Водночас сама суперечка показала значно ширшу проблему. Питання безпеки українців у Польщі дедалі частіше переплітається з польською внутрішньою політикою, історичними суперечками, темою УПА, міграційною політикою та дискусіями про українських чоловіків призовного віку.
У Вроцлаві ж після гарячої політичної дискусії офіційна позиція міста залишилася однозначною: насильство не може бути прийнятним незалежно від паспорта нападника чи жертви. На офіційному сайті міста головну тезу ухваленої резолюції сформулювали максимально просто — «У Вроцлаві немає місця ненависті».
