Росія, яка традиційно залишається одним із найбільших світових експортерів нафти та значною мірою фінансує державний бюджет за рахунок продажу енергоносіїв, зіткнулася з новою проблемою: навіть зростання світових цін на нафту вже не гарантує Москві автоматичного збільшення доходів. Значна частина додаткових надходжень від подорожчання нафти сьогодні спрямовується на підтримку нафтопереробної галузі, яка зазнає дедалі більших втрат через українські удари по енергетичній інфраструктурі.
Як повідомляє агентство Bloomberg, у травні російський уряд виплатив нафтопереробним підприємствам близько 2,8 млрд доларів компенсацій. Це один із найвищих показників за останні два роки та майже у п’ять разів більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Такі виплати стали серйозним навантаженням для російського бюджету та фактично зменшили вигоду, яку Кремль міг би отримати від підвищення світових цін на нафту. За оцінками аналітиків, без необхідності фінансувати масштабні субсидії бюджет РФ отримав би значно більше коштів від експорту енергоносіїв.
Основою цих виплат є так званий демпферний механізм, який діє в Росії вже кілька років. Його головна мета полягає у стримуванні цін на пальне на внутрішньому ринку. Коли світові ціни на нафту та нафтопродукти суттєво зростають, російським виробникам стає вигідніше продавати продукцію за кордон, а не всередині країни. Щоб уникнути дефіциту пального та стрімкого зростання цін для населення, держава компенсує нафтопереробникам частину втраченої вигоди.
Саме тому кожне значне зростання цін на нафту автоматично збільшує обсяг державних виплат. У травні ситуація додатково ускладнилася через загострення конфлікту на Близькому Сході. Бойові дії між Іраном та Ізраїлем викликали занепокоєння інвесторів щодо стабільності поставок енергоносіїв із регіону, що спричинило зростання котирувань на світових нафтових ринках.
Для більшості нафтовидобувних країн подорожчання нафти означає додаткові прибутки. Однак для Росії ситуація виявилася значно складнішою. Частина потенційного прибутку була фактично нейтралізована необхідністю збільшувати державну підтримку нафтопереробних підприємств.
Проблема полягає не лише у зростанні субсидій. Російська нафтопереробна галузь уже тривалий час перебуває під серйозним тиском через систематичні удари українських безпілотників по об’єктах паливно-енергетичного комплексу.
Починаючи з 2024 року Україна суттєво розширила географію та інтенсивність атак на російські нафтопереробні заводи, нафтобази, насосні станції та інші елементи енергетичної інфраструктури. Удари здійснюються по об’єктах, які відіграють важливу роль у забезпеченні російської армії пальним, а також формують значну частину доходів федерального бюджету.
Внаслідок цих атак багато підприємств були змушені тимчасово припиняти роботу або скорочувати виробництво для проведення ремонтів. Частина заводів зазнала пошкоджень технологічного обладнання, відновлення якого потребує значних фінансових ресурсів та часу.
За даними галузевих експертів, обсяги нафтопереробки в Росії вже впали до найнижчого рівня за більш ніж шістнадцять років. Це стало одним із найсерйозніших ударів по російському енергетичному сектору від початку повномасштабної війни проти України.
Скорочення переробки має низку негативних наслідків для економіки РФ. По-перше, зменшується виробництво бензину, дизельного пального та інших нафтопродуктів, необхідних для внутрішнього ринку. По-друге, Росія втрачає можливість отримувати додатковий прибуток від експорту продукції з високою доданою вартістю.
Натомість Москва дедалі частіше змушена нарощувати експорт сирої нафти. Хоча це дозволяє частково компенсувати втрати, продаж нафтопродуктів традиційно приносить більше доходів, ніж реалізація необробленої сировини.
На тлі погіршення ситуації російська влада почала вдаватися до адміністративних заходів. Одним із них стало обмеження експорту бензину для запобігання дефіциту на внутрішньому ринку. Крім того, уряд запровадив тимчасову заборону на експорт авіаційного пального, намагаючись гарантувати стабільне постачання для внутрішніх потреб.
Подібні рішення свідчать про те, що Кремль дедалі більше занепокоєний ризиком паливної кризи. Якщо раніше проблеми з пальним фіксувалися переважно в окремих регіонах, то тепер ознаки дефіциту починають проявлятися на ширшій території країни.
Особливо складною ситуація залишається в окупованому Криму та Севастополі, де перебої з постачанням пального фіксувалися ще раніше. Водночас російські медіа та експерти останнім часом повідомляють про зростання проблем із забезпеченням паливом і в інших регіонах, включно з Московською областю.
Додатковий тиск на паливно-енергетичний комплекс Росії чинять нові українські операції проти нафтової інфраструктури. Зокрема, нещодавно безпілотники Сил спеціальних операцій України завдали ударів по великій виробничо-диспетчерській станції нафтопроводу в Кіровській області та нафтобазі в Ростовській області.
Подібні об’єкти є важливими елементами системи транспортування та зберігання нафти. Їхнє пошкодження може не лише ускладнювати логістику постачання сировини та пального, а й збільшувати витрати на відновлення інфраструктури.
Аналітики зазначають, що українська стратегія поступового виснаження російського енергетичного сектору починає приносити відчутні результати. Якщо на початку війни головним джерелом надходжень для Кремля залишався нафтовий експорт, то тепер значна частина цих коштів змушено витрачається на ліквідацію наслідків атак, ремонт пошкоджених об’єктів та компенсацію втрат підприємствам.
Для російського бюджету це створює додаткові виклики. Війна вже вимагає рекордних витрат на оборону, соціальні виплати військовим та підтримку військово-промислового комплексу. Одночасно зростають витрати на утримання паливного сектору, який раніше сам забезпечував значну частину доходів держави.
Економісти звертають увагу на те, що нинішня ситуація демонструє зміну балансу в економічній війні між Україною та Росією. Якщо раніше Кремль значною мірою компенсував втрати від санкцій завдяки високим нафтовим доходам, то тепер навіть сприятлива кон’юнктура на світовому ринку не гарантує Москві автоматичного збільшення фінансових ресурсів.
У результаті Росія опиняється в ситуації, коли зростання цін на нафту більше не означає пропорційного збільшення бюджетних надходжень. Значну частину додаткових прибутків поглинають витрати на підтримку нафтопереробної галузі, яка дедалі більше потерпає від українських ударів.
Таким чином, атаки на російську енергетичну інфраструктуру поступово перетворюються не лише на військовий, а й на важливий економічний фактор. Вони змушують Кремль витрачати мільярди доларів на підтримку стратегічної галузі та дедалі більше обмежують можливості російської влади отримувати максимальну вигоду від експорту нафти в умовах високих світових цін.
