Туреччина залишається одним із найважливіших стратегічних партнерів України у війні проти Росії — одночасно як постачальник оборонних технологій, майданчик для потенційних переговорів і держава, яка впливає на баланс сил у Чорному морі. Про це в інтерв’ю розповів посол України в Туреччині Наріман Джелял, наголосивши, що Анкара послідовно підтримує територіальну цілісність України, допомагає у військово-технічній співпраці та готова приймати нові раунди переговорів між Києвом і Москвою, якщо для цього з’являться реальні передумови. Джелял офіційно очолив українське посольство в Туреччині у 2025 році, після звільнення з російської неволі, і серед своїх головних завдань називає перетворення Туреччини з важливого партнера на фактичного союзника України.
Одним із ключових напрямів співпраці залишається оборонна промисловість. Джелял зазначає, що Україні є чого повчитися в Туреччини, насамперед у питанні системної державної підтримки власного виробника. За його словами, турецька оборонна галузь за останнє десятиліття пройшла шлях до значно більшої самодостатності через обмежений доступ до західних технологій і політичні розбіжності з партнерами. Саме тому Анкара зробила ставку на власне виробництво безпілотників, систем протиповітряної оборони, кораблів і бронетехніки. Для України цей досвід особливо важливий, адже Київ також прагне нарощувати власне виробництво озброєнь і поступово зменшувати залежність від зовнішніх поставок.
Важливою частиною українсько-турецької співпраці є авіаційні двигуни. За словами Джеляла, турецькі проєкти Bayraktar Kızılelma, Akıncı та перспективний винищувач Kaan пов’язані з українськими двигунами, які Туреччина оцінює високо. Це відкриває для України великий ринок, адже турецькі оборонні компанії активно працюють не лише на внутрішній ринок, а й на експорт, зокрема з країнами Азії, Африки та Близького Сходу. Посол не розкрив фінансових деталей таких контрактів, назвавши їх чутливою комерційною інформацією, однак підкреслив, що співпраця з Baykar та іншими турецькими виробниками значно ширша, ніж те, про що можна говорити публічно.
Окремий напрям — будівництво корветів для українських Військово-морських сил. Перший корвет класу Ada “Гетьман Іван Мазепа” був спущений на воду в Туреччині у 2022 році, другий — “Гетьман Іван Виговський” — у 2024 році. Турецька компанія STM раніше повідомляла, що “Гетьман Іван Виговський” має вийти в море у 2026 році, а передача ВМС України очікується у першому кварталі 2027 року. За словами Джеляла, нині кораблі залишаються в турецьких територіальних водах із міркувань безпеки: Україна не хоче наражати їх на ризик російських ракетних ударів, а Туреччина зберігає можливість обґрунтовано не пропускати російські військові кораблі через протоки до Чорного моря.
Не менш важливим є дипломатичний вимір. Туреччина вже неодноразово пропонувала свій майданчик для переговорів між Україною та Росією. У березні 2026 року глава МЗС Туреччини Хакан Фідан повідомляв російському колезі Сергію Лаврову про готовність Анкари прийняти наступний раунд переговорів, а у квітні президент Реджеп Таїп Ердоган знову підтвердив готовність Туреччини організувати мирні переговори, зокрема на рівні лідерів. Джелял наголошує, що Україна готова до зустрічей майже на будь-якому майданчику, окрім Росії, Білорусі та, ймовірно, Китаю, тоді як Москва постійно висуває нові умови й фактично гальмує процес.
За словами посла, на початку 2026 року сторони були близькі до нового переговорного формату в Туреччині, але ситуація на Близькому Сході, зокрема конфлікт навколо Ірану, відсунула цей процес на паузу. Джелял вважає, що Анкара залишається найзручнішим майданчиком для переговорів, оскільки підтримує робочі контакти і з Україною, і з Росією, а також може гарантувати безпекові умови для учасників. Водночас він підкреслює, що справедливий мир не може означати визнання окупованих територій російськими або відведення українських військ із територій, які контролює Україна. Київ, за його словами, може обговорювати припинення атак у повітрі та на морі, зупинку на поточній лінії фронту і міжнародний моніторинг, але не капітуляційні умови Кремля.
У Чорному морі позиція Туреччини складніша, але не ворожа Україні. Джелял визнає, що Анкара занепокоєна ударами по підсанкційних суднах російського тіньового флоту, особливо коли атаки відбуваються поблизу турецьких берегів або торговельних маршрутів. Причина — ризики для судноплавства, страхових тарифів, енергетичної безпеки й торгівлі в Чорному морі. Водночас, за словами посла, турецька сторона розуміє право України на самозахист і не заперечує, що судна, які працюють на російську воєнну економіку, можуть бути законними цілями. Туреччина просить діяти обережно, особливо в її економічній зоні, але не ставить під сумнів сам принцип української оборони.
Джелял також наголосив, що Туреччина залишається послідовною у питанні територіальної цілісності України. З 2014 року Анкара не визнає окупацію Криму та підтримує принцип непорушності кордонів. Саме тому, на думку посла, Туреччина бачить завершення війни в межах міжнародного права, навіть якщо публічно, як медіатор, намагається зберігати збалансовану риторику. Ця позиція особливо важлива для України, адже Туреччина одночасно має економічні зв’язки з Росією, залежить від російських енергоресурсів, але при цьому продовжує оборонну співпрацю з Києвом і підтримує український суверенітет.
Окремо посол згадав про завод Baykar у Київській області. За його словами, проєкт фактично стримується безпековою ситуацією, насамперед загрозою російських ракетних ударів. Україна вже має значний досвід захисту від дронів, але досі потребує достатньої кількості систем протиракетної оборони для захисту важливих промислових об’єктів. Щойно безпекові умови дозволять, проєкти такого рівня можна буде повноцінно запускати.
У підсумку інтерв’ю Джеляла показує, що українсько-турецькі відносини стають дедалі глибшими й практичнішими. Це вже не лише “байрактари” чи дипломатичні жести, а широка система співпраці: двигуни, корвети, оборонні технології, розмінування, навчання військових, переговорні майданчики, Чорне море, енергетика, торгівля і робота з країнами Глобального Півдня. Туреччина не завжди діє так, як хотілося б Україні, бо зберігає власний баланс між Києвом, Москвою і Заходом. Але саме Анкара сьогодні залишається одним із небагатьох гравців, здатних одночасно говорити з усіма сторонами, допомагати Україні військово й дипломатично та підтримувати принцип, без якого справедливий мир неможливий: кордони України не можуть бути предметом торгу.
Джерело: інтерв’ю посла України в Туреччині Нарімана Джеляла для видання «Апостроф» Читати повністю
