Росія намагається змінити напрямки експорту скрапленого природного газу (СПГ), поступово переорієнтовуючи постачання з європейського ринку на країни Азії. Однак цей стратегічний крок може обернутися для Москви суттєвим падінням доходів через значно вищі витрати на транспортування, складні маршрути та санкційні обмеження. Про це повідомляє Reuters із посиланням на галузеві джерела та аналітиків.
У матеріалі зазначається, що Європейський Союз планує повністю відмовитися від імпорту російського СПГ до 2027 року в межах санкційної політики, запровадженої у відповідь на повномасштабне вторгнення Росії в Україну. На тлі поступового згортання європейського ринку російська влада заявляє про намір шукати нові довгострокові ринки збуту, насамперед в Азії, включно з Індією та іншими країнами регіону.
Втім, як пише Reuters, на практиці цей перехід виявився значно складнішим, ніж очікувалося в Москві. Одним із перших сигналів стала відмова Індії від закупівлі партії російського СПГ із заводу, що перебуває під санкціями США. За даними джерел у галузі, причиною стали високі витрати на доставку, а також ризики, пов’язані із санкційним тиском і фінансовими обмеженнями.
Ключовою проблемою для Росії є різке зростання логістичних витрат при переорієнтації поставок на азійські ринки. Якщо раніше доставка СПГ до Європи займала в середньому 17–20 днів, то нові маршрути до Азії можуть тривати від 50 до 80 днів залежно від обраного шляху. Зокрема, перевезення через Суецький канал займає приблизно 50–60 днів, маршрут навколо мису Доброї Надії — до 80 днів, а Північний морський шлях уздовж узбережжя Росії — близько 50–65 днів, але з сезонними обмеженнями.
Окрім часу доставки, значно зросла і її вартість. За оцінками експертів, транспортування газу до Європи коштує в середньому 1–1,5 долара за мільйон британських теплових одиниць, тоді як доставка до Індії може обходитися вже у 2,5–5 доларів за той самий обсяг. Таким чином, різниця в логістичних витратах може фактично “з’їдати” частину маржі виробників СПГ і зменшувати прибутковість експорту.
Аналітики також звертають увагу на те, що Росія активно просуває Північний морський шлях як альтернативний стратегічний маршрут для експорту енергоносіїв. Проте його використання залишається обмеженим через високі витрати, складні погодні умови та нестачу спеціалізованого флоту, зокрема танкерів льодового класу. У результаті цей маршрут може виявитися найдорожчим для постачання СПГ до Південної Азії.
Додатковим фактором ризику є безпекова нестабільність на окремих морських маршрутах, зокрема через Суецький канал, що також впливає на страхові витрати та логістичні схеми постачання. Це створює додатковий тиск на постачальників і змушує їх враховувати не лише відстань, а й геополітичні ризики.
На цьому тлі експерти зазначають, що навіть потенційно високі ціни на енергоносії на азійських ринках не гарантують Росії збереження попередніх доходів від експорту газу. Збільшення витрат на транспортування, санкційні обмеження та втрата стабільного європейського ринку формують довгостроковий тиск на російський енергетичний сектор.
Після початку повномасштабної війни Росії проти України ЄС послідовно скорочує залежність від російських енергоносіїв, збільшуючи імпорт СПГ з альтернативних джерел. Зокрема, США вже стали одним із ключових постачальників скрапленого газу до Європи і продовжують нарощувати свою частку на цьому ринку.
