Європа фактично готується до моменту, коли їй доведеться говорити з Росією напряму — не замість України і не замість американського треку, а для того, щоб не дозволити Кремлю та Вашингтону самостійно визначати майбутню архітектуру безпеки на континенті. Наприкінці травня, 27–28 числа, міністри закордонних справ країн ЄС мають обговорити на неформальній зустрічі на Кіпрі, чи можливі переговори Союзу з Москвою і які вимоги Європа повинна висувати Росії. Про це заявила глава європейської дипломатії Кая Каллас, наголосивши, що перед будь-якими контактами ЄС має сам визначити, про що саме готовий говорити з росіянами.
Поштовхом до нової дискусії стала не лише втома від американського посередництва, яке зайшло в глухий кут, а й чергова спроба Володимира Путіна нав’язати Європі зручні для Кремля правила гри. Після параду 9 травня в Москві російський президент заявив, що як європейський переговірник його влаштував би колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер. Реакція була різкою: у ЄС фактично відкинули цю ідею, а Каллас нагадала, що Шредер роками мав тісні зв’язки з російськими державними компаніями. За її словами, дозволити Росії самій обирати представника Європи було б “не дуже мудро”.
Для України така кандидатура також є неприйнятною. Шредер неодноразово критикувався через близькість до Путіна та роботу в структурах, пов’язаних із російським енергетичним сектором. Саме тому його поява в інформаційному полі виглядає не як реальна мирна ініціатива, а як тест: чи готова Європа дозволити Кремлю диктувати навіть склад майбутніх переговорів. Поки що відповідь ЄС виглядає однозначною — ні.
На цьому тлі президент Фінляндії Александер Стубб заявив, що Європі настав час почати розмовляти з Росією напряму, бо політика США щодо України та РФ більше не повністю відповідає європейським інтересам. За його словами, європейські лідери вже обговорюють, хто міг би встановити контакт із Москвою: спеціальний посланець або група лідерів, однак остаточного рішення ще немає. Стубб також вважає, що повноцінна мирна угода у 2026 році малоймовірна, а серед можливих сценаріїв називає продовження війни, перемир’я з подальшою угодою або крах однієї зі сторін.
Американський трек справді буксує. Держсекретар США Марко Рубіо визнав, що переговори між Україною та Росією за посередництва Вашингтона фактично зайшли в глухий кут. За його словами, США готові знову відігравати роль посередника, але лише якщо побачать реальну можливість просунути сторони до мирної угоди, а не витрачати час на процес без результату.
Символом цього глухого кута стало триденне “перемир’я” 9–11 травня, яке просував Дональд Трамп. Воно мало стати кроком до деескалації та супроводжувалося ідеєю обміну полоненими у форматі 1000 на 1000. Однак тиші на фронті так і не настало. Україна повідомляла про бойові дії, удари та російські атаки, а Володимир Зеленський заявив, що Росія не має наміру завершувати війну й готується до нових атак. Після завершення “перемир’я” Україна знову опинилася під масованою атакою дронів.
Саме тому в Європі дедалі частіше говорять: Путін не просто зірвав очікування Трампа, а фактично показав межі американського впливу на Москву. Якщо президент США оголошує про режим тиші, але Кремль використовує паузу для маневру, атак або політичного торгу, це б’є не лише по Україні, а й по репутації Вашингтона як гаранта домовленостей.
Водночас ситуація на полі бою вже не така зручна для Кремля, як раніше. The Economist пише, що очікуваний російський весняний наступ не дав бажаного результату, а у квітні російські війська вперше за тривалий час мали чисту втрату територій. Видання оцінює це як можливий переломний момент, хоча не як швидке завершення війни.
Отже, головне питання для Європи зараз не в тому, чи “замінити” США, а в тому, чи здатна вона діяти як самостійний центр сили. Українська позиція полягає в тому, що європейський трек має доповнювати американський, а не підміняти його. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга закликає ЄС говорити єдиним голосом і посилювати тиск на Росію, зокрема через санкції, військову допомогу Україні та чіткі умови для будь-яких переговорів.
Європа може сісти за стіл із Росією лише тоді, коли не дозволить Москві визначати порядок денний. Якщо переговори почнуться з кандидатури Шредера, вимог до України вивести війська з власних територій або спроб легалізувати російські захоплення, це буде не дипломатія, а капітуляція перед кремлівським сценарієм. Але якщо ЄС використає паузу в американському лідерстві для консолідації, посилення України та формування власної жорсткої позиції, тоді прямий діалог із Москвою може стати не поступкою Путіну, а інструментом тиску на нього.
