Корупція в українській судовій системі залишається однією з найглибших проблем, яка підриває віру громадян у справедливість і гальмує європейський розвиток держави. Попри роки реформ, суди часто працюють не як орган правосуддя, а як інструмент впливу для політичних та бізнесових груп. Керована система, клани у Вищій раді правосуддя, непрозоре призначення суддів і повна безкарність — саме це перетворило українське судочинство на закриту касту, недосяжну для закону.
Відомо, що найбільше гучні справи проти високопосадовців або тягнуться роками, або взагалі розвалюються у судах. Навіть коли слідство надає залізобетонні докази, судді ухвалюють рішення на користь обвинувачених. Така система не лише вбиває довіру суспільства, але й відлякує інвесторів, які не бачать гарантій справедливості в Україні.
Наше розслідування торкається конкретного прикладу — судді Миколаївського апеляційного суду Наталії Тищук. Якщо вірити її офіційній декларації, вона — людина з мінімальними доходами, без нерухомості, автомобілів та заощаджень. Її річна зарплата складає 471 526 грн, що навряд чи дозволяє вести розкішне життя. Та за фасадом декларативної бідності ховається зовсім інша реальність.
У декларації за 2024 рік суддя вказала лише дві земельні ділянки в Миколаївській області, два будинки та дві квартири у Кропивницькому. Жодного слова про розкішні авто. Проте, за нашими даними, суддя щоденно користується Porsche Cayenne вартістю близько 80 000 євро, зареєстрованим на родича. Це — типова схема приховування майна серед українських суддів.
Та головні скарби заховані не на її ім’я, а на чоловіка — Тищука В’ячеслава, підприємця з багатомільйонними активами. Серед його власності — щонайменше чотири офісні приміщення, п’ять земельних ділянок, автомобіль AUDI Q7 за понад 100 000 євро, корпоративні права та значні банківські рахунки. Однак виявилося, що й це лише вершина айсберга.
Наше джерело повідомляє, що сім’я володіє нерухомістю за кордоном — зокрема, будинком у Греції, який суддя не внесла до декларації. Але ситуація набуває скандального масштабу, коли ми з’ясовуємо, що її чоловік перебуває у міжнародному розшуку Республікою Казахстан. Його підозрюють у легалізації злочинних доходів, створенні транснаціональної злочинної групи та участі у наркоторгівлі.
У липні 2025 року його затримали у Молдові, однак українська сторона, як і раніше, зробила вигляд, що нічого не сталося. У 2021 році СБУ вже проводила обшуки родини Тищуків через підозру у відмиванні коштів на запит ФБР — але справа, як завжди, зникла у судових кабінетах.
Ця історія — не лише про одну суддю. Це про весь механізм, у якому судді, прикриваючись мантією, перетворюються на гарантів безкарності. Поки система тримається на таких “служителях Феміди”, справедливість в Україні залишатиметься лише словом. Наше розслідування буде передано НАЗК та правоохоронним органам, аби хоча б цього разу відповідальності не уникнули ті, хто ховається за законом.
Уряд пропонує з 2026 року встановити прожитковий мінімум на рівні 3209 грн, а мінімальну зарплату підвищити до 8647 грн. Такі цифри закладені у проєкті закону «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (№14000).
У статті 7 документа прописані розміри прожиткового мінімуму для окремих категорій:
діти до 6 років — 2817 грн;
діти від 6 до 18 років — 3512 грн;
працездатні особи — 3328 грн;
особи, які втратили працездатність — 2595 грн;
спеціальний показник для розрахунку доплат на радіоактивно забруднених територіях — 1600 грн.
Це означає, що максимальна пенсія за віком, обмежена десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, зросте до 25 950 грн.
Водночас для суддів, прокурорів, податківців і митників нічого не зміниться: прожитковий мінімум для визначення їхніх посадових окладів залишиться на рівні, встановленому станом на 31 грудня 2025 року.
Зростання мінімальної зарплати до 8647 грн автоматично підвищить мінімальний ЄСВ для ФОП. Водночас у бюджеті передбачено збереження «розрахункової величини» для судових рішень на рівні 1600 грн.
