Як випливає з документів, що є у розпорядженні редакції, а також із коментарів європейських дипломатичних джерел у Брюсселі, у фінальному тексті висновків Європейської ради щодо України закріплено лише загальну підтримку подальшого просування переговорного процесу. При цьому відсутні будь-які формулювання, які б передбачали обов’язкове або прискорене відкриття решти п’яти кластерів, на які розраховував Київ у межах поточного етапу євроінтеграції.
У документі зазначається, що Європейська рада вітає відкриття 15 червня 2026 року кластера “Основи” та висловлює очікування щодо подальшого просування переговорів у межах так званого “підходу, заснованого на заслугах”. Саме ця формула, за оцінками дипломатів, означає, що кожен наступний етап переговорів буде залежати від індивідуальної оцінки прогресу України у виконанні реформ і може бути відтермінований у разі політичних або технічних застережень з боку держав-членів ЄС.
Фактично відсутність конкретних часових рамок і механізму автоматичного переходу до наступних кластерів означає, що процес розширення Євросоюзу залишається повністю залежним від консенсусу всіх країн-членів, який у нинішніх політичних умовах досягти значно складніше, ніж на рівні загальних заяв про підтримку. Це створює ситуацію, коли навіть за наявності загальної політичної волі до інтеграції України реальні темпи переговорів можуть суттєво відрізнятися від очікувань Києва.
За даними співрозмовників у Брюсселі, питання про можливість одночасного відкриття всіх кластерів порушувалося під час засідання Європейської ради як президентом України Володимиром Зеленським, так і низкою лідерів держав-членів ЄС, які підтримують більш швидку інтеграцію України до європейських структур. Однак, як зазначають джерела, стало очевидним, що необхідної одностайності для ухвалення такого рішення не існує.
Дипломатичні співрозмовники підкреслюють, що ключовою перепоною залишається вимога одностайності при ухваленні рішень щодо розширення ЄС, що дає можливість окремим державам-членам фактично блокувати або суттєво уповільнювати процес просування кандидатів. У результаті переговори щодо вступу України залишаються в полі політичного балансу між підтримкою розширення ЄС та внутрішніми застереженнями окремих країн.
Окрему увагу в дискусіях навколо саміту привернула позиція окремих держав-членів, які наголошують на необхідності більш поступового підходу до інтеграції України, пов’язуючи темпи відкриття кластерів із прогресом у внутрішніх реформах. Це, за оцінками експертів, фактично закріплює модель “умовного розширення”, де кожен наступний крок залежить від політичної оцінки виконання критеріїв, а не від фіксованого графіка.
У попередніх дискусіях також фігурували заяви про необхідність уникнення поспішних рішень щодо розширення ЄС, що відображає різні підходи всередині Союзу до темпів інтеграції нових членів. На цьому тлі формулювання у підсумковому документі саміту виглядають як компроміс між проукраїнською позицією частини держав-членів і обережнішим підходом інших країн.
Водночас у Києві продовжують наполягати на необхідності пришвидшення переговорного процесу, вважаючи, що інтеграція України до ЄС є не лише політичним, а й стратегічним питанням безпеки всього європейського континенту. Українська сторона розглядає відкриття всіх кластерів як важливий сигнал політичної підтримки з боку Євросоюзу в умовах триваючої війни з Росією.
Попри відсутність рішення про прискорене відкриття переговорних кластерів, сам процес євроінтеграції України формально залишається активним і триває в межах чинних процедур ЄС. Однак його подальша динаміка, як і раніше, залежатиме від політичної волі держав-членів та здатності досягати консенсусу щодо кожного наступного етапу розширення Євросоюзу.
