Хрещатик

Позначка: корупційні схеми

  • Суддя Марина Барсук дотична до схем Енергоатому. ЗМІ

    Суддя Марина Барсук дотична до схем Енергоатому. ЗМІ

    Одіозна суддя Північного апеляційного господарського суду Марина Барсук, яка раніше була помічена в обслуговуванні інтересів олігархів Павла Фукса та Ігоря Коломойського, за повідомленням ЗМІ дотична до корупційних схем в українській енергетиці за участі підсанкційного Костянтина Григоришина.

    Так, за інформацією журналістів, “Костянтин Григоришин вкрав у держави не 68 мільйонів, а понад 1,3 мільярда грн”.

    Ключовим у цій історії називають суддю Господарського суду Києва Артема Селівона, який розглядав справу № 910/1228/24, де позивачем виступало ТОВ “Енера Вінниця”, що належить до орбіти Григоришина через кіпрську офшорку Palpon Trading Limited (структура Energy Standard Group).

    Суддя Селівон, спочатку відмовляв людям олігарха, але згодом, коли принесли схему за участі Енергоатому, Селівон погодився і прийняв ключове рішення. Сума відкату, за інформацією журналістів, склала трохи менше 10%. У схемі взяла участь одіозна суддя Марина Барсук, відповідну інформацію легко знайти в реєстрі судових рішень.

  • У Києві викрили масштабну схему “демобілізації”: заступник голови Солом’янського району заробляв мільйони на ухилянтах

    У Києві викрили масштабну схему “демобілізації”: заступник голови Солом’янського району заробляв мільйони на ухилянтах

    У столиці правоохоронці затримали одного з найвищих за рангом фігурантів так званих “ухилянтських схем”. Йдеться про заступника голови Солом’янської районної державної адміністрації Олександра Смика, якого підозрюють в організації масштабної схеми незаконного списання чоловіків з військового обліку.

    За даними слідства, посадовець разом зі спільником налагодив механізм фіктивного “зарахування” цивільних чоловіків до військових частин Збройних сил України. Після цього цих осіб так само фіктивно “демобілізовували”, використовуючи вигадані медичні діагнози та підроблені документи. У результаті клієнти зникали з військового обліку, навіть не з’являючись на місці служби.

    Правоохоронці встановили, що схема діяла системно і тривалий час. За попередніми оцінками, через неї було незаконно виведено з обліку щонайменше 190 чоловіків. Вартість “послуг” коливалася від 15 до 20 тисяч доларів США за одну людину, а в окремих випадках доходила до значно вищих сум.

    Слідство вважає, що Олександр Смик використовував службові зв’язки у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Солом’янського району. Його спільник безпосередньо займався підготовкою фальшивих медичних і військово-облікових документів. Під час обшуків у фігурантів вилучили підроблені довідки, печатки військових частин, електронні носії та мобільні телефони з доказами функціонування схеми.

    Олександр Смик понад чотири роки обіймає посаду першого заступника голови Солом’янської РДА та відповідав, зокрема, за сферу житлово-комунального господарства. У період повномасштабної війни саме він мав координувати роботу комунальних служб, підготовку району до опалювальних сезонів і надзвичайних ситуацій.

    Офіційні декларації посадовця не створювали враження надмірного достатку: кілька квартир у Києві, старі автомобілі, помірні готівкові заощадження. Водночас навіть мінімальний підрахунок доходів від незаконної схеми свідчить про зовсім інший фінансовий масштаб. За “нижньою планкою” тарифів сума незаконного збагачення могла перевищити 2,8 мільйона доларів, а з урахуванням дорожчих “кейсів” — бути значно більшою.

    Особливе обурення в цій історії викликає контраст між реальністю війни та діями посадовця. У той час як енергетики, комунальники та військові працюють під обстрілами, відповідальний за критичну інфраструктуру району чиновник, за версією слідства, будував бізнес на масовому ухиленні від служби.

    Олександру Смику та його спільнику повідомили про підозру за кількома статтями Кримінального кодексу України, які стосуються організації та пособництва в ухиленні від військової служби. Санкції інкримінованих статей передбачають до 10 років позбавлення волі. Суд обирає запобіжний захід, і слідство наполягає на триманні під вартою.