Максимальна база для нарахування ЄСВ у 2026 році становитиме 20 мінімальних зарплат, а для військовослужбовців і поліцейських — 15 мінімальних зарплат.
Скандальний забудовник Максим Микитась знову опинився у центрі суспільного резонансу — цього разу через публічні погрози суддям. У своєму Telegram-каналі він звернувся до судді Апеляційного господарського суду з прізвищем Барсук, звинувативши її у нібито зв’язках із росіянами та пообіцявши «з’ясувати все особисто на суді».
«Пані суддя апеляційного суду — Барсук! Завтра особисто на суді з’ясую, скільки ти грошей у росіян узяла, що за це маєш зробити, і в очі твої подивлюся», — писав Микитась.
Хоча дописи згодом були видалені, скандал набув публічності. Забудовник навіть натякнув на власні «зв’язки» у Вищій раді правосуддя, через які він нібито може впливати на вручення підозр суддям.
Цей випадок особливо показовий з огляду на минуле Микитася. У 2019 році він став фігурантом справ про махінації, рейдерство та викрадення, зокрема юриста у центрі Києва. Його ім’я нерозривно пов’язане з історією занепаду державної компанії «Укрбуд». Під його керівництвом один із найбільших забудовників країни перетворився на приклад масштабних зловживань, залишивши десятки тисяч інвесторів без житла.
У 2024 році «Укрбуд» було приватизовано — 100% акцій придбала компанія «ТЕХНО-ОНЛАЙН», яка має мінімальні фінансові обіги, але, за журналістськими розслідуваннями, пов’язана з російським бізнесом. Це породило нові питання про прозорість процесу та вплив олігархічних груп.
Ключову роль у схемах відчуження активів відіграє юрист Тарковський, представник дружини Микитася. Через компанії-прокладки «Метробуд», T&A Industries та «Київметробуд» простежується зв’язок із російським бізнесменом Кияшком, колишнім керівником «Вагонмашу», прописаним у Москві до 2017 року.
Приватизація «Укрбуду», публічний тиск на суддів та залучення осіб із впливом у вищих ешелонах влади створюють враження про цілеспрямовану кампанію Микитася з уникнення відповідальності. Тим часом тисячі ошуканих інвесторів залишаються без житла, а стратегічні активи фактично відходять у руки людей зі сумнівною репутацією.
В Україні деякі чиновники, судді та командири Збройних Сил пропагують ідею військово-патріотичного виховання дітей у школах та дитячих садках. Водночас їхні власні діти навчаються за кордоном, що викликає запитання щодо послідовності їхніх заяв.
Новий сюжет «Бігус.інфо» показує кілька прикладів подвійних стандартів. Заступник голови 4-го центру рекрутингу сил ТрО Ігор Швайка називав дітей, які виїжджають навчатися за кордон, «щурами, що тікають з корабля», але його син і донька перебувають у Бельгії.
Донька міністра соціальної політики Дениса Улютіна навчається в Естонському університеті природничих наук на ветеринара. На її навчання чиновник витратив 220 тис. грн. Народний депутат Тарас Батенко критикував Міністерство освіти за відтік молоді за кордон, проте його донька навчається у Нідерландському університеті з оплатою майже 690 тис. грн на рік.
Мер Миколаєва Олександр Сєнкевич постійно наголошує на необхідності повертати молодь у місто, проте його сім’я живе у Польщі. Мер Львова Андрій Садовий заявляв, що його діти, які навчаються в Британії, підуть в армію після 25 років.
І ще невеликий перелік чиновників, діти яких знаходяться за кордоном:
Суддя з Вознесенська Марина Ротар — донька навчається в Австрії.
Суддя 5-го апеляційного адміністративного суду Олександр Яковлев — син навчається в Нідерландах.
Суддя з Ужгорода Ірина Логойда — донька навчається в Лондонському університеті. Бакалаврат коштує від 18 000 фунтів на рік.
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Юрій Бадюков — донька навчається в Канаді.
Суддя Верховного Суду України Семен Стеценко — син навчається у Великій Британії.
