НАТО сперечається через гроші для України: союзники не можуть погодити новий план допомоги перед самітом в Анкарі

0
855

У Північноатлантичному альянсі тривають складні та напружені дискусії щодо майбутньої військової підтримки України напередодні саміту НАТО в Анкарі, який має відбутися вже за шість тижнів. Головним предметом суперечок стала ініціатива генерального секретаря Альянсу Марка Рютте щодо запровадження фіксованого внеску для держав-членів на допомогу Києву у розмірі 0,25% від ВВП.

Про це заявила голова Місії України при НАТО Альона Гетьманчук в ефірі телемарафону.

За її словами, підтримка України офіційно увійшла до трійки ключових тем майбутнього саміту. Саме тому всередині Альянсу зараз тривають активні переговори щодо того, яким має бути механізм фінансування української оборони та як забезпечити довгострокову й стабільну допомогу Києву.

Гетьманчук наголосила, що наразі лише сім країн НАТО вже досягли або перевищили рівень у 0,25% ВВП на військову підтримку України. Саме ці держави підтримали пропозицію Марка Рютте, однак частина союзників виступає проти жорсткого закріплення конкретних фінансових зобов’язань.

«Є країни, які хотіли б мати більше гнучкості та не фіксувати підтримку України у вигляді конкретних цифр чи відсотків. Вони шукають альтернативний варіант», — пояснила дипломатка.

Водночас вона підкреслила, що сама ініціатива генсека НАТО вже дала поштовх до важливої дискусії всередині Альянсу. За словами посолки, зараз головне завдання — створити механізм, який зробить допомогу Україні сталою, передбачуваною та довгостроковою.

«Навіть якщо цифра 0,25% у нинішньому вигляді не буде підтримана всіма, ця пропозиція змусила союзників серйозно обговорювати питання системної підтримки України. Йдеться про те, щоб допомога була оцифрована та закріплена на роки вперед», — зазначила Гетьманчук.

Дипломатка також звернула увагу на нерівномірний розподіл фінансового навантаження між союзниками. За її словами, цього року майже половину всієї задекларованої військової допомоги Україні забезпечують лише дві країни-члени НАТО. Аналогічна ситуація спостерігається і в межах програми PURL — механізму довгострокової підтримки України, де менше десяти держав фактично несуть основний фінансовий тягар.

Саме через це питання розподілу витрат стало одним із найчутливіших у переговорах перед самітом в Анкарі.

Раніше британське видання The Telegraph повідомляло, що одразу кілька великих країн НАТО — зокрема Велика Британія, Франція, Іспанія, Італія та Канада — заблокували пропозицію Марка Рютте щодо обов’язкового виділення 0,25% ВВП на підтримку України.

За інформацією видання, частина держав побоюється, що закріплення конкретного відсотка може створити додатковий політичний тиск усередині країн та викликати дискусії щодо збільшення оборонних витрат на тлі економічних проблем.

Водночас Альона Гетьманчук вважає позитивним те, що жорстке закріплення показника 0,25% наразі не підтримали остаточно, адже це могло б стати умовною «стелею» для держав, які вже зараз допомагають Україні значно більше.

«Нам важливо не демотивувати країни, які вже виділяють понад 0,25% ВВП. Бо саме ці держави залишатимуться ключовими донорами військової допомоги для України й надалі», — пояснила вона.

За словами посолки, саме тому Київ зацікавлений не лише у фіксованих цифрах, а й у механізмах, які дозволять союзникам нарощувати підтримку залежно від ситуації на фронті та потреб української армії.

Саміт НАТО в Анкарі проходитиме на тлі посилення російських атак по Україні та дедалі жорсткіших дискусій у Європі щодо майбутньої архітектури безпеки на континенті. Одним із головних очікувань Києва є не лише нові пакети військової допомоги, а й закріплення довгострокових механізмів фінансування української оборони.

Українська сторона наполягає, що війна переходить у фазу виснаження, а тому підтримка союзників має бути системною та гарантованою, а не залежати від внутрішньополітичної ситуації в окремих країнах НАТО.

Окрім допомоги Україні, серед головних тем саміту в Анкарі також очікуються питання збільшення оборонних бюджетів країн Альянсу, посилення східного флангу НАТО, виробництва озброєння та реагування на гібридні загрози з боку Росії.