    Ця справа вписується у ширший контекст розслідувань щодо так званих “VIP-ухилянтів” у столиці. Раніше правоохоронці вже повідомляли про виявлення депутатів та посадовців, які формально перебували на військовій службі, але фактично не виконували її обов’язків, отримуючи при цьому грошове забезпечення. Наразі правоохоронні органи перевіряють можливі зв’язки між цими епізодами.

  • Дорожні підряди без конкуренції: схема ТОВ «ВАЙТ» на сотні мільйонів

    Дорожні підряди без конкуренції: схема ТОВ «ВАЙТ» на сотні мільйонів

    ТОВ «ВАЙТ» за останні роки перетворилося на одного з ключових отримувачів бюджетних підрядів у Кривому Розі та Дніпропетровській області. Формально компанія була зареєстрована ще у 2010 році з основним видом діяльності — вантажні автомобільні перевезення. Проте фактично її бізнес-профіль змістився у бік проєктно-вишукувальних робіт, демонтажу, утилізації будівельних відходів та дорожнього будівництва, що забезпечило фірмі стабільний доступ до бюджетних коштів.

    Засновником ТОВ «ВАЙТ» є Олександр Кожушний — підприємець, пов’язаний із підрядними роботами на промислових об’єктах Кривого Рогу, зокрема для підприємств «АрселорМіттал Кривий Ріг». Керівником компанії наразі виступає Анна Литвиненко. Першим засновником фірми був Євген Білий — родич Олексія Білого, колишнього народного депутата від Партії регіонів та «Опозиційного блоку», ексзаступника Віктора Януковича в Донецькій ОДА і колишнього директора «Азовсталі», який підтримав «диктаторські закони» 16 січня 2014 року.

    У різні роки директором ТОВ «ВАЙТ» також був Ігор Ратінов, який згодом двічі очолював виконком Довгинцівської районної ради Кривого Рогу та балотувався до місцевих органів влади від БПП і блоку Вілкула «Українська перспектива». Такий кадрово-політичний бекграунд формує тісні зв’язки компанії з місцевими управлінськими структурами.

    Після ракетних обстрілів житлових будинків у Кривому Розі міські департаменти та управління капітального будівництва почали системно уникати конкурентних процедур у системі Prozorro, посилаючись на «ліквідацію наслідків збройної агресії». У межах цієї практики ТОВ «ВАЙТ» регулярно отримувало прямі договори або тендери з дискримінаційними умовами на обстеження пошкоджених будівель, проєктно-вишукувальні та топографо-геодезичні роботи, розробку проєктно-кошторисної документації та демонтаж аварійних конструкцій.

    У низці випадків обстеження здійснювалися формально, без повноцінних виїздів на об’єкти та глибокого технічного аналізу. Водночас саме ці висновки ставали підставою для запуску подальших етапів робіт, які знову ж таки діставалися тій самій компанії. Таким чином формувався замкнений цикл бюджетних замовлень без реальної конкуренції.

    У серпні 2023 року виконком Покровської районної ради замовив у ТОВ «ВАЙТ» дроблення, навантаження, вивезення та утилізацію 6900 кубометрів будівельного й великогабаритного сміття на суму близько 3,4 млн грн. Закупівлю провели з нереалістичними строками виконання та без зазначення конкретних локацій, що фактично унеможливило участь інших компаній. ТОВ «ВАЙТ» стало єдиним учасником тендера.

    З 2024 року компанія різко наростила обсяги дорожніх підрядів, передусім за напрямом експлуатаційного утримання автомобільних доріг місцевого значення у Дніпропетровській області. Контракти оформлювалися як «послуги» без деталізації ділянок та обсягів робіт, що дозволяло формувати кошториси з великою свободою. За такими договорами ТОВ «ВАЙТ» у 2024 році отримало понад 150 млн грн, а загальна сума дорожніх контрактів за короткий період сягнула близько 250 млн грн. Вартість асфальтобетону та бітумних матеріалів у кошторисах стабільно перевищувала середні показники по регіону.

