В Україні офіційно запускають створення Українського національного пантеону — загальнонаціонального меморіального комплексу в Києві, де вшановуватимуть найвидатніших діячів української історії від часів Русі до сучасності. Президент Володимир Зеленський підписав відповідний закон 22 серпня, напередодні Дня Незалежності. Пантеон передбачатиме почесні перепоховання, символічні могили-кенотафи, музейні та церемоніальні простори, а рішення про те, чиє ім’я має бути представлене в комплексі, ухвалюватиме спеціальний колегіальний орган.
Йдеться про законопроєкт №15360 «Про Український національний пантеон», який Зеленський сам вніс до Верховної Ради 28 червня 2026 року — у День Конституції України. Документ був визначений президентом як невідкладний, а вже 1 липня парламент ухвалив його за основу та в цілому. За закон проголосували 287 народних депутатів.
Хоча повідомлення про підписання документа широко з’явилися у ЗМІ 23 серпня, Український інститут національної пам’яті уточнює, що Зеленський підписав закон саме 22 серпня 2026 року. Документ набирає чинності наступного дня після його офіційного опублікування.
Український національний пантеон має стати не просто кладовищем для відомих державних діячів. Закон визначає його як загальнонаціональне місце пам’яті Українського народу та простір ушанування тих, хто зробив винятковий і історично значущий внесок у здобуття або відновлення незалежності України, державотворення, захист суверенітету та територіальної цілісності, розвиток українського війська, культури, мистецтва, науки, спорту, літературної мови, громадянського суспільства або релігії.
Фактично йдеться про спробу створити єдину символічну лінію української державності — від Русі та Руського королівства через козацьку державу, Українську Народну Республіку, Західноукраїнську Народну Республіку, Українську Державу та Карпатську Україну до сучасної незалежної України. Верховна Рада під час ухвалення закону окремо наголошувала, що комплекс має демонструвати безперервність української державницької традиції.
Закон окреслює кілька категорій людей, яких потенційно можуть вшанувати у Пантеоні. Серед них — глави українських держав або особи, прирівняні до них у різні історичні періоди, президенти незалежної України, за винятком усунутих з посади в порядку імпічменту, головнокомандувачі та головні командири українських армій різних епох. До переліку також можуть потрапити люди, які зробили винятковий внесок у державність, військо, культуру, науку, спорт, українську мову, громадянське суспільство чи релігійне життя.
Окремою категорією визначені лауреати Нобелівської премії з науки чи літератури та діячі світового масштабу, які були громадянами України, народилися або жили на українській території чи чия діяльність була безпосередньо пов’язана з Україною. Це означає, що концепція Пантеону не обмежуватиметься виключно політиками та військовими.
Водночас закон встановлює важливе обмеження: перепоховувати у Пантеоні можна буде людину лише після того, як від дня її смерті минуло щонайменше 20 років. У такому правилі автори бачать запобіжник від політичної кон’юнктури та емоційних рішень одразу після смерті відомої особи.
При цьому не кожного видатного українця, представленого в Пантеоні, перепоховуватимуть фізично. Якщо могила людини вже розташована в Україні та навколо неї сформувалася усталена традиція вшанування, переносити останки не планують. Це стосується, наприклад, історичних постатей, чиї місця поховання самі давно стали національними пам’ятками.
Народний депутат та колишній керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович раніше пояснював, що Пантеон не має перетворитися на величезне кладовище. За його оцінкою, йтиметься лише про кілька десятків найвизначніших діячів. Частину з них можуть перепоховати, насамперед якщо їхні останки перебувають за кордоном і могили потребують захисту або належного державного вшанування. Значну частину Пантеону можуть становити кенотафи — символічні могили без останків.
Зокрема, не йдеться про перенесення останків Тараса Шевченка, Івана Франка чи Михайла Грушевського лише заради концентрації всіх відомих імен в одному місці. Їхні нинішні могили вже є самостійними місцями національної пам’яті.
Закон також містить чіткі заборони. У Пантеоні не можуть вшановувати людей, щодо яких є обвинувальні вироки за злочини проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Також виключені особи, на яких поширюються українські закони про засудження комуністичного і нацистського тоталітарних режимів, російської імперської політики та російського нацистського тоталітарного режиму держави-агресора.
Хто саме вирішуватиме, які імена з’являться у Пантеоні, також визначено законодавчо. Для цього мають створити постійний колегіальний дорадчий орган, сформований на конкурсній основі. Його склад затверджуватиме Кабінет Міністрів. До органу мають увійти представники Українського інституту національної пам’яті, наукових установ, історики та фахівці з національної пам’яті, освіти, меморіалізації, мистецтва, науки, спорту, українського мовознавства, громадянського суспільства та релігії.
При цьому Зеленський під час попередніх заяв наголошував на принципі, за яким саме українське суспільство має визначати власних героїв. Вносячи законопроєкт до парламенту, президент заявляв, що імена людей різних століть, які боролися за Україну та надихали її, мають бути об’єднані в одному просторі історичної пам’яті.
Сам Пантеон планують створити в Києві. Під час розгляду законопроєкту у Верховній Раді звучала концепція розміщення комплексу на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Водночас остаточне архітектурне рішення має пройти конкурс і широке громадське обговорення.
Український інститут національної пам’яті вже сформував робочу групу, яка має забезпечити науково-методичний супровід проєкту, визначення способів меморіалізації та проведення експертних і публічних обговорень. Відповідні кроки передбачені постановою Кабміну №871 від 1 липня 2026 року.
Майбутній комплекс планують зробити відкритим громадським простором. Окрім почесних поховань та кенотафів, там мають з’явитися площа для державних церемоній, монументальні об’єкти, які пояснюватимуть історію українського державотворення, а також музейні та виставкові площі. Пантеон використовуватимуть і для заходів державного протоколу та церемоніалу.
Він матиме позаконфесійний статус, хоча проведення релігійних обрядів не заборонятиметься. Автори концепції визначають для комплексу одразу кілька функцій — меморіальну, просвітницьку, виховну, церемоніальну, представницьку та консолідаційну.
Закон також закріплює принципово важливий майновий статус об’єкта. Український національний пантеон буде державною власністю й не зможе бути приватизований або переданий в оренду. Управління ним здійснюватиме юридична особа, яку створить або визначить Кабінет Міністрів.
Таким чином, підпис Зеленського запускає не просто будівництво ще одного меморіального комплексу, а формування окремої державної інституції пам’яті. Її завданням має стати створення єдиного простору, де історія української державності, культури, науки та боротьби за незалежність буде представлена як безперервний процес — від княжих часів до нинішньої війни.