Суддя Верховного Суду України Костянтин Огородник — син навчається у Великій Британії. На навчання сина витратив понад 2 млн грн.
Суддя Верховного Суду України Вікторія Мацедонська — донька навчається у США.
Суддя Київського апеляційного суду Тетяна Невідома — син навчається в Німеччині.
Суддя Білгород-Дністровського міського районного суду Валентин Заверюха — син навчається в Словаччині.
Суддя Приморського районного суду Одеси Ольга Ляшко — син навчається в Австрії. Вартість навчання сплатили дві компанії з Кіпру — понад 4 млн грн.
Такі випадки викликають обурення громадськості, адже діти чиновників користуються можливостями навчання за кордоном, тоді як у школах та дитячих садках пропагується підготовка до війни. Водночас багато чиновників пояснюють, що їхні діти вже дорослі й самостійно обирають, де жити та вчитися.
Один із найвпливовіших і найбільш престижних судів столиці — Печерський районний суд Києва — опинився в центрі гучного скандалу. Замість того, щоб забезпечувати законність і сприяти слідству, він фактично став інструментом прикриття діяльності бізнесменів із російським корінням, які роками будують свої імперії в Україні, уникаючи відповідальності.
Справи Вагіфа Алієва
Серед ключових фігурантів — відомий девелопер Вагіф Алієв. Його компанії зводять масштабні торгові центри на землях із порушенням цільового призначення. Так, у Дарницькому районі столиці планують будівництво ТРЦ PozniakyMall на ділянці понад 3 гектари, яка мала використовуватися для об’єктів дорожнього сервісу. Спершу орендарем виступала компанія «Енергопласт», власником якої був сам Алієв, а після березня 2023 року — його донька Марина Дорохіна. Це класична схема уникнення санкцій і контролю.
Попри факти податкових махінацій та фіктивних фінансових операцій, судді Печерського райсуду відмовляють у відкритті проваджень. Зокрема, слідчий суддя Ільєва Т.Г. відмовилася зобов’язати Національну поліцію внести відомості до ЄРДР (справа №757/35024/25-к).
Алієв роками зберігає контроль над компаніями «ТРЦ Лавина», «Інвестбуд Гарант», «Мандарин Плаза», які використовували схеми з випуском фіктивних облігацій, щоб мінімізувати податки. Його бізнес-імперія залишається впливовою навіть після початку повномасштабної війни.
Справи Євгена Сотніченка
Інший приклад — громадянин РФ Євген Сотніченко. Попри визнання його українського паспорта недійсним у 2022 році, він зумів офіційно служити у ЗСУ, отримати нагороди й навіть іменний пістолет від РНБО. За цим прикриттям він розгорнув масштабну тіньову мережу криптообмінників під брендом C1K, яка займається відмиванням грошей, незаконним обігом криптовалюти та фінансуванням терористичних угруповань “ДНР/ЛНР”.
Обіг такої мережі сягає до 5 мільйонів доларів на місяць, прибуток із комісій — сотні тисяч доларів. Кошти легалізуються через банківські картки та дроп-сервіси й виводяться за кордон, зокрема до Росії. Робота відбувається без ліцензії НБУ та під “дахом” корумпованих співробітників СБУ, БЕБ, податкової й поліції. За інформацією джерел, щомісячні хабарі силовикам становлять близько 15 тисяч доларів.
Попри численні докази, суддя Печерського райсуду Григоренко І.В. відмовилася зобов’язати БЕБ внести відомості до ЄРДР (справа №757/30475/25-к).
Такі рішення демонструють системну бездіяльність Печерського суду. Очевидні факти порушень залишаються без реакції, а впливові бізнесмени — безкарними. Це підриває довіру до судової системи, послаблює роботу антикорупційних органів та створює загрозу для національної безпеки.
Фактично Печерський суд сьогодні перетворився на механізм захисту інтересів тіньових гравців із російським корінням, замість того, щоб бути гарантом справедливості.
За інформацією нашого джерела, ОП розглядає варіант проведення “швидких та контрольованих виборів”.
