Майже половина іноземних громадян, які брали участь у бойових діях на боці Російської Федерації та потрапили в український полон, абсолютно свідомо їхали воювати проти України. Відповідні сенсаційні дані оприлюднив секретар Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Дмитро Усов під час виступу на міжнародній конференції «Глобальний Крим. Зрозуміти Україну через Південь». Згідно з результатами масштабного опитування полонених найманців, 49,2% респондентів чітко усвідомлювали свій кінцевий пункт призначення та характер завдань. Водночас 28% опитаних стверджують, що не знали, куди саме їх відправляють, 14,8% мали сумніви щодо цього, а 13,8% командування взагалі не повідомило про місце дислокації та сторону конфлікту.
Аналіз мотивації іноземного контингенту демонструє, що російський рекрутинг базується не лише на відвертому обмані, але й на потужному фінансовому та юридичному заохоченні. Майже 47% іноземців добровільно підписали контракти з Міністерством оборони РФ виключно заради отримання російського громадянства або під впливом обіцянок його швидкого оформлення. Парадоксально, але понад 79% опитаних полонених виявили бажання бути обміняними саме до Росії, а не депортованими на батьківщину. Головною причиною такого вибору вони називають прагнення отримати грошові виплати за підписання контракту та проходження служби, які російське військове відомство їм досі заборгувало. Що стосується обставин потрапляння до рук українських захисників, то 48,8% іноземних військовослужбовців були взяті в полон із пораненнями різного ступеня тяжкості, а 41% зазначили, що їхнє вербування відбувалося цілком офіційно — через російські військкомати та пункти набору.
Масштаби залучення іноземців для компенсації колосальних втрат російської армії на фронті вражають. За даними Координаційного штабу, від початку повномасштабного вторгнення до українського полону потрапили громадяни 59 країн світу. Найбільшу частку серед них становлять вихідці з Узбекистану, Таджикистану, Білорусі, Колумбії, Казахстану, Азербайджану та Афганістану. Загалом за час великої війни до окупаційної армії за контрактом долучилися 45 959 іноземців зі 151 країни та невизнаних територій. Географія російського вербування у 2026 році зазнала суттєвих змін, продемонструвавши вибухове зростання на африканському, латиноамериканському та близькосхідному напрямках. Зокрема, кількість найманців з Індонезії зросла з 8 осіб у 2025 році до 283 за дев’ять місяців 2026-го. Аналогічна динаміка спостерігається щодо Перу (з 18 до 503), Сьєрра-Леоне (з 9 до 225) та Бурунді (з 30 до 699). Суттєво збільшилася кількість завербованих громадян Колумбії (з 427 до 1449), Ємену (зі 136 до 772) та Судану (з 74 до 223). Абсолютними лідерами за кількістю підписаних контрактів у 2026 році стали громадяни Білорусі (1862), Колумбії (1449) та Ємену (772).
Натомість у низці інших держав Москва була змушена практично повністю згорнути вербувальні кампанії. У 2026 році не було зафіксовано жодного нового контракту з громадянами Китаю, Шрі-Ланки, Гани, Уганди, Південно-Африканської Республіки, Ірану та Алжиру. Для порівняння, ще у 2025 році лави російської армії поповнили 320 китайців, 264 ганці та 107 угандійців. Також відбулося радикальне скорочення вербування громадян Непалу (падіння з 859 осіб у 2023 році до всього трьох за дев’ять місяців 2026-го), Куби (з 608 до трьох) та Індії (з 85 у 2024 році до одного). Аналогічне зменшення потоку найманців фіксується з Єгипту, Нігерії, Туреччини та Сербії, що свідчить про зміну пріоритетів російських рекрутерів та вимушену переорієнтацію на нові, менш захищені ринки глобального Півдня.
Зміна військового керівництва та заявлений перехід від жорсткої вертикалі до децентралізованого управління стали ключовими викликами для Сил оборони України на поточному етапі війни. Призначення нового головнокомандувача Михайла Драпатого ознаменувало спробу відійти від практики тотального мікроменеджменту, яка була характерною для стилю управління його попередника Олександра Сирського. Нова військова доктрина передбачає делегування ширших повноважень командирам на місцях, що має підвищити оперативність ухвалення тактичних рішень та гнучкість реагування на динамічні зміни бойової обстановки.
Втім, реалізація цих концептуальних змін на практиці стикається зі значною інерцією величезної військової машини. За свідченням командира роти БПЛА 23-го штурмового полку у складі 2-го корпусу Нацгвардії «Хартія» Юрія Бутусова, на рівні окремих підрозділів і ділянок фронту заявлені трансформації поки що залишаються непомітними. Процес реформування управління відбувається вкрай нерівномірно: на деяких напрямках система залишається незмінною, а швидкість впровадження нових підходів критично залежить від місцевого командування. Зокрема, плани щодо створення нових угруповань військ за зразком тих, що діяли на Донбасі, на багатьох ділянках так і залишилися на папері через відсутність чітких механізмів реалізації та ресурсного забезпечення.
