Офіційний Київ переходить у рішучий дипломатичний наступ на санкційному фронті, намагаючись не допустити послаблення міжнародного економічного зашморгу довкола російської воєнної машини. Після вкрай суперечливого рішення Європейського Союзу щодо виключення з чорних списків двох одіозних мільярдерів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана, українська влада запропонувала західним партнерам асиметричну відповідь. Україна офіційно ініціювала внесення до наступного пакета персональних обмежень двох інших впливових стовпів російського олігархату – власника активів Новолипецького металургійного комбінату Володимира Лісіна та керівника гірничо-металургійного гіганта «Норнікель» Володимира Потаніна. Уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк підкреслив, що діяльність підприємств цих магнатів у сталеливарній та нікелевій галузях забезпечує колосальні фінансові вливання у воєнну економіку агресора. Внесення обох бізнесменів до санкційного переліку дозволить нарешті надійно перекрити прямий доступ їхніх корпорацій до надприбуткової торгівлі з європейським ринком.
Досі обом мільярдерам дивовижним чином вдавалося уникати західних обмежень завдяки глибокій індивідуальній інтеграції їхнього бізнесу в економічний простір країн континенту. Металургійна імперія Лісіна володіє стратегічними потужностями з переробки сталі в бельгійському регіоні Валлонія, що змушувало офіційний Брюссель послідовно ветувати запровадження персональних санкцій заради збереження робочих місць на місцевих заводах. Крім того, виробничі майданчики комбінату розгорнуті у французькому Страсбурзі, італійській Вероні та данському Фредеріксверку, формуючи потужне промислове лобі всередині Європи. Аналогічним імунітетом користувався і володар кольорових металів Володимир Потанін: європейські автогіганти та високотехнологічні підприємства залишаються критично залежними від постачань російського нікелю та паладію, що тривалий час розв’язувало олігарху руки для подальшого збагачення та агресивної експансії навіть у розпал повномасштабного вторгнення.
Нова українська ініціатива набула особливої актуальності на тлі скандальних кулуарних домовленостей, через які Рада Європейського Союзу, попри пролонгацію загальних санкцій на три роки, пішла на вимушену амністію щодо попередніх фігурантів чорного списку. Вирішальну роль у виведенні з-під обмежень зіграла позиція Парижа, який пояснив свою поступку специфічними міркуваннями національної безпеки. Як з’ясувалося згодом, за лаштунками європейської дипломатії розгорнулася складна геополітична угода з Азербайджаном: в обмін на зняття санкцій із російського мільярдера влада в Баку погодилася негайно звільнити кількох ув’язнених європейців, зокрема французького громадянина, засудженого за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві.
Такий прецедент розмивання санкційного тиску викликав неабияку тривогу в Києві, проте водночас відкрив унікальне вікно можливостей для нових юридичних кроків. Українські дипломати переконані, що компроміс щодо попередніх олігархів має бути обов’язково компенсований ще болючішими ударами по промислових магнатах агресора, чиї податки перетворюються на ракети. Брюссель постав перед принциповим іспитом: чи знайде об’єднана Європа політичну волю відмовитися від російської металургійної сировини, позбавивши поплічників диктатора мільярдних прибутків на європейській землі.