В даному контексті варто згадати вбивство юриста Андрія Портнова в Іспанії, який мав значний вплив на судову систему і в тому числі на Конституційний суд, який до недавна не працював. Але після вбивства Портнова, Володимир Зеленський несподівано підписує Указ про призначення Олександра Водяннікова суддею Конституційного суду і розблокує його роботу.
Водночас спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук виходить в публічний простір із заявою про деталі підготовки нового закону про вибори, який має відповідати Конституції. А отже, Конституційний суд має в разі чого його схвалити.
Більше того, після зупинки бойових дій можуть бути звернення опозиційних сил щодо “конституційності дій влади” і тут знову потрібне роз’яснення Конституційного суду.
За словами джерела, “при житті Андрія Портнова судова система була єдиною гілкою влади, яку Єрмак-Татаров не змогли повністю підімяти під себе. За повну лояльність Портнов вимагав не заважати йому в судовій системі і повернути контроль над ДБР. І цілком можливо, що саме погроза Портнова, що він не дасть КСУ підтримати рішення Зеленського, вбила його”.
Водночас, новий закон про вибори може отримати два нові моменти, наразі їх обговорюють із суддями Конституційного суду.
Перше, вибори будуть розтягнуті на три дні з огляду на можливі атаки держави-агресора.
Це дуже погана тенденція для військових частин, де не буде незалежного контролю спостерігачів, а на прифронтових територіях висока ймовірність махінацій.
Друге спірне питання – це голосування через Дію, яке хочуть прописати у новому законом, що повністю унеможливить любий зовнішній контроль за процесом голосування.
Можливість проголосувати через Дію хочуть надати в тому числі громадянам України за кордоном, а таких наразі мільйони.
Офіційна середня пенсія в Україні сьогодні становить близько 5800 гривень. Але цей показник не розкриває справжньої картини — під красивою статистикою ховається глибока несправедливість, де обрані отримують сотні тисяч, а мільйони — борються за виживання.
Судді
Найбільші пенсії отримують судді. За офіційними даними, розмір їхніх виплат може сягати 390 тисяч гривень на місяць. Навіть найменші з пенсій у топ-20 — це щонайменше 320 тисяч гривень. Ці суми виплачуються довічно, за рахунок платників податків.
Прокурори
Пенсії екс-прокурорів коливаються від 119 до 219 тисяч гривень на місяць. Серед рекордсменів:
Станіслав Муратов — колишній заступник керівника Харківської обласної прокуратури, за інформацією з відкритих джерел має одну з найбільших прокурорських пенсій в країні.
Андрій Кравченко — у 2023 році задекларував понад 1 мільйон гривень пенсійних виплат.
Володимир Лимар — отримав 714 тисяч гривень пенсії за рік, тобто майже 60 тисяч щомісяця.
Народні депутати
Хоча пенсії більшості екс-нардепів не дотягують до суддівських чи прокурорських, вони також значно вищі за середні по країні. Один з колишніх депутатів отримує 245 тисяч гривень на місяць. У більшості — виплати від 21 до 60 тисяч.
Шахтарі та інші працівники небезпечних професій
Максимальна пенсія шахтаря, який усе життя провів у підземеллі, становить 29 тисяч гривень. Це менше за мінімальні виплати екс-прокурорам. А більшість пенсіонерів в Україні отримують не більше 7000 гривень щомісяця.
Формально держава декларує соціальну справедливість і рівність, однак пенсійна система фактично закріплює кастовий поділ. Найбільші виплати дістаються тим, хто мав владу і доступ до ресурсів, тоді як прості працівники — медики, вчителі, шахтарі — отримують у десятки разів менше.
Це не виняток, а системна політика, яка десятиліттями працює на користь еліт. Питання не лише в сумах, а у принципах: пенсійна система перестала бути інструментом підтримки тих, хто справді її потребує.
Поки переважна більшість українських пенсіонерів виживає на 2–4 тисячі гривень на місяць, окремі представники «привілейованих» професій отримують пенсії, які в сотні разів перевищують ці суми. Судді, прокурори, чиновники — усі вони роками формували систему спецпенсій, яка нині перетворилася на одну з найбільших соціальних нерівностей в Україні. Про те, як виникла ця кланова модель, скільки реально коштує державі «особливе» пенсійне забезпечення і чому без великої реформи не обійтись — розповідає народний депутат Данило Гетманцев.
