Російські спецслужби активізували одну з найбільш цинічних схем впливу на українців — вони намагаються завербувати родичів військовослужбовців, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти. Для тиску використовують найвразливіше місце сімей: надію повернути близьку людину додому. Представники РФ можуть обіцяти покращення умов утримання, телефонну розмову з полоненим або навіть внесення його до так званих «списків на обмін». Натомість від родичів вимагають інформацію про ЗСУ, стеження за військовими об’єктами, участь в інформаційних операціях, а в окремих випадках — диверсії, теракти чи навіть замовні вбивства.
Про нову хвилю такої активності 27 серпня попередила Служба безпеки України. За даними СБУ, у більшості задокументованих випадків російські спецслужбісти або підконтрольні їм особи виходять на родини телефоном, через месенджери чи відеозв’язок. Іноді контакт відбувається навіть у присутності самого українського військовополоненого, що може створювати для його близьких особливо сильний психологічний тиск.
Тактика може починатися без очевидних ознак вербування. Людині можуть повідомити нібито ексклюзивні дані про стан або місце перебування її родича, запропонувати «допомогу» чи створити враження, що співрозмовник має реальний вплив на умови утримання полоненого. Далі вимоги поступово посилюються.
За інформацією СБУ, серед даних, якими цікавляться росіяни, — місця дислокації українських військових частин та інших військових об’єктів, маршрути переміщення техніки й особового складу, а також контакти та персональні дані військовослужбовців. Усе це може використовуватися російською розвідкою для планування ударів, встановлення особового складу підрозділів або подальших спроб вербування інших людей.
У найнебезпечніших випадках розмова переходить від збору інформації до прямих злочинних завдань. СБУ фіксує спроби залучити родичів українських бранців до диверсій, терористичних актів, замовних убивств та інформаційно-психологічних операцій, спрямованих проти України.
Головною «винагородою» стає те, що для сім’ї військовополоненого важить значно більше за гроші.
Представники РФ можуть запевняти, що за виконання завдання полоненому забезпечать краще ставлення або його нібито внесуть до «списків на обмін». СБУ окремо наголошує: співпраця з російськими спецслужбами не впливає на процедуру повернення людини з полону. Тобто обіцянку обміну використовують саме як інструмент маніпуляції.
Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими раніше також неодноразово попереджав про подібні схеми. За його інформацією, невідомі можуть телефонувати сім’ям, представлятися російськими посадовцями, представниками установ або людьми, які нібито мають доступ до переговорного процесу, і пропонувати за гроші «посприяти» включенню полоненого до списків на обмін. Офіційна позиція штабу однозначна: жодні сторонні «посередники» не можуть впливати на формування обмінів.
Це важливий момент, оскільки сам механізм обміну значно складніший, ніж його намагаються представити шахраї чи російські спецслужби. Представники Координаційного штабу раніше пояснювали, що українська сторона систематично формує запити щодо кожної відомої людини в полоні та з’ясовує готовність російської сторони повернути її. Це переговорний процес між уповноваженими структурами, а не список, до якого можна «додати» людину через приватного посередника за гроші чи виконання незаконного завдання.
Причому росіяни працюють не лише з родинами тих, чий полон офіційно підтверджений. Під особливим ударом опиняються сім’ї військових, які вважаються зниклими безвісти.
У таких випадках невизначеність може тривати місяцями або роками. Людина не знає, чи живий її родич, чи перебуває він у лікарні, полоні або на окупованій території. Цю невизначеність російські структури активно експлуатують. Центр стратегічних комунікацій разом із Координаційним штабом раніше пояснювали, що спецслужби РФ свідомо використовують вразливий емоційний стан родин, їхнє почуття страху, провини та надію на будь-яку інформацію про близького.
Такі операції мають кілька цілей одночасно. Перша — розвідувальна: отримати дані про українське військо. Друга — вербувальна: змусити людину виконувати конкретні завдання. Третя — психологічна: дестабілізувати родину та використати її емоції проти української держави. Четверта — інформаційна: посилити недовіру до офіційних структур, переконуючи сім’ї, що держава нібито нічого не робить для повернення їхніх близьких.