    Компанія також фігурує у кримінальних провадженнях, пов’язаних з ухиленням від сплати податків, фіктивними фінансово-господарськими операціями та можливою легалізацією доходів. У матеріалах слідства згадуються підроблені первинні документи, створення штучного податкового кредиту та участь у схемах із мільйонними оборотами. Попри це, справи не доходять до судових вироків, а ТОВ «ВАЙТ» продовжує отримувати нові бюджетні контракти.

    У підсумку вимальовується стійка схема: обстріли та «надзвичайні обставини» використовуються як привід для обходу конкурентних процедур, контроль зводиться до формальностей, а сотні мільйонів гривень перерозподіляються всередині вузького кола пов’язаних компаній та посадовців. Йдеться не про поодинокі порушення, а про системний механізм роботи з бюджетними коштами.

  • В Ірпінському суді правосуддя перетворили на бізнес

    В Ірпінському суді правосуддя перетворили на бізнес

    Ірпінський міський суд Київської області дедалі рідше сприймається як інституція правосуддя і все частіше фігурує в професійних колах як комерційний майданчик для «розв’язання питань». За словами співрозмовників у юридичному середовищі, у суді фактично сформовано сервісну модель роботи: мінімум публічності, чіткі строки та заздалегідь узгоджений результат для клієнта.

    Йдеться про повний спектр послуг — від закриття кримінальних проваджень і винесення потрібних рішень до цілеспрямованого затягування процесів. Ключовим елементом цієї схеми, за інформацією ОРД, є синхронна робота суду та прокуратури, коли наглядовий орган фактично стає частиною «пакета послуг», а не стороною, що забезпечує законність.

    За інформацією з юридичних кіл Київської області, розцінки в Ірпінському суді суттєво зросли. Якщо раніше подібні суми асоціювалися переважно з апеляційними інстанціями, то нині суд першої інстанції впевнено працює за тими самими тарифами. Комплексна послуга «під ключ» може коштувати клієнту до 50 тисяч доларів США. У випадках, коли для досягнення потрібного результату необхідне залучення прокуратури — наприклад, для пропуску процесуальних строків, допущення помилок у матеріалах, подання формально слабкої позиції або повної бездіяльності, — вартість питання, за словами джерел, подвоюється.

    Організацію цього «фаст-суду для обраних» співрозмовники пов’язують із суддею Ірпінського суду Шестопаловою Яною Володимирівною. Саме їй приписують роль координатора схеми та залучення менш досвідчених суддів для виконання технічних рішень. З боку прокуратури, за наявною інформацією, до обслуговування клієнтів залучені окремі представники Київської обласної прокуратури. Зокрема, згадується заступник прокурора області Ігор Грабець — посадовець, який роками утримується на одній і тій самій позиції, уникаючи публічності, але, як стверджують джерела, забезпечуючи стабільну роботу «без зайвого шуму».

    Витоки цієї моделі, за словами співрозмовників, ведуть до колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка. Саме за його каденції, стверджують джерела, було вибудувано та відпрацьовано механізм, який дозволив «закрити» кримінальні справи щодо нього самого та близького оточення, зокрема за епізодами про створення організованої злочинної групи. Після цього схема була поставлена на потік і запропонована ширшому колу клієнтів. При цьому Карплюк, за словами співрозмовників, демонструє впевненість у наявності надійного політичного прикриття на центральному рівні.

    На цьому тлі особливо показовою виглядає багаторічна відсутність реакції з боку Київської обласної прокуратури. Попри численні сигнали, Ірпінський суд продовжує працювати з фактично відкритим «прайс-листом» на судові рішення, а прокуратура в цій системі виступає не контролером, а частиною механізму. Відкрите питання полягає в тому, чи зверне нове керівництво обласної прокуратури на чолі з Русланом Кравченком увагу на цей бізнес, чи ж «фаст-суд» і надалі спокійно обслуговуватиме клієнтів, прикриваючись війною та загальною управлінською турбулентністю.

    Історія Ірпінського суду — це не поодинокий скандал, а ілюстрація системної деградації правосуддя. Коли суд і прокуратура зливаються в єдиний комерційний механізм, верховенство права перетворюється на фікцію, а розмови про судову реформу втрачають будь-який зміст. Поки цей ринок судових рішень існує безкарно, довіра суспільства до правової системи продовжуватиме руйнуватися.