Деякі пенсіонери отримують виплати в розмірі понад 100 тисяч гривень на місяць | Фото: Getty
Проблема в тому, що кланова система спецпенсійформувалася десятиліттями саме привілейованими кланами. Це сітка, яка чіпляється за свій матеріальний шкурний інтерес. Це хоч і колишні, але дуже впливові у країні люди. Вони чіпляються за норму Конституції, яка забороняє при прийнятті нових законів звужувати права, але абсолютно не помічають інші норми Основного закону, які гарантують рівність у правах та принцип недискримінаційності за будь-якою ознакою — зокрема і за родом діяльності. З цим треба боротися і змінювати такий підхід.
Що з пенсіями сьогодні
У нас нині мінімальна пенсія — 2361 гривня, середня пенсія на 1 квітня вже після чергової щорічної індексації – 6341 гривня.
56,6% пенсіонерів отримують менше 5 тис. гривень. Для майже 400 тисяч осіб це взагалі менше 3 тис. гривень, понад 3,3 мільйони – отримують від 3 до 4 тис. тис. гривень, 2,1 мільйони від 4 до 5 тис. гривень. Якщо порівняти з фактичним прожитковим мінімумом для непрацездатних, який на середину цього року наближається до 7 тисяч гривень, то ці категорії пенсіонерів знаходяться глибоко за межею бідності. І лише у 1,5 мільйонів осіб вона перевищує 10 тис. гривень. У середньому їх пенсія – 15,6 тис. гривень.
Для майже 400 тисяч осіб пенсія становить взагалі менше 3 тис. гривень
Фото: Відкриті джерела
Однак є така категорія, як судді, де середня пенсійна виплата перевищує 100 тис. гривень. Є прокурори, які можуть стати пенсіонерами з інвалідністю у віці 35 років, тоді як звичайному чоловіку-українцю, щоб отримати мінімальну пенсію, треба відпрацювати 35 років, а жінці – 30 років.
Одні пенсії зростають автоматично, інші – через прийняття законів, треті (як для колишніх військових) – встановлюються рішеннями Уряду, які вже давно не приймалися. І увесь цей різнобій додає додаткових барв почуттю несправедливості у суспільстві.
Спецпенсії бувають різними
Необхідно розуміти, що сам термін «спецпенсія» треба використовувати дуже коректно.
Такі виплати отримує не тільки умовна «еліта» (колишні судді, прокурори, народні депутати, члени уряду), але й працівники міліції (поліції) та інших правоохоронних органів, колишні професійні військові, звичайні державні службовці та працівники місцевого самоврядування, особи, що працювали на шкідливих виробництвах, чорнобильці та багато інших категорій.
І їх «спецпенсії» – це не завжди десятки і сотні тисяч гривень. Пенсія колишніх військовослужбовців – 8,5 тис. грн, ветеранів війни – 8,3 тис. грн, дітей війни – 5,7 тис. грн, науковців – 5,6 тис. грн. Але це також – спецпенсії.
Мільярдні «дірки» в бюджеті через ухвали судів
Серед цього різноманіття спецпенсіонерів далеко не всі отримують ті виплати, які передбачені діючим законодавством. Не всі при цьому мають можливість (і у зв’язку з віком, і зі станом здоров’я) відстоювати свої права у суді. Але щодо тих, хто все ж рухається цим шляхом – деякі кейси дійсно вражають.
Слід зазначити, що нерідко судові рішення ухвалюються за законами, які вже не є чинними, та за якими передбачалися більші виплати, ніж у нових законах. Як, наприклад, до закону «Про прокуратуру» 1991 року, хоча він втратив чинність після того, як у 2015 році депутати ухвалили новий закон «Про прокуратуру». Саме попередній передбачав пенсії у 90% зарплати, а не 60%. Подібна норма була і у Законі «Про державну службу» 1993 року, який втратив чинність у 2016 році.