Окремою стратегічною проблемою залишається ефективність державної політики у сфері комплектування військ. Попри значний потенціал, поточна стратегія рекрутингу іноземних добровольців демонструє низьку ефективність. За умови побудови грамотної, прозорої та дебюрократизованої системи залучення іноземців, саме міжнародні контингенти могли б взяти на себе значну частину штурмових дій проти російських позицій по всій лінії фронту. Проте організація такого масштабного процесу вимагає комплексного державного підходу, гарантій правового статусу та налагодженої логістики, що неможливо реалізувати «за помахом пальців».
Не менш гостро стоїть питання базового фінансового та матеріального забезпечення піхоти — основи будь-яких наземних операцій. Хронічні проблеми з фінансуванням піхотних підрозділів, затримки у постачанні необхідного спорядження та бюрократичні перепони безпосередньо впливають на боєздатність армії. Для успішного протистояння російській агресії нове командування має не лише змінити філософію управління, але й розв’язати фундаментальні логістично-фінансові проблеми, які стримують потенціал як українських бійців, так і іноземних добровольців на передовій.
Залучення іноземних добровольців до лав Сил оборони України, за словами військового та журналіста Юрія Бутусова, фактично тримається на приватній ініціативі, підтримці бізнесу, меценатів та окремих командирів. Він стверджує, що за дев’ять місяців держава так і не виділила окремого фінансування на системне залучення іноземців, хоча проблема нестачі особового складу в піхотних і штурмових підрозділах залишається однією з найбільш гострих.
Під час ефіру Бутусов заявив, що нинішня система працює переважно «на ентузіазмі». За його словами, значну частину організаційних витрат беруть на себе приватні донори, підприємці, окремі українці, а також командири підрозділів, які самостійно шукають можливості залучати людей з-за кордону. Він окремо згадав корпус «Хартія», його командира Ігоря Оболєнського та командира 23-го полку «Р.У.Г.» Гамлета Авагяна, а також підтримку з боку Запорізької військової адміністрації.
ФОТО: військовий та журналіст Юрій Бутусов
Твердження Бутусова про відсутність бюджетного фінансування є його оцінкою ситуації. У відкритих офіційних повідомленнях Міноборони та Офісу президента немає даних про окрему бюджетну програму саме на рекрутинг іноземців. Водночас державні органи протягом 2026 року справді неодноразово заявляли, що систему залучення іноземних військових необхідно реформувати і централізувати.
Ще 5 травня керівник Офісу президента Кирило Буданов провів окрему нараду з представниками Сил оборони та народними депутатами щодо служби іноземців та осіб без громадянства. Тоді він прямо заявив, що Україні потрібен єдиний координаційний центр для їхнього залучення. За офіційною інформацією, на той момент рекрутинг, перевірка придатності, оформлення документів і підготовка іноземців здійснювалися різними структурами, що ускладнювало контроль, координацію потреб і супровід військовослужбовців.
У Міноборони також визнають, що система потребує змін. 11 вересня відбулося перше засідання міжвідомчої робочої групи, яка має покращити умови служби іноземних добровольців. Йдеться про легалізацію, соціальний захист, супровід родин і координацію між Міністерством оборони, Генштабом, Офісом військового омбудсмана та іншими структурами.
Таким чином, проблема, про яку говорить Бутусов, частково підтверджується самою логікою державних рішень: влада вже визнала, що механізм залучення іноземців залишається фрагментарним і потребує єдиного центру управління. Однак офіційні джерела не підтверджують формулювання, що держава «не робить нічого». Навпаки, упродовж року були ухвалені зміни щодо легалізації іноземних військовослужбовців, запущена міжвідомча група та розпочата робота над централізацією процесу.
Зокрема, з 10 травня 2026 року діє оновлений порядок оформлення посвідок на тимчасове проживання для іноземців та осіб без громадянства, які служать у ЗСУ, Нацгвардії або Державній спеціальній службі транспорту. Міноборони пояснювало, що нові правила мають спростити легалізацію для тих, хто вже уклав контракт і служить у Силах оборони.
Право іноземців служити за контрактом у Збройних силах зберігається й надалі. Міністерство оборони прямо вказує, що укласти контракт із ЗСУ можуть не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства віком від 18 років.
Однак найбільша проблема, за словами Бутусова, полягає не в юридичній можливості підписати контракт, а в масштабуванні процесу. Ще у червні він публічно заявляв, що Україна залучає значно менше іноземців, ніж могла б. У власному ефірі він наводив цифру близько 2500 іноземців, залучених у 2025 році, і близько 1300 за першу половину 2026-го. Ці цифри походять саме від Бутусова і не були підтверджені окремою державною статистикою.
