Акції з вимогою повернути Михайла Федорова на посаду міністра оборони України увійшли у 31-й день. Після місяця протестів учасники не відмовляються від своїх вимог та заявляють про необхідність діалогу влади із суспільством. Напередодні, 14 серпня, чергові акції відбулися у Києві та інших українських містах.
15 серпня протестна кампанія, що розпочалася після кадрових рішень навколо Міністерства оборони, перетнула символічну місячну позначку.
Увечері 14 серпня на площі Івана Франка в центрі столиці знову зібралися прихильники колишнього очільника Міноборони. За різними повідомленнями медіа, йшлося про кількасот учасників. NV повідомляло приблизно про 500 людей, тоді як Суспільне писало, що на момент роботи його кореспондентів на площі перебувало до сотні учасників. Така різниця може бути пов’язана з часом підрахунку та рухом людей під час акції.
Протестувальники традиційно принесли із собою картонні плакати. Серед гасел, які фіксували журналісти, були заклики повернути Федорова до Міністерства оборони, продовжити розпочаті ним реформи та почути позицію учасників протесту. На плакатах, зокрема, можна було побачити написи «Поверніть Федорова», «Тема не закрита, поки нас не почули», «Федоров = крок до перемоги» та інші.
Однак після місяця протестів їхній порядок денний поступово стає ширшим. Учасники говорять не тільки безпосередньо про повернення ексміністра, а й про необхідність збереження реформ в оборонному секторі та прямої комунікації влади із суспільством.
14 серпня активісти у Києві проводили відкритий збір пропозицій щодо вимог до Офісу президента. За інформацією Суспільного, йшлося про спробу сформувати спільну позицію протестувальників.
Ветеран Дмитро Козятинський, коментуючи тридцятий день протестів, також говорив про необхідність діалогу між владою та учасниками акцій.
Водночас серед протестувальників уже є розуміння, що перспектива фактичного повернення Федорова на попередню посаду стала менш визначеною. За даними медіа, частина учасників визнає зменшення таких сподівань, але при цьому не збирається припиняти акції. Зокрема, звучить позиція про продовження протестів принаймні до моменту, коли питання керівництва Міністерством оборони буде остаточно врегульоване.
Протести при цьому давно вийшли за межі столиці. 14 серпня акції відбувалися, зокрема, у Харкові, Дніпрі та Івано-Франківську. В останньому учасники втретє провели протестну ходу на підтримку Федорова.
У Харкові 14 серпня також відзначали вже 30-й день акцій. Учасники продовжували виходити з вимогами щодо кадрового рішення в Міноборони та з плакатами на підтримку ексміністра.
Тривалий протестний рух почався після подій середини липня. 15 липня Михайло Федоров підтвердив, що залишає посаду міністра оборони, яку обіймав із січня 2026 року. Після цього у Києві та регіонах почали збиратися учасники мирних акцій із вимогою не звільняти, а згодом — повернути його до керівництва оборонним відомством.
Уже 16 липня президент Володимир Зеленський повідомив про рішення доручити генерал-майору Євгену Хмарі виконувати обов’язки міністра оборони. Відтоді саме Хмара тимчасово керує оборонним відомством.
Сам Федоров після відставки не зник із публічного простору. ЗМІ повідомляли, що він відмовився від запропонованих йому альтернативних посад і допускав повернення саме до Міністерства оборони.
На початку серпня ситуація отримала новий поворот. 6 серпня Федоров заявив у розмові із Сергієм Стерненком, що від президента не було категоричного «ні» щодо можливості його повернення до Міноборони. Це знову підживило дискусію навколо можливого кадрового рішення.
Водночас політичні експерти оцінюють таку перспективу обережніше. Політолог Володимир Фесенко в коментарі Радіо Свобода висловив думку, що Зеленський навряд чи поверне Федорова на посаду, оскільки це могло б виглядати як рішення, ухвалене під тиском вулиці. За його оцінкою, для президента зараз визначальним фактором залишається перебіг війни. Це саме експертна оцінка, а не офіційна позиція президента чи Офісу президента.
Однією з причин суспільної підтримки Федорова учасники акцій називають зміни, які розпочалися в оборонному відомстві за час його роботи. Під час протестів регулярно звучать вимоги не допустити згортання реформ та забезпечити їхню наступність незалежно від кадрових рішень. Саме ця теза поступово стала одним із центральних мотивів протестної кампанії.
Масштаб акцій протягом місяця змінювався. Окремі дні збирали сотні людей, тоді як найбільші ходи — тисячі. Зокрема, 31 липня у Києві відбулася масштабна хода від пам’ятника Тарасу Шевченку до площі Івана Франка. Тоді медіа повідомляли про тисячі учасників, які пройшли центром столиці з вимогою продовжити діалог із Федоровим і дати можливість завершити оборонні реформи.
Того самого дня акції та ходи проходили й в інших містах. Наприклад, у Львові 31 липня відбулася вже шістнадцята мирна акція. Наступного дня містяни зібралися знову, а учасники закликали владу «не зупинятися на півдорозі».
Протести, таким чином, виявилися значно тривалішими, ніж одноразова реакція на кадрове рішення. Від середини липня вони пройшли шлях від перших «картонкових» мітингів до багатотисячних ход і щоденних або регулярних акцій у різних регіонах.
Станом на ранок 15 серпня офіційного рішення про повернення Михайла Федорова на посаду міністра оборони немає. Так само немає підтвердження, що влада готує саме такий кадровий крок. Тому будь-які твердження про нібито вже ухвалене рішення щодо його повернення наразі були б передчасними.
Проте після 30 повних днів протестів історія не завершилася. Акції «Поверніть Федорова» входять у 31-й день, а їхні учасники дедалі частіше наголошують: питання для них полягає вже не тільки в прізвищі керівника Міноборони, а й у збереженні оборонних реформ, відповідальності за кадрові рішення та готовності державної влади вести відкритий діалог із суспільством.