У 2023 році суди ухвалили 240 тис. рішень у пенсійних справах проти держави, у 2024-му – ще понад 100 тис. Борг за рішеннями судів наближається до 100 млрд грн. Причому рішення по окремим категоріям осіб (прокурори, судді, особи, звільнені зі служби) обумовлюють збільшення видатків Пенсійного фонду на виплату поточних пенсій орієнтовно на 34,3 млрд грн на 2025 рік.
Борг за рішеннями судів наближається до 100 млрд грн
Фото: Відкриті джерела
Ще один показовий факт. У спеціальних пенсійних системах спостерігається чистий дефіцит. Тобто кожна людина, яка має спецпенсію, з Пенсійного фонду отримує набагато більше, ніж сплачувала відрахувань до нього протягом своєї професійної діяльності. Наприклад, є судове рішення за яким прокурор, маючи середню заробітну плату 13 тис. гривень, отримав пенсію у 97 тис. гривень. Це не є справедливим по відношенню до всіх інших наших громадян, які отримують мізерні пенсії, пропрацювавши все життя.
Якими мають бути пенсії в майбутньому
Реформа спецпенсій вже не тільки назріла, а навіть перезріла. Та вона має здійснюватися не окремо сама по собі, а виключно як складова «великої пенсійної реформи», якої ми так і не дочекались за усі роки Незалежності.
Розраховую побачити від урядовців кардинально інший підхід до пенсійного забезпечення українців, який поступово, але послідовно і незворотно ліквідовуватиме бідність пенсіонерів, а не консервуватиме та поглиблюватиме її.
Реформування пенсійної системи має відбуватися разом з детінізацією заробітних плат
Фото: USA Today
Наразі пропозиції Мінсоцполітики передбачають пенсійну реформу, за якою пенсії мають становити не менш 60% середнього заробітку людини (до речі як це відповідає середньому рівню у ЄС). Посилаючись на стандарти Європейської соціальної хартії та Конвенцію Міжнародної організації праці, пропонується:
Солідарна пенсія становила 40% середньої зарплати;
Додатково пенсія за накопичувальною системою – 20%;
Можливі додаткові пенсійні системи від роботодавців у вигляді професійної пенсії – 10%.
Сподіваюсь, що реформа пенсійної системи стане гармонійною частиною більш глобальної реформи, спрямованої на подолання бідності: реформування системи оплати праці, ринку зайнятості, спрямованих на стимулювання створення не абияких, а високооплачуваних робочих місць, детінізацію виплати заробітної плати – незалежно від того, чи робітничі ці професії, чи інженерно-конструкторські, чи наукові, чи творчі. Бо неможливо подолати бідність пенсіонерів в країні, де бідними залишатимуться працюючі люди та/ або які отримують зарплату у конвертах.
Судді Печерського районного суду Києва Євген Хайнацький та Катерина Середа стали фігурантами журналістського розслідування, яке виявило невідповідність між їхнім способом життя та офіційними деклараціями. Про це повідомляє Bankova Mail.
Маєтки під Києвом і автівки за мільйони
Євген Хайнацький задекларував два будинки в селі Вишеньки під Києвом — на 352,9 та 381 квадратний метр. Обидва об’єкти записані на його дружину Юлію Кияновську. На неї також оформлені фірми, що володіють автомобілями BMW X5 (2021 року випуску) та BMW X7 (2022), якими користується родина судді. Зокрема, йдеться про ТОВ АЗС “КРОС” та компанію “Ічнянський бетон”.
Інша суддя — Катерина Середа — мешкає в котеджному містечку «Міжріччя» у селі Хотянівка. Її маєток має площу 299 кв. м. Земля, на якій збудований будинок, оформлена на саму Середу, її матір Тетяну Мартиненко та сестру Аллу Мартиненко — співробітницю Верховного Суду.
Уся нерухомість має формальний статус “дачної” або “садової”, частину ділянок було придбано ще у 2013 році. Водночас, як зазначено в матеріалі, фактичними користувачами є самі судді та їхні родини.