На його думку, потенціал значно більший: за кордоном є тисячі людей із військовим досвідом або готовністю служити за контрактом, але без системної рекрутингової інфраструктури Україна не може швидко перетворити цей інтерес на реальне поповнення бойових частин.
Особливо гостро питання стоїть для піхоти та штурмових підрозділів. Бутусов неодноразово наголошував, що саме там дефіцит особового складу відчувається найсильніше. На його думку, іноземні добровольці могли б частково зменшити навантаження на систему мобілізації та дати війську додатковий кадровий ресурс.
Водночас у 2026 році Міноборони вже змінило саму контрактну модель для служби у Силах оборони. З 15 червня діють нові контракти зі строками від шести до 24 місяців, зокрема піхотно-штурмові та бойові. Вони мають зробити контрактну службу більш передбачуваною і привабливою для кандидатів.
Паралельно держава розвиває рекрутингову інфраструктуру для українців. Через офіційний портал Сил оборони можна обирати підрозділ, спеціальність і тип контракту, а центри рекрутингу поступово звільняють від функцій військового обліку, щоб вони могли більше зосередитися на безпосередньому наборі людей.
Але іноземний рекрутинг має додаткові складнощі. Кандидатів потрібно перевіряти, забезпечувати документами, організовувати їхній в’їзд, навчання, мовну адаптацію, юридичний супровід і подальшу службу в конкретному підрозділі. Саме через це хаотична модель, де кожна військова частина фактично працює окремо, може бути значно менш ефективною за централізовану.
Бутусов стверджує, що сьогодні ці організаційні витрати часто оплачують саме приватні донори. Він вважає, що бойові командири змушені самостійно шукати ресурси, щоб покривати логістику, рекрутинг і супровід кандидатів.
У червні він навіть пропонував окрему модель, за якої бізнес міг би фінансувати залучення іноземних контрактників, а натомість отримувати певні стимули, зокрема в питаннях бронювання працівників. Це була авторська пропозиція Бутусова, а не урядове рішення.
На рівні держави поки йдеться про інший підхід — створення єдиного механізму координації. Після травневої наради в Офісі президента Буданов наголошував, що різні структури, які займаються іноземними військовими, мають працювати за спільними правилами. Саме відсутність такого єдиного центру визнали однією з ключових проблем.
Міноборони своєю чергою зараз концентрується на умовах служби вже залучених іноземців. Робоча група, створена у вересні, має вирішувати питання соціальних гарантій, статусу родин, міграційних процедур та правового супроводу.
Тобто між критикою Бутусова та офіційною позицією є важлива різниця. Бутусов говорить передусім про відсутність реального масштабного державного фінансування і про те, що нинішній набір тримається на приватних коштах. Держава ж звітує про створення нормативної та організаційної основи, але не повідомляє про окремий централізований бюджет на міжнародний рекрутинг.
Саме ця прогалина і є головною претензією Бутусова.
За його словами, політичної уваги до теми багато, але практичних рішень, які вимагали б фінансової відповідальності уряду і Ставки, недостатньо. Він вважає, що без бюджетного ресурсу будь-яке масштабування залишатиметься залежним від волонтерів, бізнесу та окремих командирів.
На тлі кадрової потреби Сил оборони ця дискусія стає дедалі важливішою. Іноземці не можуть повністю замінити мобілізаційний ресурс України, але вони можуть стати додатковим джерелом контрактного поповнення, особливо для підрозділів із високими втратами та постійною потребою у підготовлених військових.
Станом на середину вересня підтверджено, що держава рухається до більш централізованої моделі: Офіс президента підтримав ідею єдиного координаційного центру, Міноборони створило міжвідомчу групу, а правила легалізації іноземних військовослужбовців були спрощені. Водночас інформації про окрему бюджетну програму, яка б фінансувала масштабний міжнародний рекрутинг, у відкритих офіційних джерелах немає.
Тому твердження Бутусова про те, що фактичне залучення іноземців нині значною мірою тримається на приватних коштах, залишається його оцінкою, але вона накладається на уже визнану владою проблему: систему ще не вдалося перетворити на єдиний, централізований і масштабований механізм.
Росія поступово втрачає одну з ключових переваг у війні проти України — стабільну можливість поповнювати армію новими контрактниками, що починає створювати системний тиск як на фронті, так і всередині країни. Про це повідомляє CNN із посиланням на західні розвідувальні оцінки та думки військових аналітиків.
За даними видання, Кремль продовжує масштабну кампанію з набору військових, використовуючи фінансові стимули, соціальні обіцянки та адміністративні механізми тиску. У різних регіонах Росії активно діє рекрутингова система, яка пропонує значні одноразові виплати за підписання контракту, а також додаткові бонуси, списання боргів і пільги для родин військових. У деяких випадках, за оцінками CNN, сукупні виплати та компенсації можуть сягати десятків тисяч доларів у перерахунку, що для багатьох регіонів Росії є суттєвим економічним стимулом.