  • Як сім’я Кацуб зберегла контроль над енергетичними ресурсами під час війни

    Як сім’я Кацуб зберегла контроль над енергетичними ресурсами під час війни

    Поки на офіційному рівні держава заявляє про розрив енергетичної залежності від Росії та визначає енергетику питанням національної безпеки, за лаштунками продовжують працювати старі, добре відпрацьовані схеми. Сім’я Кацуб не лише не втратила свого впливу після зміни влади та початку повномасштабної війни, а й змогла адаптуватися до нових умов, інтегрувавшись у воєнну економіку та зберігши доступ до ключових ресурсів.

    Через мережу пов’язаних компаній ці структури продовжують контролювати торгівлю газом і нафтопродуктами, а також брати участь у державних тендерах. Формально все виглядає як легальна комерційна діяльність і підрядні роботи. Фактично ж ідеться про системне виведення бюджетних коштів та обхід санкцій, за якого державні ресурси й надалі працюють в інтересах Росії.

    Ключову роль у збереженні цих схем відігравали рішення, що ухвалювалися на рівні енергетичного сектору. За період керівництва Міністерством енергетики Германом Галущенком та за сприяння колишньої міністерки Світлани Гринчук компанії, пов’язані з сім’єю Кацуб, мали стабільний доступ до державних ресурсів і контрактів без реальної конкуренції. Йдеться про такі структури, як «Нафтогазтрейд-Агро», «Компанія Трейд Ойл», «Газ-Альянс», «Альфа-Газ», «І.Б.К. Девелопмент» та низку інших. Дозволи й контракти оформлювалися через міністерства та державні підприємства, тоді як механізми контролю й санкційні ризики фактично ігнорувалися.

    Окремим елементом цієї системи стало постачання російських енергоресурсів через посередницькі країни. Газ і нафтопродукти заходили через Білорусь, Казахстан, Туреччину, країни Балтії та Об’єднані Арабські Емірати. У супровідній документації змінювалося походження ресурсів, після чого вони реалізовувалися як «альтернативний імпорт». Реальна вартість закупівлі була суттєво нижчою за ту, що зазначалася в українських контрактах, а різниця осідала на рахунках компаній-прокладок і згодом легалізовувалася. Формальне дотримання санкцій замінило реальне припинення торгівлі з Росією.

    Помітною є й роль державного підприємства «Укргазвидобування». У 2024–2025 роках компанія масово отримувала дозволи на викиди та експлуатацію свердловин. Офіційно — в межах чинного законодавства, неофіційно — під впливом третіх осіб, пов’язаних із сім’єю Кацуб. Ці дозволи відкривали можливості для комерційного використання видобутого газу через приватні трейдерські структури. Державні ресурси ставали частиною схем перепродажу, а антимонопольні обмеження обходилися без жодних наслідків.

    Ще одним важливим активом у цій системі є Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат у Харківській області. Підприємство спеціалізується на видобутку піску, глини та каоліну — сировини, що використовується в промисловості та потенційно в оборонному секторі. За наявними даними, фактичний контроль над комбінатом здійснюють структури, пов’язані з Кацубами. У 2023 році дохід підприємства зріс до 150,9 млн грн, що майже вдвічі перевищує показники попереднього року. Це зростання збіглося з відновленням експорту через посередницькі фірми в країнах ЄС і Туреччини. За оцінками, частина продукції могла постачатися і на російський ринок, попри війну.

    Історія Олександра Кацуби лише підкреслює системний характер цих процесів. У 2017 році суд визнав його винним у створенні злочинної організації, розтраті майна в особливо великих розмірах, замаху на таку розтрату та службовому підробленні. Після укладення угоди з прокуратурою він визнав провину, відшкодував 100 мільйонів гривень і отримав вирок у вигляді одного року та п’яти місяців позбавлення волі. Завдяки застосуванню так званого «закону Савченко» він фактично був звільнений у залі суду. Спроби зняти судимість і переглянути вирок у 2023 році були зупинені лише через громадський тиск і юридичну роботу — обвинувальний вирок залишився чинним.