Ухилення від гучної справи
На тлі розслідування стилю життя суддів спалахнув іще один скандал. За словами блогера Володимира Бондаренка, всі судді Печерського суду відмовились розглядати гучну справу щодо обвинувачення Петра Порошенка та Віктора Медведчука у державній зраді. Враховуючи високий суспільний резонанс та політичну чутливість справи, така відмова викликала хвилю обговорень.
Експерти вбачають у ситуації ознаки упередженості та можливого уникнення відповідальності. Поки що у Вищій раді правосуддя та НАЗК офіційно не коментували ситуацію із декларуванням майна суддів Хайнацького і Середи.
Поки українці донатять на дрони, сидять без світла і платять все більше за комуналку, судді одного з найодіозніших судів країни — ліквідованого ОАСК — тихо й впевнено отримують мільйони з бюджету. За останні два роки, поки про цей суд начебто всі забули, його судді отримали 157 мільйонів гривень зарплат. У середньому — по 3 мільйони на кожного. За цей час сам ОАСК не ухвалював рішень, не мав повноважень, а частина його суддів навіть стала фігурантами дисциплінарних проваджень.
Це все — з офіційної відповіді Державної судової адміністрації, наданої за запитом журналістів «Главкому».
Згідно з документами, у штаті ліквідованого суду залишалося 43 судді. І навіть після того, як Верховна Рада у грудні 2022-го проголосувала за ліквідацію ОАСК, «судова каста» продовжувала отримувати зарплату — ще понад рік.
У розрахунок не включені виплати для працівників апарату суду (а це ще 24 особи), тобто реальні витрати були ще більшими. Поки українці втрачають житло і близьких, Павло Вовк і компанія отримують зарплати, які в рази перевищують доходи навіть високопосадовців.
За інформацією джерела в Вищій раді правосуддя, вже відкрито дисциплінарні провадження щодо п’яти колишніх суддів ОАСК: Павла Григоровича, Віталія Амельохіна, Володимира Келеберди, Марини Бояринцевої та Ігоря Погрібніченка. Очікується, що в найближчі два місяці кількість фігурантів зросте, а перші звільнення можуть відбутися вже до літа.
Однак українці вже неодноразово бачили, як подібні “провадження” затягуються на роки, а в результаті судді отримують або мінімальні стягнення, або взагалі виходять сухими з води.
Цей суд став нариваючою виразкою в українській судовій системі задовго до свого ліквідаційного вердикту. У 2019-2020 роках НАБУ оприлюднило так звані «плівки Вовка», на яких зафіксовано, як судді вирішують, кого з політиків «мочити», як “призначати” керівництво у Вищій кваліфікаційній комісії та Вищій раді правосуддя. Суд був фактично перетворений на приватну фірму з обслуговування політичних і бізнес-інтересів.
Апофеозом цинізму стало те, що вже перед самою повномасштабною війною ОАСК взяв до розгляду позови… Віктора Януковича! Той намагався оскаржити своє усунення з посади президента та домогтися скасування позачергових виборів 2014 року. Навіщо це знадобилося саме тоді — питання риторичне. Одна з версій — судді просто тягнули час, очікуючи, що російські війська захоплять Київ, і можна буде швидко винести потрібне рішення в інтересах Кремля.
Позови Януковича розглядали до кінця квітня 2022 року, вже після початку повномасштабної агресії. Після цього діяльність суду припинили.
Утримання колишніх суддів ОАСК, які фактично перебувають у стані “ні риба, ні м’ясо”, вже обійшлося платникам податків у понад 157 мільйонів гривень. І це лише частина суми. Судді отримували зарплати за відсутності повноцінного функціонування установи. При цьому низка з них потенційно може продовжити роботу в оновленому Київському міському окружному адміністративному суді або в інших судах.
Навіть після офіційної ліквідації суду його постаті залишаються у грі. Вони зберігають вплив, зв’язки, і, що найнебезпечніше, — відсутність реального покарання. Без рішучого очищення та реального притягнення до відповідальності «вовчі суди» продовжать керувати з тіні.
А українці — знову платитимуть за їхню безкарність.