Однак попри розширення рекламних кампаній, використання білбордів, соціальних мереж і державних програм заохочення, ефективність набору почала знижуватися. За оцінками західних аналітиків, темпи поповнення російської армії у першому кварталі 2026 року впали приблизно на 20% порівняно з попереднім роком. Це відбувається на тлі високих і стабільних втрат на фронті, які, за різними оцінками, залишаються значними протягом усього періоду повномасштабної війни.
CNN наводить оцінки, згідно з якими загальні втрати російської армії з початку вторгнення можуть сягати сотень тисяч осіб, включно з убитими та пораненими. Щомісячні втрати, за даними окремих західних розвідок, становлять десятки тисяч військових, що створює постійний дефіцит особового складу на різних ділянках фронту.
Старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень Найджел Гулд-Девіс зазначає, що система фінансового стимулювання, на якій Росія значною мірою побудувала контрактну армію, може поступово втрачати ефективність. За його словами, з’являються ознаки того, що країна почала втрачати більше військових, ніж здатна оперативно набрати, що формує довгостроковий дисбаланс у системі комплектування збройних сил.
Окремо наголошується, що російська влада вже неодноразово розширювала джерела поповнення армії. Йдеться про залучення колишніх ув’язнених, мігрантів, а також громадян із соціально вразливих регіонів. Також фіксувалися випадки вербування іноземців та використання різних форм напівпримусової мобілізації через регіональні адміністрації та роботодавців.
Попри це, навіть такі заходи не компенсують втрати у повному обсязі. На цьому тлі експерти не виключають, що у майбутньому Росія може вдатися до нових хвиль мобілізації або посилення обмежень для чоловіків призовного віку, зокрема щодо виїзду з країни. Подібний сценарій уже частково реалізовувався під час мобілізації 2022 року, яка викликала масову еміграцію та суспільну напругу.
Паралельно з військовими проблемами зростає і навантаження на російську економіку. Відтік чоловіків на фронт і високі втрати створюють дефіцит робочої сили в багатьох секторах, включно з промисловістю, будівництвом і транспортом. Підприємства змушені підвищувати зарплати для утримання працівників, однак це відбувається на тлі високої інфляції, що частково нівелює зростання доходів населення.
CNN також зазначає, що російський оборонний сектор працює на межі виробничих можливостей, а збільшення навантаження не завжди супроводжується пропорційним зростанням ефективності. Це створює додаткові структурні проблеми в економіці, яка вже перебуває під тиском санкцій і переорієнтації на військові потреби.
Експерти підкреслюють, що поєднання високих втрат, уповільнення набору та економічного перенапруження формує складну ситуацію для російського керівництва. У довгостроковій перспективі це може обмежувати здатність Росії підтримувати інтенсивність бойових дій на нинішньому рівні без додаткової мобілізації ресурсів.
Таким чином, за оцінками CNN, Росія поступово входить у фазу, коли людський ресурс перестає бути гарантовано відновлюваним у темпах, необхідних для війни високої інтенсивності, що може стати одним із ключових факторів впливу на подальший хід конфлікту.
Міністр оборони України Михайло Федоров зустрівся з депутатами фракції «Слуга народу», щоб представити своє бачення змін у війську, мобілізації та роботі ТЦК. За словами народного депутата Олега Дунди, який був присутній на зустрічі, очільник Міноборони вважає, що необхідність мобілізації в нинішньому вигляді часто перебільшують, а повноцінна реформа ТЦК, імовірно, відкладається щонайменше до осені.
Про це Дунда розповів в інтерв’ю «Телеграфу». За його словами, конкретні пропозиції, які обговорювалися з міністром, поки що не можуть бути оприлюднені, однак загальні напрями змін уже зрозумілі.
Олег Дунда
Нардеп заявив, що Федоров бачить майбутнє армії через технологічне оновлення, дронову війну, зменшення ролі великої кількості людей на першій лінії та поступове зниження тиску на мобілізаційний ресурс. Дунда стверджує, що, на думку міністра, сучасне поле бою змінюється настільки швидко, що потреба у масовому залученні людей може ставати меншою.
«З його погляду, такої нагальної потреби в мобілізації, як багато хто говорить, не існує. Це пов’язано з тим, що поле бою змінюється, і з урахуванням збільшення зон ураження, з урахуванням дронової війни, такої кількості людей на першій лінії оборони не потрібно», — передав Дунда позицію, яку почув на зустрічі.
За словами депутата, Федоров робить ставку на технологічну трансформацію війська. Йдеться про дрони, нові системи управління, цифровізацію, прозорість бойових процесів та переосмислення ролі особового складу на фронті.