  • Як екснардеп Микитась виводив мільярди з держкомпаній і повертав їх через підставних осіб

    Як екснардеп Микитась виводив мільярди з держкомпаній і повертав їх через підставних осіб

    Максим Микитась роками вибудовував багаторівневі сценарії рейдерського захоплення державних і приватних активів. Ключовим елементом цих схем був прямий тиск на власників, який у поєднанні з ручними реєстраторами, номінальними фігурантами та підконтрольними судами відкривав шлях до перерозподілу майна на користь вузького кола осіб.

    З часом ці схеми перестали бути поодинокими епізодами й перетворилися на системну модель, яка глибоко вразила державний сектор та стратегічну інфраструктуру України. Державні кошти у цій конструкції фактично ставали приватним ресурсом, а формальні корпоративні оболонки використовувалися для приховування реальних бенефіціарів.

    Одним із показових прикладів є діяльність ПрАТ «Метробуд», яке протягом років отримувало мільярдні контракти у сфері енергетичного будівництва. Компанія фактично монополізувала доступ до великих державних проєктів, зокрема на об’єктах Дністровської та Дніпровської гідроакумулюючих електростанцій. Загальний обсяг фінансових потоків на цих об’єктах перевищив шість мільярдів гривень.

    У структурі власності «Метробуду» через іноземну компанію приховувався громадянин Російської Федерації Сергій Кияшко. Це дозволяло оточенню Микитася обходити формальні безпекові обмеження, зберігаючи контроль над грошовими потоками. Для виведення коштів використовувався консорціум «НВО Укргідроенергобуд», який виконував роль технічної оболонки, через яку бюджетні мільярди розчинялися в ланцюгах підрядників.

    Паралельно зі схемами на державних підрядах Микитась реалізовував рейдерські сценарії у приватному секторі. Разом із Василем Астіоном він брав участь у захопленні ТОВ «Філософія Девелопмента» — компанії з активами орієнтовною вартістю понад 560 мільйонів гривень. Після того як законні власники відмовилися передавати корпоративні права, було задіяно класичний набір інструментів примусу та маніпуляцій.

    Державний реєстратор Качковська внесла до реєстру неправдиві відомості, вписавши номінального власника з Узбекистану Каюмджона Саматова. Згодом його замінили на іншого номінала — Меркулова. Завершальним етапом стала ініціація процедури банкрутства через підконтрольне ТОВ «Каса народної допомоги». Це дозволило закріпити результат рейдерської атаки через судове рішення, ухвалене в Господарському суді Києва.

    Окрему увагу привертає історія з приватизацією державного акціонерного товариства «Укрбуд». Протягом років ця структура використовувалася Микитасем як фінансовий ресурс, а після доведення компанії до фактичного колапсу та зупинки будівництв держава була змушена виставити 100 відсотків акцій на аукціон.

    Переможцем торгів стало ТОВ «Техно-Онлайн» зі статутним капіталом усього 22 тисячі гривень. Це стало можливим після сумнівної дискваліфікації іншого учасника — ТОВ «Петро Ойл енд Кемікалс». Представником компанії-переможця виявився Микита Тарковський, особа, напряму пов’язана з родиною Максима Микитася. Цей факт свідчить про спробу екснардепа повернути контроль над державним забудовником через підставні структури.

    У сукупності ці епізоди демонструють не окремі зловживання, а цілісну систему, в якій рейдерство, державні підряди, номінали, реєстратори й суди працюють як єдиний механізм. Саме така модель роками дозволяла виводити мільярди гривень із державного сектору, маскуючи приватні інтереси під формальні юридичні процедури.

  • Олексій Кулеба та його “вертикаль” можуть стати наступними фігурантами плівок НАБУ

    Олексій Кулеба та його “вертикаль” можуть стати наступними фігурантами плівок НАБУ

    За інформацією наших джерел, найближчим часом ми дізнаємось про розслідування НАБУ по корупційним схемам вибудуваним  віцепрем’єр-міністром Олексієм Кулебою.

