Традиційна єдність країн Північної Європи дала несподівану тріщину через неоднозначну дипломатичну ініціативу щодо Російської Федерації. Дев’яностохвилинна телефонна розмова президента Фінляндії Александра Стубба та прем’єр-міністра Норвегії Йонаса Гара Стьоре з російським лідером Володимиром Путіним спровокувала гостру критику з боку керівництва Данії та Швеції. Цей інцидент, який стався на тлі засідання Північної ради в Гельсінкі, став рідкісним публічним проявом розбіжностей між державами, які зазвичай виступають єдиним монолітним фронтом у питаннях потужної підтримки України та посилення санкційного тиску на Москву.
Ініціаторами прямого контакту виступили Стубб та Стьоре, які нещодавно приймали в Осло черговий раунд мирних консультацій. Під час розмови політики закликали Кремль негайно припинити повномасштабне вторгнення та розпочати предметні переговори для досягнення сталого миру в Європі. Фінський та норвезький лідери окремо наголосили, що виступають виключно як очільники своїх суверенних держав, а не від імені всієї об’єднаної Європи. Одразу після завершення спілкування з російським президентом вони зателефонували Володимиру Зеленському, який подякував їм за активну підтримку. Проте такий дипломатичний алгоритм не зміг вгамувати обурення найближчих регіональних союзників.
Найбільш жорстку та безкомпромісну оцінку цим подіям дала прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен. Вона відверто заявила про свій глибокий скептицизм щодо доцільності таких неузгоджених самостійних кроків, провівши пряму паралель із сумнозвісними сольними візитами до Москви угорського прем’єра Віктора Орбана. Очільниця данського уряду наголосила на повній відсутності будь-яких ознак готовності Росії до реального миру, вказавши на щоденну гібридну агресію проти європейських держав та невпинну ескалацію на українському фронті. Офіційний пресреліз Кремля за підсумками дзвінка, який лише підтвердив максималістську та жорстку позицію Путіна, додав ще більше аргументів критикам цієї дипломатичної спроби.
Прем’єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон підтримав свою данську колегу, обравши дещо м’якшу, але так само несхвальну риторику. Він відзначив, що проведення подібних сепаратних переговорів несе серйозний ризик роздроблення спільноєвропейської позиції, підкресливши марність сподівань на конструктив з боку чинного російського керівництва. Зіткнувшись із такою хвилею нерозуміння, прем’єр Норвегії Йонас Гар Стьоре спробував захистити свій крок, аргументуючи його необхідністю підтримувати бодай якісь канали діалогу для доповнення тих політичних сигналів, що надходять від адміністрації США. Попри ці пояснення, демарш яскраво висвітлив різні філософські підходи всередині скандинавського блоку щодо припустимості прямих контактів з агресором.