Водночас Дунда заявив, що між Міністерством оборони та Генеральним штабом існує «відчутний і природний» конфлікт підходів. За його словами, Міноборони уособлює нову технологічну модель війни, тоді як Генштаб частково залишається в логіці старої моделі.
Нардеп вважає, що впровадження нових засобів ведення війни змушує міністра оборони глибше занурюватися у бойові процеси та фактично контролювати окремі елементи операцій. Це, за словами Дунди, може не подобатися військовому командуванню.
«Якщо ми хочемо мати сучасну армію номер один, ми маємо привести на один рівень розуміння війни Міноборони та Генштаб. Бо інакше у нас буде конфлікт. Він уже є», — зазначив депутат.
Окремо під час зустрічі обговорювали реформу ТЦК. За словами Дунди, у Федорова є власне бачення змін, але говорити про конкретну реформу зараз зарано. Причина — надто багато невідомих факторів.
Серед них нардеп назвав ситуацію на полі бою, темпи впровадження нових технологій, ефективність дронових рішень, поведінку Росії щодо власної мобілізації та зміну характеру бойових дій.
За словами Дунди, якщо технології справді зменшать потребу у великій кількості людей на фронті, тоді й тиск на ТЦК стане меншим. У такому разі центри комплектування зможуть працювати інакше, без завдання мобілізувати такі обсяги людей, як зараз.
Водночас депутат наголосив, що реформа ТЦК не може відбутися лише через цифровізацію. Навіть якщо процеси стануть більш електронними, самі територіальні центри комплектування все одно залишаться потрібними.
«Цифровізація можлива, але навіть при цифровізації все одно мають бути ТЦК. Питання — в якій ролі і як вони цю роль будуть виконувати», — сказав Дунда.
Ще одним напрямом, який обговорюється в Міноборони, є зміна системи грошового заохочення для військових та розвиток рекрутингу іноземців. За словами нардепа, у міністра є бачення щодо нових контрактів і стимулів для служби, однак поки незрозуміло, наскільки ця модель буде ефективною на практиці.
Сам Дунда скептично оцінив перспективу масового залучення іноземців до української армії. Він вважає, що цей напрям може частково спрацювати, але не стане основним способом розв’язання кадрової проблеми у війську.
На думку депутата, ключову роль відіграватимуть саме технологічні зміни на полі бою, а не лише гроші чи рекрутинг з-за кордону.
Також він зазначив, що повноцінно говорити про реформу ТЦК, нові строки служби чи інші глибокі зміни можна буде ближче до вересня. До того часу Міноборони хоче перевірити, як спрацюють окремі підходи в межах чинного законодавства.
За словами Дунди, нові законопроєкти наразі не є першочерговою потребою. У міністерства є достатньо інструментів, щоб улітку протестувати частину нової моделі без зміни законів.
Раніше Федоров уже заявляв, що Міністерство оборони готує комплексну реформу умов рекрутингу та служби в Силах оборони. Серед напрямів він називав справедливішу модель грошового забезпечення, нову контрактну систему з чіткими термінами служби, зрозумілу логіку ротацій та нові підходи до комплектування підрозділів.
У Міноборони також повідомляли, що працюють над цифровізацією мобілізаційних процесів. Зокрема, одним із кроків стала автоматизація продовження відстрочок через застосунок «Резерв+». За даними міністерства, значна частина відстрочок уже продовжується автоматично.
Водночас у відомстві раніше спростовували повідомлення про нібито нові жорсткі правила мобілізації, які поширювалися в медіа та соцмережах.
Нинішні заяви Дунди свідчать, що Міноборони справді готує зміни, але вони можуть бути не миттєвими. Основний акцент, за словами нардепа, робитимуть не на різкому посиленні мобілізації, а на зміні логіки війни, технологіях, рекрутингу, контрактах і новій ролі ТЦК.
Однак остаточні рішення залежатимуть від ситуації на фронті, дій Росії та того, наскільки швидко українська армія зможе масштабувати технологічні рішення.
Міністр оборони України Михайло Федоров окреслив три ключові пріоритети роботи Міністерства оборони на найближчі місяці, заявивши про масштабні зміни у системі рекрутингу, оборонних закупівлях та забезпеченні підрозділів безпілотними системами. За його словами, ці напрямки мають стати основою трансформації оборонного відомства в умовах затяжної війни та технологічного переоснащення армії.
Про це Федоров повідомив під час зустрічі з журналістами, присвяченої підсумкам роботи міністерства та подальшим планам.
Першим пріоритетом, за словами міністра, стане реформа системи рекрутингу та проходження військової служби. Йдеться про комплексне оновлення підходів до комплектування Сил оборони, яке має зробити службу більш прогнозованою, структурованою та ефективною. У Міністерстві оборони вже готують перші проєкти змін, які стосуються нової моделі грошового забезпечення військовослужбовців, перегляду умов контрактної служби та запровадження чітко визначених термінів служби.