    Зокрема, як повідомляє джерело, “Олексій Кулеба та вся його вертикаль можуть впасти найближчим часом. Кулеба та його люди відпрацьовували бюджети дуже “грязно” і можуть стати наступними фігурантами плівок НАБУ”.

    Нагадаємо, раніше ми писали про масштабну корупцію Олексія Кулеби та Тимура Ткаченко – від заробітків на столичних МАФах до мільярдних контрактів на відновлення Київщини.

     Також, за інформацією нашого видання, теперішній голова Бучанської РДА Ігор Полозун уже багато років поспіль являється “гаманцем” топових українських чиновників – Олексія Кулеби та Тимура Ткаченко.

  • 700 тисяч кубів лісу дали Закарпаттю тільки 17 мільйонів доходу

    700 тисяч кубів лісу дали Закарпаттю тільки 17 мільйонів доходу

    Закарпаття у 2024 році стало черговим прикладом того, як одна з найбагатших природних галузей приносить бюджету крихти, тоді як тіньові заробітки обчислюються мільярдами. За офіційними даними, в області за рік вирубали близько 700 тисяч кубометрів лісу — це приблизно 400 тисяч дерев, значна частина яких була перероблена на понад 200 місцевих пилорамах і зрештою продана за кордон.

    На папері це начебто економічна активність, зайнятість населення і валютні надходження. Але реальність виглядає зовсім інакше. Попри масштаб лісозаготівлі, місцеві бюджети отримали лише 17 мільйонів гривень. Для порівняння: два ресторани «МакДональдз», які тільки мають відкритися на Закарпатті, заплатять близько 16 мільйонів податків — майже стільки ж, скільки вся лісова галузь регіону.

    Цей дисбаланс оголює абсурдність системи: регіон, де ліс — основний природний ресурс, отримує від його експлуатації менше, ніж два заклади громадського харчування. І це при тому, що лісова галузь потенційно здатна стати одним із головних донорів держбюджету. За оцінками експертів, Україна щороку могла б отримувати до 880 мільярдів гривень доходу, що приблизно дорівнює вартості закупівлі понад 600 винищувачів F-16.

    Однак реальні надходження виглядають жалюгідно: у 2022 році ліс дав державі лише 23,3 мільярда гривень, а решта коштів — за оцінками аналітиків, сотні мільярдів — осідають у тіньових схемах, які десятиліттями контролюють “лісові барони”.

    У 2022 році держава створила єдиного оператора лісової галузі — ДП «Ліси України», до якого увійшли 158 лісгоспів та 9 регіональних офісів. Ідея центральної реформи полягала в боротьбі з хаосом, розпорошеними фінансовими потоками та корупційними практиками. Але на практиці «реформа» перетворилася на централізацію старих схем у нових руках.

    Керівником новоствореного підприємства став Юрій Болоховець, якого раніше звільнили з Держлісагентства за фінансові порушення. Його призначення наробило шуму ще на старті — і недарма. Замість очищення галузі система отримала адміністратора, здатного звести всі тіньові потоки під єдиний дах.

    За інформацією зсередини системи, саме під час керівництва Болоховця ліс остаточно перетворився на товар для корупційних оборудок.

    Основні схеми виглядають так:

    – під виглядом санітарних рубок вирубуються цілком здорові дерева;
    – деревину продають не напряму, а через фірми-прокладки, які штучно занижують реальну вартість;
    – після цього деревина “подорожує” через десятки приватних пилорам, де легалізуються обсяги та доходи;
    – зароблені гроші виводяться через публічні закупівлі та маніпуляції з договорами постачання.

    Найбільші прибутки приховує ще один напрям — постачання деревини для оборонних споруд. Після початку повномасштабної війни ціни різко злетіли, і деревина продавалася за тарифами, що в рази перевищували ринкові. Саме тут і «осідали» найбільші гроші — не в бюджетах громад, а в кишенях наглядачів лісового бізнесу.

    У результаті Закарпаття втрачає не просто гроші — воно втрачає можливість розвитку. Громади, на території яких ведеться масова вирубка, не отримують адекватних компенсацій, інфраструктура не розвивається, а лісові масиви деградують.

