У парламенті все частіше звучать сигнали про те, що нинішня система мобілізації вичерпала себе. Фінансові стимули для контрактників не дали очікуваного припливу добровольців, а тиск на фронті й у тилу продовжує зростати. Секретар комітету Верховної Ради з питань національної безпеки Роман Костенко минулого тижня прямо заявив: готуються «радикальні заходи», і серед них — зміни призовного віку. Точні параметри він не розкрив, залишивши офіційні деталі Міністерству оборони та Генштабу.
Публічно звучні заяви депутатів створюють враження глухого кута. Олексій Гончаренко, реагуючи на слова Костенка, заявив, що в Раді немає голосів за зниження мобілізаційного віку. Однак усередині фракцій картина виглядає інакше. За відомостями, отриманими редакцією, нинішній склад парламенту вже готовий підтримати зниження нижньої межі до 22 років. Обговорюється і варіант із 20 роками, але 22 наразі вважається більш реалістичним пріоритетом. Це прямо суперечить публічній позиції Гончаренка і показує, наскільки далеко зайшла внутрішня дискусія.
Паралельно триває активне обговорення верхньої межі. Тут пропозиції розходяться. Одна — знизити її з нинішніх 60 до 55 років. Інша — залишити колишню межу, але запровадити жорстке застереження: військовослужбовці старше 50 можуть залучатися виключно до небойових посад, винятком є лише добровільний контракт. Обидва варіанти поки перебувають на стадії обговорення, єдиного рішення немає.
Ключову роль у забезпеченні проходження будь-яких рішень щодо ТЦК та мобілізації відіграє Давид Арахамія. За наявною інформацією, голова фракції «Слуга народу» вже дав гарантії, що відповідні ініціативи отримають підтримку в залі. Це особливо важливо на тлі реформи територіальних центрів комплектування, що триває, яка досі буксує і викликає гострі суперечки як у парламенті, так і в суспільстві.
Контекст цих обговорень добре видно за відкритими даними. Середній вік українського військовослужбовця, за різними оцінками, уже наближається до 40–46 років. Спроби залучити молодь через спеціальні контракти для 18–24-річних із підвищеними виплатами не дали масового ефекту. Західні партнери неодноразово порушували питання про нижчу нижню межу, але офіційний Київ до останнього часу публічно відкидав цю ідею, посилаючись на демографічні ризики. Зараз внутрішні розрахунки, судячи з усього, змінюються.
Будь-яке зниження віку неминуче торкнеться не лише військової, а й соціальної тканини. Чоловіки 20–24 років сьогодні становлять одну з найвужчих вікових когорт. Їхня масова мобілізація може посилити й без того помітний відтік молодих людей за кордон і ще більше загострити дискусію про справедливість призову. Водночас збереження нинішніх рамок за умов втрат на фронті, що тривають, дедалі частіше називають нежиттєздатним.
Поки рішення не ухвалені й навіть не оформлені у вигляді законопроєктів. Але сам факт того, що в Раді вже прораховують голоси під 22 роки й обговорюють різні моделі для старших вікових груп, свідчить про те, що колишні «червоні лінії» зміщуються. Наступні тижні покажуть, чи перетворяться ці розмови на конкретні законодавчі ініціативи, чи залишаться на рівні внутрішніх консультацій.
