Попри заяви президента США Дональда Трампа про підтримку з боку союзників, європейські партнери Вашингтона наразі не демонструють готовності до активної участі у військово-морській операції, спрямованій на розблокування Ормузької протоки. Про це повідомляє Bloomberg із посиланням на європейських та дипломатичних посадовців.
За інформацією агентства, питання безпеки в Ормузькій протоці планують обговорити Велика Британія та Франція під час окремої зустрічі. Однак, як зазначають джерела, попри інтенсивні консультації, прогрес у формуванні спільної військово-морської місії залишається обмеженим і не наблизив сторони до конкретних рішень.
Європейські країни наголошують, що не готові розгортати військові сили до моменту досягнення більш стабільного політичного врегулювання між США та Іраном. Наразі основна увага дипломатичних зусиль зосереджена на спробах деескалації конфлікту між США, Ізраїлем та Іраном, а не на військових сценаріях.
Джерела Bloomberg підкреслюють, що союзники США розглядають ситуацію як вкрай чутливу, а будь-які кроки в напрямку військової присутності можуть призвести до подальшого загострення. Саме тому більшість європейських столиць обирають обережну позицію, очікуючи розвитку дипломатичних переговорів.
Окремо зазначається, що Велика Британія та Франція поки не мають спільного бачення того, як саме може функціонувати потенційна військово-морська місія. Сторони обговорюють як формат операції, так і ступінь участі різних країн, включно з можливим залученням США.
За даними джерел, Велика Британія схиляється до більш обмеженого підходу, розглядаючи можливість використання вже наявних автономних систем для розмінування морських маршрутів. Йдеться про технічну підтримку без повноцінного військового супроводу комерційних танкерів у зоні протоки.
Франція натомість просуває концепцію “системи супроводу”, яка передбачає ширшу координацію міжнародних сил для захисту судноплавства. При цьому Париж наголошує, що будь-яка операція має бути максимально узгодженою з регіональними умовами, зокрема з урахуванням позиції Ірану.
Французька сторона також пропонує залучення до потенційної місії країн, які не є прямими учасниками конфліктів на Близькому Сході. Серед можливих партнерів називаються держави на кшталт Індії або окремих європейських країн, які не мають прямого конфліктного досвіду з Іраном.
Окремим предметом дискусій залишається участь США у можливій місії. Частина європейських посадовців, за даними Bloomberg, вважає, що надмірна присутність Вашингтона може ускладнити ситуацію, оскільки це потенційно підштовхне Іран до більш жорсткої позиції та зменшить простір для переговорів.
Водночас США наполягають на чітких зобов’язаннях союзників у сфері безпеки морських шляхів і очікують більшої конкретики щодо їхньої участі. Це створює додаткову напругу в трансатлантичних обговореннях.
Ще одним ключовим елементом дискусії є можливість створення місії під егідою Організації Об’єднаних Націй. Франція та Велика Британія підтримують ідею міжнародного мандата, який міг би надати операції легітимності та ширшої підтримки.
Однак, як визнають дипломатичні джерела, реалізація такого сценарію є складною, оскільки для ухвалення відповідного рішення необхідна згода постійних членів Ради Безпеки ООН, зокрема США, Китаю та Росії. У нинішніх геополітичних умовах досягти такого консенсусу буде вкрай важко.
Напруженість навколо Ормузької протоки зросла після повідомлень про посилення контролю над морськими маршрутами та обмеження руху суден у регіоні. США заявляють про необхідність забезпечення свободи судноплавства та безпеки танкерів, тоді як Іран звинувачується у створенні перешкод для комерційного трафіку.
Раніше також повідомлялося про різні підходи союзників до участі в потенційних операціях: частина країн наполягає на дипломатії, інші — на обмеженій військово-технічній присутності без прямого залучення до бойових дій.
Ситуація навколо Ормузької протоки залишається невизначеною та політично чутливою. Попри тиск США щодо формування спільної місії, європейські союзники не готові до швидкого розгортання військових сил і продовжують робити ставку на дипломатичні механізми врегулювання.
Основні розбіжності стосуються формату потенційної операції, ступеня залучення США, а також міжнародно-правового статусу можливої місії. У результаті переговори тривають без остаточних рішень, а ситуація в регіоні залишається напруженою та залежною від подальших політичних кроків усіх сторін.