    Натомість десятиріччями збагачуються ті самі люди, які й «реформують» галузь. Централізація лісгоспів у рамках «Лісів України» не зламала старі схеми — вона лише укрупнила їх і зробила ще менш прозорими.

  • Правоохоронці Харківщини викрили масштабні зловживання у сфері замісної підтримувальної терапії

    Правоохоронці Харківщини викрили масштабні зловживання у сфері замісної підтримувальної терапії

    У Харківській області викрито масштабні зловживання у сфері замісної підтримувальної терапії. Замість допомоги наркозалежним людям відбувається фактичний неконтрольований обіг сильнодіючих препаратів – метадону та бупренорфіну.

    За даними слідства, ліки видаються за рецептами форми №3 без встановленого діагнозу та без належних медичних показань. Це грубо порушує вимоги законодавства й створює умови для потрапляння препаратів на «чорний ринок».

    Нормативи Міністерства охорони здоров’я України чітко визначають: замісна терапія можлива лише за підтвердженого діагнозу, письмової заяви пацієнта, інформованої згоди, а також за умов контролю залишків препаратів та регулярних перевірок стану здоров’я. У Харківській області ці правила масово ігноруються. Рецепти виписуються формально, без обстеження, а облік ліків практично не ведеться.

    До схем незаконного відпуску наркотичних засобів залучені переважно приватні медичні заклади та підприємці. Вони виписують рецепти за гроші, фактично перетворюючи програму лікування на джерело нелегального заробітку. Це становить загрозу для життя та здоров’я пацієнтів і дискредитує саму ідею замісної підтримувальної терапії.

    Особливо небезпечним є системний характер проблеми: відсутність контролю з боку держави дозволяє корупційним схемам процвітати. У результаті бюджетні кошти використовуються не за призначенням, а пацієнти замість допомоги залишаються заручниками фармацевтичної мафії.

  • Вінницький забудовник із російськими зв’язками: що відомо про Руслана Мельника

    Вінницький забудовник із російськими зв’язками: що відомо про Руслана Мельника

    Руслан Мельник — ім’я, яке в останні роки міцно закріпилося у вінницькому будівельному та бізнес-середовищі, але його шлях до успіху викликає чимало запитань. За даними джерел у поліції та інсайдерів, він розпочинав із торгівлі психотропними речовинами та конфліктів із застосуванням холодної зброї ще в Тернополі. У 2010 році Мельник фігурував у справі про ножовий напад, але уникнув покарання завдяки покровителям.

    Після переїзду до Вінниці він поступово перетворився на впливового забудовника. На папері він — приватний підприємець із діяльністю «оренда нерухомості», але реальність виглядає інакше. Руслан володіє десятками квартир у Вінниці, Києві та Тернополі, приватним будинком та земельними ділянками у стратегічно важливих районах. За словами джерел, значна частина цієї нерухомості отримана шахрайським шляхом через штучні проблеми та «віджимання» у законних власників.

    Бізнес-структури Мельника пов’язані з компанією «Reikartz Group Limited», кінцевим бенефіціаром якої є росіянин Юрій Васін. У контексті воєнного часу це піднімає питання національної безпеки.

    Житлові комплекси «Мегаліон» і «Перлина на Поділлі» споруджуються за схемами, що ставлять під загрозу інтереси інвесторів і мешканців. Продаж квартир відбувається «за кеш», без належного оформлення права власності та сплати податків.

    Крім того, з’явилися документи, що підтверджують VIP-відпочинок Мельника та очільника департаменту архітектури Вінниці Якова Маховського в окупованому Криму. Вартість відпочинку становила приблизно 500 тисяч гривень на особу, що свідчить про високі фінансові апетити чиновників.

    Скандальні справи, використання ЖБК та кооперативів, «дарування» нерухомості та земельні оборудки показують, що у Вінниці формується паралельна влада, де рішення ухвалюються не для громади, а для приватного збагачення девелоперів. Для держави це сигнал, що старі корупційні схеми досі працюють і дозволяють формувати великі бізнес-імперії, обходячи закон та бюджет.

    Головне питання залишається відкритим: чи готова громада миритися з тим, що майбутнє міста вирішують тіньові забудовники, а не публічно обрані представники?