Президент України Володимир Зеленський наприкінці травня передав російському правителю Володимиру Путіну неформальне послання через російського бізнесмена та олігарха Романа Абрамовича, який раніше вже фігурував у ролі посередника між Києвом і Москвою на початкових етапах повномасштабної війни. Про це повідомляє Financial Times із посиланням на джерела, обізнані з перебігом неофіційних контактів між сторонами.
За даними видання, 21 травня український президент звернувся до Абрамовича з проханням передати російському керівництву сигнал про готовність Києва до можливого проведення прямої зустрічі на найвищому рівні. Йдеться про потенційний двосторонній саміт, який, у разі реалізації, міг би стати першою особистою зустріччю лідерів України та Росії з моменту початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Джерела зазначають, що цей крок розглядався як один із можливих каналів перевірки політичної готовності Москви до прямого діалогу, без формалізації повноцінного переговорного процесу.
Повідомлення, яке було передано через Абрамовича, за своїм змістом, як стверджують співрозмовники Financial Times, було близьким до позицій, викладених у відкритому зверненні Зеленського до Путіна, опублікованому пізніше на офіційному сайті президента України. У цьому документі українська сторона запропонувала можливість організації прямої зустрічі лідерів на нейтральній території, розглядаючи як варіанти Швейцарію, Туреччину або окремі країни Близького Сходу. Водночас Київ підкреслював, що формат переговорів не може передбачати проведення зустрічі ні в Києві, ні в Москві з міркувань безпеки та політичної нейтральності.
У тому ж зверненні український президент наголошував на готовності України до повного припинення вогню на період можливих переговорів. Такий режим тиші, за його словами, міг би стати базою для початку предметного діалогу між сторонами та зниження інтенсивності бойових дій. Контроль за дотриманням режиму припинення вогню, згідно з пропозиціями Києва, могли б здійснювати міжнародні партнери, зокрема Сполучені Штати Америки, які вже відіграють ключову роль у військово-політичній підтримці України.
Окрему увагу в цих ініціативах приділено гуманітарному виміру війни. Україна наполягає на обміні військовополоненими за принципом «всіх на всіх», що передбачає повернення всіх утримуваних осіб з обох сторін без винятків. Крім того, Київ вимагає повернення українських дітей та цивільних осіб, яких, за даними української влади, було незаконно вивезено на територію Росії. Ці питання українська сторона розглядає як невід’ємну частину будь-якого потенційного мирного процесу.
Також у позиції України окремо наголошується на необхідності формування довгострокових міжнародних гарантій безпеки. Йдеться про механізми, які мають бути створені за участю США та європейських партнерів і які унеможливили б повторення збройної агресії в майбутньому. Українська сторона підкреслює, що будь-які домовленості без чітких гарантій безпеки не можуть розглядатися як стійке рішення конфлікту.
На тлі цих дипломатичних сигналів українська влада продовжує описувати ситуацію на фронті як інтенсивну та виснажливу для російських сил. Президент Зеленський раніше заявляв, що лише за травень втрати Росії, за оцінками Києва, перевищили десятки тисяч осіб убитими та пораненими, значна частина яких є безповоротними втратами. Окремо він наголошував на тому, що Росія дедалі більше залежить від зовнішньої підтримки, зокрема від Китаю та окремих північнокорейських ресурсів, що, на думку української сторони, свідчить про поглиблення її міжнародної ізоляції та військової вразливості.
Використання Романа Абрамовича як неформального каналу комунікації між Україною та Росією вже мало історичні прецеденти. На початку повномасштабного вторгнення він брав участь у спробах організації переговорного процесу та координації окремих гуманітарних домовленостей, зокрема щодо обміну полоненими. Його роль тоді розглядалася як один із небагатьох доступних каналів непрямого діалогу між сторонами, коли офіційні дипломатичні контакти були фактично заморожені.
Дипломатичні експерти наголошують, що подібні неформальні канали зв’язку не можуть замінити офіційні переговори між державами, однак іноді використовуються для передачі чутливих сигналів або перевірки політичних намірів сторін. У нинішніх умовах повномасштабної війни навіть обмежені контакти через посередників можуть мати значення як індикатор потенційних змін у позиціях сторін, хоча не гарантують початку реального переговорного процесу.
Офіційні російські структури публічно не коментували інформацію про передане послання. Водночас раніше Москва неодноразово заявляла про готовність до переговорів, але висувала власні умови, які Україна та її західні партнери вважають неприйнятними.
Таким чином, інформація про неформальну комунікацію через Абрамовича вкладається у ширший контекст періодичних спроб дипломатичного зондування позицій сторін, однак на практиці не свідчить про наявність реального прориву у переговорах між Києвом і Москвою. На даний момент обидві сторони продовжують дотримуватися принципово різних позицій щодо умов завершення війни, що суттєво ускладнює перспективи прямого діалогу на найвищому рівні.
