Президент України Володимир Зеленський на тлі масштабного суспільного та політичного невдоволення через відставку Михайла Федорова з посади міністра оборони був змушений коригувати кадрові плани й шукати компромісний вихід із кризи. За даними британського видання Financial Times, більшу частину четверга, 16 липня, глава держави провів у консультаціях із керівником Офісу президента Кирилом Будановим, намагаючись скоординувати подальші дії влади.
У матеріалі FT ситуацію після звільнення Федорова описують як одну з найсерйозніших внутрішньополітичних криз для команди Зеленського за останній час. Рішення не залишати Федорова на посаді очільника Міністерства оборони викликало протести в Києві та багатьох інших українських містах, розбіжності серед військових і напруження у парламентській більшості. Зрештою президент відмовився від ідеї швидко перевести міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка до Міноборони та доручив тимчасово очолити відомство Євгенію Хмарі.
За інформацією Financial Times, яку переказало видання NV, помічники президента повідомили про тривалі переговори Зеленського з Будановим. Їхньою метою нібито було вироблення плану виходу із ситуації, яка швидко переросла межі звичайної кадрової перестановки. На Банковій мали враховувати одразу кілька факторів: суспільні протести, реакцію військових, позицію депутатів і необхідність не допустити послаблення керованості оборонного сектору під час війни.
Сам Буданов у день протестів публічно закликав не допустити розколу всередині країни. Він наголосив, що Україна змогла вистояти перед російським вторгненням завдяки єдності суспільства, військових і державних інституцій, а тому будь-які суперечки мають завершуватися правильними висновками, а не послабленням держави. Його заява пролунала в момент, коли невдоволення рішенням щодо Федорова вже набуло загальнонаціонального масштабу.
Акції на підтримку колишнього міністра оборони розпочалися вранці 16 липня. У Києві учасники зібралися на площі Івана Франка з картонними плакатами, виступаючи проти рішення не подавати кандидатуру Федорова на повторне призначення. Подібні мирні зібрання відбувалися у Вінниці, Луцьку, Львові, Ужгороді, Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Хмельницькому, Івано-Франківську та інших містах. Увечері частина акцій повторилася: близько ста людей вийшли в Одесі, приблизно пів сотні — у Черкасах, протест у Харкові тривав понад десять годин.
Сам Федоров заявив, що люди вийшли на вулиці не стільки заради конкретного чиновника, скільки заради принципів, які вважають важливими для країни. Він визнав, що кандидатура міністра оборони належить до президентської квоти, однак наголосив: учасники акцій захищають власне бачення реформ, відповідальності та змін у військовій системі.
Відставка Федорова спричинила реакцію не лише серед цивільних. Рапорт про звільнення подав заступник командувача Повітряних сил ЗСУ Павло Єлізаров. У своєму поясненні він пов’язав рішення з ризиком зупинення реформ у сфері протиповітряної оборони. Крім того, на захист продовження змін у війську виступили окремі командири та представники технологічного напряму оборони.
Головним тлом кадрової кризи став конфлікт між Федоровим і головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. За даними «Української правди», Зеленський пояснював депутатам, що більше не може миритися з постійним протистоянням між міністром оборони та головкомом. Джерела видання стверджували, що президент фактично опинився перед необхідністю обрати одну зі сторін конфлікту.
Федоров після відставки відкрито заявив, що пропонував Зеленському змінити Сирського та начальника Генерального штабу Андрія Гнатова. Колишній міністр стверджував, що його ініціативи щодо технологізації війська, нової системи управління та асиметричних операцій блокувалися військовою вертикаллю. Він також звинуватив Сирського у небажанні прямо обговорювати проблеми та заявив, що головком нібито поставив президенту ультиматум.
Сирський, відповідаючи на критику, не став продовжувати публічний конфлікт. Він згадав спільну роботу з Федоровим, зокрема в оборонній сфері, та висловив сподівання, що колишній міністр залишиться частиною української команди.
За даними FT, відставка Федорова спричинила рідкісні розбіжності навіть усередині парламентської більшості Зеленського. Депутати описували настрій у Верховній Раді як «вибуховий». Ключовою проблемою стала кандидатура Ігоря Клименка, якого, за повідомленнями медіа, президент спочатку розглядав як нового міністра оборони. У парламенті виникли сумніви, що за його призначення вдасться зібрати необхідну кількість голосів. Саме після цього Зеленський, за версією британського видання, пішов на поступку.
Увечері 16 липня президент оголосив, що виконання обов’язків міністра оборони доручено генерал-майору Євгенію Хмарі. До цього Хмара очолював Центр спеціальних операцій «А» СБУ, а з січня 2026 року виконував обов’язки голови Служби безпеки України. Зеленський заявив, що після завершення юридичних процедур звернеться до Верховної Ради із проханням підтримати кандидатуру Хмари вже як повноцінного міністра оборони.
Президент пояснив свій вибір значним бойовим і безпековим досвідом Хмари. За його словами, підрозділ «Альфа» СБУ під керівництвом генерала демонстрував високі результати у бойових операціях, а сам Хмара здатен не лише продовжити реформування оборонної сфери, а й контролювати внутрішню ситуацію у складових Сил оборони.
Водночас призначення Хмари поки що не означає остаточного завершення кадрової кризи. Верховна Рада має окремо розглянути його кандидатуру, а до цього він виконуватиме обов’язки керівника оборонного відомства. Наступне повноцінне пленарне засідання парламенту, за повідомленнями українських медіа, може відбутися лише у серпні, тому Міноборони певний час працюватиме з тимчасовим очільником.
Зеленський, коментуючи суспільне невдоволення, дав зрозуміти, що остаточної крапки в історії ще не поставлено. Він пояснив, що не може публічно розкривати всі мотиви кадрових рішень, оскільки частина інформації стосується війни й має залишатися закритою для Росії.
Відставка Федорова, яку спершу могли сприймати як частину масштабного оновлення уряду, перетворилася на значно ширшу кризу. Вона виявила суперечності між політичним і військовим керівництвом, показала невдоволення всередині президентської фракції та викликала протести у багатьох містах. Рішення призначити Хмару замість Клименка стало спробою стабілізувати ситуацію, однак питання про майбутнє реформ Міноборони, відносини між цивільним керівництвом і Генштабом та можливі подальші кадрові зміни залишаються відкритими.