Окрему увагу планують приділити логіці ротацій, щоб забезпечити більш системне оновлення особового складу у підрозділах та зменшити навантаження на військових, які тривалий час перебувають на передовій. Також у межах реформи розглядаються нові підходи до комплектування бригад, включно з більш гнучкими механізмами набору особового складу та адаптацією системи до реальних потреб фронту.
Ще одним важливим завданням Федоров назвав зниження рівня самовільного залишення частин (СЗЧ), що є однією з проблем у військовій системі під час тривалої війни. У Міноборони вважають, що комплекс змін у мотивації, умовах служби та управлінні підрозділами має сприяти покращенню дисципліни та стабільності особового складу.
Другим стратегічним напрямом визначено реформу оборонних закупівель. За словами міністра, Міністерство оборони планує поступовий перехід до більш прозорої та конкурентної системи закупівель із використанням тендерних процедур навіть у чутливих оборонних сегментах.
Федоров нагадав, що відомство вже реалізувало одну з найбільших конкурентних закупівель 155-мм артилерійських боєприпасів, у межах якої вдалося досягти економії понад 16%. Це, за його словами, демонструє потенціал нової моделі закупівель, яка поєднує швидкість, прозорість і економічну ефективність.
Наступним кроком стане переведення закупівель безпілотних систем на тендерну основу. У міністерстві вважають, що це дозволить не лише знизити витрати, але й стимулювати конкуренцію серед виробників, що в перспективі має підвищити якість техніки, яка постачається на фронт.
“Ми вже провели найбільшу конкурентну процедуру закупівлі дальніх артилерійських пострілів 155 мм і досягли економії понад 16%. Наступний крок — переведення закупівель дронів на тендери. Наше завдання — побудувати прозору, конкурентну й швидку систему закупівель без корупційних ризиків”, — наголосив Федоров.
Окремим блоком реформи стане оновлення підходів до дослідно-конструкторських робіт у сфері оборони, а також удосконалення системи державного гарантування якості продукції військового призначення. Це має забезпечити швидше впровадження нових технологій та зменшити ризики постачання неякісного озброєння.
Третім ключовим пріоритетом Міністерства оборони стане масштабне забезпечення підрозділів безпілотними системами. Федоров повідомив, що відомство працює над запровадженням базового гарантованого мінімуму дронів для бойових бригад.
Ідея полягає у створенні системи, за якої кожна бригада щомісяця отримуватиме гарантований обсяг безпілотних засобів. Це дозволить підрозділам краще планувати бойові операції, розвідку, коригування вогню та логістичні процеси, а також зменшить залежність від нерегулярних поставок.
У Міністерстві оборони підкреслюють, що безпілотні системи стали одним із ключових елементів сучасної війни, і їх системне постачання напряму впливає на ефективність бойових дій.
Окремо Федоров наголосив, що всі три напрямки — рекрутинг, закупівлі та дрони — є взаємопов’язаними елементами однієї великої трансформації оборонного сектору. Її мета полягає у створенні більш гнучкої, технологічної та стійкої армії, здатної швидко адаптуватися до умов сучасної війни.
Нагадаємо, раніше Міністерство оборони повідомляло про розширення систем захисту логістичних маршрутів у прифронтових регіонах, а також про розвиток нових типів озброєння, які поступово наближаються за своїми характеристиками до сучасних зразків далекобійної високоточної зброї.
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирськийзаявив про підготовку нової моделі комплектування української армії, яка передбачає поступовий перехід від мобілізаційної системи до контрактної служби. Також у Збройних силах планують запровадити чіткі правила ротацій для військових на передовій.
За словами Сирського, наразі Генеральний штаб уже отримав завдання підготувати конкретні пропозиції щодо нових форматів контрактної служби в межах ініціативи президента Володимира Зеленського.
Головком наголосив, що окрему увагу приділяють питанням мобілізації та рекрутингу. Йдеться про створення більш гнучкої системи залучення людей до війська, яка має зменшити навантаження на мобілізаційний ресурс та зробити службу більш прогнозованою.
Одним із ключових нововведень стане система обов’язкових ротацій для військових, які перебувають на передових позиціях. За словами Сирського, вже підписано спеціальну інструкцію, яка визначає терміни перебування бійців на “нулі”.
Відтепер заміна військовослужбовців на передових позиціях має відбуватися не пізніше ніж через два місяці безперервного перебування в зоні бойових дій. Після цього передбачено ще один місяць на ротацію та відновлення.
Сирський пояснив, що ситуація на фронті залишається складною, оскільки російська армія активізувала наступальні дії практично по всій лінії фронту. Найважчою ділянкою він назвав Покровський напрямок, де Росія, за даними українського командування, зосередила близько 106 тисяч військових.