За даними Координаційного штабу, у попередні роки тактика росіян також змінювалася. Якщо на початку повномасштабного вторгнення родичів полонених і зниклих безвісти намагалися втягувати передусім у масові протестні акції та інформаційні кампанії всередині України, то пізніше дедалі частіше почали застосовувати прямий шантаж. Представники РФ можуть обіцяти покращення становища бранця, а після встановлення довіри вимагати, наприклад, стежити за стратегічними об’єктами або підпалювати автомобілі.
Окремо існує ще одна категорія небезпеки — звичайні шахраї, які не обов’язково пов’язані з російськими спецслужбами, але використовують ту саму трагедію заради грошей.
Родинам телефонують люди, які представляються волонтерами, військовими, побратимами або посередниками. Вони можуть заявити, що військовий нібито поранений і потрібні кошти на операцію, що за певну суму можна організувати дзвінок із полоненим, дізнатися місце поховання зниклого або вплинути на його включення до обміну. Такі схеми фіксуються вже не перший рік.
Координаційний штаб останнім часом знову повідомляє про різке зростання шахрайської активності щодо сімей полонених і зниклих безвісти. Там закликають не передавати гроші невідомим, не повідомляти стороннім особисті дані та користуватися лише офіційними каналами.
Особливо небезпечним інструментом є використання самого полоненого.
Якщо розмова відбувається у його присутності або родині дозволяють почути його голос, близьким надзвичайно важко оцінювати ситуацію раціонально. Полонений може перебувати під фізичним або психологічним примусом і говорити те, що від нього вимагають російські силовики. Сам факт, що людина жива і сім’я нарешті почула її після місяців невідомості, робить подальшу маніпуляцію набагато ефективнішою.
Контекст російського полону робить такі погрози ще страшнішими. Україна та міжнародні структури багаторазово повідомляли про систематичне жорстоке поводження з українськими військовополоненими. За даними, що наводилися у 2025–2026 роках із посиланням на міжнародні спостереження, переважна більшість звільнених українських бранців повідомляла про катування або інші форми насильства.
Саме тому фраза «ми можемо покращити умови його утримання» для родини звучить не як абстрактна пропозиція. Вона може сприйматися як питання здоров’я або навіть життя близької людини.
Станом на травень 2026 року заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк говорила приблизно про 7 тисяч українських військовослужбовців у російському полоні. При цьому точна кількість людей, яких РФ фактично утримує, може бути складнішою для встановлення через тих, хто офіційно числиться зниклим безвісти, але насправді перебуває в місцях несвободи.
Координаційний штаб пояснював, що статус «зниклий безвісти» зберігається доти, доки немає достатніх доказів полону або загибелі. Українська сторона поступово встановлює долю таких військових через свідчення звільнених, дані розвідки та інші джерела.
СБУ радить людям, з якими намагаються встановити подібний контакт, не погоджуватися на жодні завдання та негайно повідомляти українські правоохоронні органи. Водночас, якщо це не створює додаткової небезпеки, варто зберегти листування, номери телефонів, записи розмов, скриншоти акаунтів та інші дані, які можуть допомогти ідентифікувати вербувальників.
Для родин полонених і зниклих безвісти діють офіційні державні канали. Координаційний штаб має особистий кабінет для передачі максимально повної інформації про людину, а також дорожню карту з алгоритмами дій. Працюють громадські приймальні та консультаційні центри.
Головне правило, на якому наголошують українські структури, звучить максимально просто: ніхто з приватних осіб не може гарантувати обмін військовополоненого. Якщо співрозмовник просить гроші, військову інформацію, фотографії об’єктів, персональні дані військових або виконання будь-яких незаконних дій в обмін на «допомогу» полоненому — це ознака шахрайства, вербування або ворожої спецоперації.
Саме на цьому російські спецслужби й будують свою схему: вони не шукають випадкову людину, готову працювати на ворога, а приходять до тих, кого війна вже поставила у винятково вразливе становище. Замість грошей їм пропонують те, від чого майже неможливо емоційно відмовитися, — надію побачити близького живим удома.
Але СБУ попереджає: обіцянка «внести до списків на обмін» не наближає звільнення військовополоненого. Натомість виконання ворожих завдань може поставити під загрозу інших українських військових, цивільних і саму родину, яку російські спецслужби використали як інструмент.
