Історія 14-річного Микити з Кривого Рогу, який залишився сам після мобілізації батька та потрапив до дитячого закладу, кілька місяців не сходила з інформаційного порядку денного України. Випадок викликав широкий суспільний резонанс, реакцію правозахисників та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Тепер стали відомі нові подробиці долі хлопця, за якого переживали тисячі українців.
Резонансна історія почалася ще у лютому 2026 року. За даними місцевих медіа та людей, знайомих із ситуацією, батько Микити, який самостійно виховував сина, прибув до територіального центру комплектування після отримання повістки. Оскільки юридично він не мав оформленого статусу батька-одинака, чоловіка мобілізували до лав Збройних сил України. Після цього 14-річний хлопець фактично залишився без нагляду дорослих.
Опинившись сам удома, підліток звернувся по допомогу до поліції. Правоохоронці прибули на виклик і, відповідно до чинних процедур, доставили дитину до центру соціально-психологічної реабілітації. Саме цей факт викликав хвилю дискусій у суспільстві щодо захисту прав дітей у випадках мобілізації єдиного опікуна.
Згодом ситуацією зацікавилися правозахисники, громадські активісти та журналісти. Виявилося, що мати хлопчика тривалий час проживає за кордоном і фактично не бере участі у його вихованні. Попри це, юридично вона не була позбавлена батьківських прав, що значно ускладнювало можливість оформлення опіки чи інших механізмів захисту дитини.
Однією з людей, яку особливо зворушила ця історія, стала депутатка Дніпропетровської обласної ради Аріна Пустова. Вона дізналася про ситуацію через знайомих та вирішила особисто допомогти хлопцю. Спочатку жінка почала регулярно відвідувати Микиту у реабілітаційному центрі, привозила йому необхідні речі та підтримувала морально. За її словами, хлопець дуже важко переживав розлуку з батьком і сподівався, що його перебування у закладі буде нетривалим.
З часом між підлітком та родиною Аріни Пустової склалися довірливі стосунки. Сам Микита висловив бажання тимчасово проживати у їхньому домі. Однак реалізувати це рішення виявилося непросто. Попри згоду батька хлопчика, соціальні служби спочатку відмовили через відсутність офіційної згоди матері, яка перебувала за кордоном. Лише після додаткових юридичних процедур, перевірки житлових умов та оформлення необхідних документів дитині дозволили переїхати до нової сім’ї.
У травні стало відомо, що Микита остаточно залишив дитячий заклад та переїхав до родини Аріни Пустової. За словами депутатки, першим проханням хлопця після переїзду була звичайна домашня смажена картопля. Ця деталь стала символом того, наскільки дитина скучила за домашнім теплом та нормальним сімейним життям.
Сьогодні хлопець продовжує навчання, займається футболом та підтримує постійний зв’язок із батьком, який проходить військову службу. За словами людей, які опікуються дитиною, батько регулярно телефонує синові, цікавиться його успіхами та бере участь у вирішенні всіх важливих питань, наскільки це можливо в умовах служби.
Паралельно тривають судові процеси щодо сімейного статусу дитини. Зокрема, розглядається питання про позбавлення матері батьківських прав через тривалу відсутність участі у вихованні сина. Якщо суд ухвалить відповідне рішення, це може стати підставою для подальшого перегляду правового статусу батька та вирішення питання щодо його можливого звільнення зі служби як єдиного опікуна неповнолітньої дитини.
Історія Микити стала однією з найгучніших соціальних тем останніх місяців. Вона вкотре порушила питання про захист дітей під час війни, механізми підтримки сімей мобілізованих військовослужбовців та необхідність оперативного реагування держави у випадках, коли неповнолітні залишаються без батьківського піклування.
Попри драматичний початок, сьогодні ця історія має більш оптимістичне продовження. Хлопець більше не перебуває в інтернатному закладі, має родину, яка про нього дбає, продовжує навчання та спорт, а головне — не втрачає зв’язок із батьком, який захищає Україну на фронті.
Водночас ця ситуація стала важливим сигналом для органів влади та соціальних служб щодо необхідності вдосконалення процедур захисту дітей під час воєнного стану. Адже за кожною такою історією стоїть не лише юридична проблема, а й доля конкретної дитини, яка потребує турботи, безпеки та підтримки.