Попри це, українські сили продовжують оборонні та контрнаступальні дії, зокрема операції в Курській області РФ. За словами головнокомандувача, щоденні втрати російської армії становлять щонайменше тисячу військових убитими та пораненими.
“Запорука успіху — саме в активній обороні та ініціативі на полі бою. Це дає змогу виснажувати противника та відновлювати позиції”, — зазначив Сирський.
Окремо головком розповів про посилення далекобійних ударів по території Росії. У квітні Сили оборони України активізували атаки по об’єктах російської військової та паливної інфраструктури.
Серед пріоритетних цілей — нафтопереробні заводи, логістичні вузли з паливно-мастильними матеріалами та підприємства військово-промислового комплексу РФ. За словами Сирського, протягом місяця українські сили уразили 84 цілі в глибині російської території за допомогою засобів Deep Strike.
Також головнокомандувач раніше заявляв, що Росія терміново розгортає нові підрозділи для боротьби з українськими безпілотниками. Йдеться про створення чотирьох нових полків та 162 батарей протидії дронам. За оцінками української сторони, РФ планує виготовити понад 7 мільйонів FPV-дронів протягом року.
Паралельно в Україні планують посилити систему підготовки мобілізованих та роль військових інструкторів. Сирський уже ініціював підвищення виплат для викладацького складу, який займається підготовкою новобранців.
Темпи набору контрактників до російської армії, яка веде повномасштабну війну проти України, продовжують знижуватися. Це свідчить про посилення проблем із поповненням особового складу на тлі високих втрат на фронті. Про це йдеться у звіті Інституту вивчення війни (ISW), який базується на аналізі відкритих джерел та економічних показників.
Аналітики зазначають, що тенденція до сповільнення рекрутингу фіксується не вперше, однак у 2026 році вона набуває більш стійкого характеру. Це корелює з іншими ознаками виснаження людського ресурсу в російській армії та зростанням фінансового навантаження на федеральний і регіональні бюджети РФ.
За даними дослідження економіста Німецького інституту міжнародних та безпекових справ Яніса Клюге, у першому кварталі 2026 року російські військкомати могли щодня залучати приблизно 800–1000 контрактників. Для порівняння, у відповідний період 2025 року цей показник становив 1000–1200 осіб на день. Таким чином, фіксується зниження приблизно на 20%.
Попри те, що російська влада продовжує активно стимулювати набір через фінансові бонуси, це не дає очікуваного ефекту. Середній розмір одноразових виплат за підписання контракту в березні 2026 року, за оцінками дослідження, сягнув близько 1,47 млн рублів, а в окремих регіонах РФ такі суми ще вищі.
ISW наголошує, що навіть суттєве збільшення грошових стимулів не компенсує вплив високих втрат і ризиків участі у бойових діях, що знижує готовність населення до добровільного підписання контрактів.
Окремо аналітики звертають увагу на непрямі свідчення масштабних втрат російської армії. За оцінками ISW, які базуються на даних Міністерства фінансів РФ, у першому кварталі 2026 року Росія могла здійснити виплати компенсацій сім’ям приблизно 25 тисяч загиблих військових. Це, за оцінками експертів, може свідчити як про високий рівень втрат, так і про значне навантаження на бюджет.
Водночас українські джерела, які аналізує ISW, зазначають, що темпи вербування в РФ можуть не покривати поточні втрати на фронті. Це створює ризик поступового накопичення дефіциту особового складу, який компенсується адміністративними та примусовими заходами.
На тлі зниження ефективності контрактного набору Росія, за оцінками ISW, дедалі більше використовує приховані механізми мобілізації.
Серед них — формування регіональних списків так званих “добровольців” для відправки на війну, включення до них соціально вразливих категорій населення, зокрема осіб із боргами за житлово-комунальні послуги, а також посилення адміністративного тиску на підприємства та навчальні заклади з метою виконання планів із набору.
Також повідомляється, що російська влада активізує роботу зі студентською молоддю. Зокрема, фіксуються вказівки щодо підготовки щонайменше 2% студентів до підписання контрактів із армією.
Інститут вивчення війни підкреслює, що одночасне зниження темпів рекрутингу, зростання втрат та посилення фінансового навантаження свідчать про поглиблення системних проблем Росії у поповненні армії.
На думку аналітиків, така ситуація змушує російське керівництво дедалі більше покладатися на непрямі та примусові методи мобілізації, що може свідчити про поступове виснаження добровільного ресурсу для комплектування військ.
В Україні продовжується воєнний стан і загальна мобілізація, а уряд та військове командування впроваджують зміни, покликані підвищити боєздатність армії та забезпечити роботу критично важливих галузей. На цьому тлі дедалі активніше обговорюється можливість посилення мобілізації у 2026 році.
Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський наголосив, що основним ресурсом армії залишаються люди. За його словами, техніка є важливою, але саме особовий склад визначає здатність країни протистояти російському наступу. У зв’язку з цим він підкреслив необхідність посилення мобілізації та рекрутингу.
Сирський зазначив, що термін базової загальновійськової підготовки вже збільшено до 51 дня. Навчальні процеси зміщують подалі від фронту, закріплюючи корпуси за полігонами в центральних і західних областях для зменшення ризиків та підвищення якості підготовки. Окрему увагу він звернув на адаптаційну програму для новобранців, мета якої — зменшення випадків самовільного залишення частини. Головнокомандувач також доручив пришвидшити будівництво та оснащення укриттів на полігонах, адже стан безпеки на частині об’єктів залишався незадовільним.
Військовий аналітик Іван Тимочко прогнозує, що у 2026 році мобілізація може зіткнутися з новими викликами. За його словами, росія зосереджуватиметься на збільшенні чисельності піхоти, включно з мобілізацією ув’язнених, що дає їй змогу швидко відновлювати втрати. Це, на думку експерта, створює додатковий тиск на українську систему мобілізації, яка також потребуватиме збільшення обсягів набору.
Секретар Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Роман Костенко раніше заявляв, що нинішні темпи мобілізації — близько 30 тисяч осіб на місяць — покривають лише половину потреб Збройних сил. За цих умов питання посилення призову залишається відкритим і залежатиме від темпу бойових дій, стратегічних потреб армії та рішень Верховної Ради.
У військовому керівництві наголошують, що мобілізаційні процеси й надалі коригуватимуть відповідно до ситуації на фронті, а акцент на підготовку, безпеку навчальних центрів та адаптацію бійців залишатиметься пріоритетом.
Рекрутинг в Україні працює, але проблема з алкоголем серед військовослужбовців і низька ефективність дисциплінарних заходів ставлять під загрозу боєздатність підрозділів. Таку оцінку дав командир полку «Ахіллес» Юрій Федоренко в ефірі програми «Фабрика новин», підкресливши, що командири різних рівнів щодня стикаються з наслідками недбалої реакції на пияцтво в армії.
Федоренко пояснює: коли військовослужбовець систематично приходить на службу п’яним, це створює пряму загрозу для виконання бойових завдань і безпеки побратимів. «Такий воїн наражає на небезпеку себе, і оточення, і з ним нічого неможливо вдіяти», — зазначив командир. За його словами, існуючі санкції — догани і тимчасове стягнення частини грошового утримання — не виконують роль запобіжного механізму: після формальних покарань боєць часто повертається у стрій без реальної реабілітації.
Щоб мінімізувати ризики, Федоренко пропонує практичні рішення: у військових частинах має бути спеціальне закрите і безпечне місце — підвал або окрема кімната — куди нетверезого бійця можна помістити під нагляд, аби він не завдав шкоди собі або іншим. Командир наголошує, що після «протрезвіння» формальні обіцянки більше так не робити часто не витримують перевірки, тому потрібен системний підхід до проблеми: медична, психологічна та дисциплінарна робота, яка реально діє.
Федоренко також звернув увагу на різницю між армією та приватною організацією: якщо компанія наймає спеціалістів для досягнення економічної мети, то полк має завдання інше — знищувати противника. Тому підхід до людських ресурсів у ЗСУ інший — командири повинні не лише вимагати від підлеглих, а й створювати умови для їхнього виживання і виконання завдань. Без притомної системи управління, за його словами, ефективної роботи на передовій не буде.
Крім проблем із дисципліною, командир підкреслив важливість збереження і ремонту «коридорів життя» — логістичних шляхів, що забезпечують постачання і евакуацію. За його словами, ці споруди мають охороняти й обслуговувати вчасно, інакше після ворожого удару вони перетворюються на «коридори смерті». Також Федоренко вкотре закликав цивільне населення опановувати елементарні навички користування вогнепальною зброєю — зокрема рушницями — для захисту від дронів за потреби.
Експерти й командири наголошують: проблема алкоголю в армії потребує комплексних рішень — від профілактики й соціальної роботи до реальних програм лікування залежностей і адекватної дисциплінарної політики. Інакше локальні покарання та формальні догани не зможуть вирішити системну загрозу для бойової готовності підрозділів.
Зокрема, можливі кроки: посилення профілактичних заходів під час рекрутингу, введення ефективних медико-психологічних програм в частинах, облаштування спеціальних безпечних приміщень для нетверезих бійців, а також створення механізмів реальної відповідальності та реабілітації, які працюють не лише на папері, але й у реальному бойовому житті.
Юрій Федоренко у своїх виступах нагадує, що кожний боєць — це не просто працівник, а людина, від стану якої залежить життя інших. Саме тому питання алкоголю та дисципліни мають підніматися на рівні політики, командування та медичної спільноти для знаходження сталих рішень.
