Колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба прокоментував гострий конфлікт між колишнім очільником Міністерства оборони Михайлом Федоровим та головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським. За його оцінкою, після того як президент Володимир Зеленський фактично зробив вибір на користь однієї зі сторін, повернення Федорова на попередню посаду вже не забезпечить нормальної та продуктивної роботи оборонного відомства.
Кулеба провів паралель із власним досвідом роботи на посаді міністра закордонних справ. Він пригадав ситуацію, коли президент у питаннях зовнішньої політики дедалі більше покладався на тодішнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака. За словами дипломата, саме тоді він дійшов висновку, що перебування на міністерській посаді втрачає сенс, якщо глава держави зробив ставку на іншу людину у відповідній сфері.
«Немає сенсу залишатися міністром будь-чого, якщо президент у цій сфері зробив ставку на іншу людину», — заявив Кулеба. Він додав, що в подібній конфігурації посадовець може формально зберігати повноваження, але фактично втрачає можливість реалізовувати власну політику та впливати на ключові рішення.
Саме тому, на думку колишнього глави МЗС, заклики повернути Михайла Федорова на посаду міністра оборони не вирішують головної проблеми. Навіть у разі формального поновлення він опинився б у ситуації, коли президент, міністр і головнокомандувач діють окремо та не мають спільного бачення. Кулеба описав таку модель як існування кожного керівника у власній «бульбашці», що особливо небезпечно для держави, яка веде повномасштабну війну.
Конфлікт між Федоровим і Сирським став публічним після серії різких заяв колишнього міністра оборони. Федоров звинуватив військове керівництво у блокуванні запропонованих Міністерством оборони реформ, зокрема змін у системі комплектування війська та запровадження нової моделі контрактів.
За словами Федорова, успішний перехід ЗСУ на нові контракти залежав не лише від цифрових рішень чи фінансування, а й від готовності командирів та Генерального штабу змінювати усталені підходи. Він стверджував, що на найвищому рівні ініціативи Міноборони стикнулися зі свідомим спротивом, а відповідальність за системну кризу у сфері мобілізації поклав особисто на Сирського.
Федоров також заявив, що запропоновані його командою зміни почали блокувати, тоді як головнокомандувач нібито уникав прямого обговорення проблем. Колишній міністр звинуватив Сирського в інтригах і небажанні зосередитися на пошуку асиметричних способів протидії Росії.
«Замість того, щоб придумати, як асиметрично перемогти Росію, він придумав, як розколоти країну», — заявив Федоров, описуючи наслідки протистояння між оборонним відомством та військовим командуванням.
Президент Володимир Зеленський публічно визнав, що між міністром оборони та головнокомандувачем існували серйозні суперечності. За інформацією джерел «Української правди», під час спілкування з депутатами фракції «Слуга народу» президент пояснював кадрові рішення тим, що більше не міг допустити постійного протистояння між Міністерством оборони та Генеральним штабом.
Співрозмовники видання передавали слова Зеленського про те, що ситуація доходила до абсурду: Сирський міг звинувачувати Міноборони у ненаданні ресурсів для певних операцій, тоді як Федоров стверджував, що необхідні засоби були передані, але військове керівництво неправильно їх використовувало.
Президент наголошував, що у країні, яка воює, Міністерство оборони та Генеральний штаб не можуть вести боротьбу між собою. Водночас він нібито визнав, що за логікою ситуації змінювати варто було б обох керівників, однак одночасно ухвалити два настільки масштабні кадрові рішення він не готовий.
Після відставки Федорова Зеленський заявив, що той має залишитися у президентській команді, однак не уточнив, яку саме посаду йому можуть запропонувати. Президент також прокоментував акції на підтримку колишнього міністра, зазначивши, що громадяни мають право висловлювати свою позицію, а влада чує суспільство.
Сирський у відповідь на гостру критику не став публічно розбирати кожне звинувачення Федорова. Головнокомандувач подякував колишньому міністру за роботу та побажав йому залишатися в команді України. Він наголосив, що керівництву держави та військовим зараз необхідно зосередитися на війні й ефективній стратегії, яка, за його словами, демонструє конкретні результати.
Водночас Дмитро Кулеба вважає, що проблема значно ширша за особисті взаємини двох посадовців. Окрему увагу він звернув на небезпеку надмірної концентрації впливу в руках однієї людини. За словами дипломата, українська політична історія вже демонструвала, що ситуація стає загрозливою, коли певний посадовець починає вважати себе всесильним і переконаний, що може вирішувати з президентом будь-які питання на власну користь.
Кулеба прямо заявив, що глава держави має або розв’язувати питання про звільнення Сирського, або встановити для головнокомандувача чіткі інституційні обмеження. На думку колишнього міністра, не можна чекати, доки ситуація погіршиться, оскільки наслідки помилок у військовому управлінні вимірюються не лише політичними рейтингами чи кар’єрами чиновників.
«За це буде заплачено людськими життями і дедалі більшими руйнуваннями», — попередив Кулеба.
Ця заява стала однією з найжорсткіших публічних оцінок ролі Сирського з боку колишнього високопосадовця. Кулеба фактично закликав президента не обмежуватися заміною міністра оборони, а оцінити весь механізм ухвалення рішень у секторі безпеки й оборони.
Ситуація навколо Федорова і Сирського оголила давню проблему розподілу повноважень між цивільним та військовим керівництвом. Міністерство оборони відповідає за формування політики, ресурсне забезпечення, закупівлі, цифровізацію та організацію системи комплектування. Головнокомандувач і Генеральний штаб безпосередньо відповідають за планування та ведення бойових дій, застосування військ і реалізацію рішень на фронті.
У теорії ці дві частини оборонної вертикалі повинні працювати як єдина система. Однак за відсутності довіри та чітких механізмів координації суперечки щодо ресурсів, мобілізації, кадрової політики чи технологічних реформ можуть перетворюватися на боротьбу за вплив.
До публічної дискусії долучилися й представники військового середовища. Командувач Об’єднаних сил Михайло Драпатий підтримав курс на зміни, який асоціювали з командою Федорова, та наголосив, що армії потрібні нові правила. За його словами, правильні рішення не повинні залежати лише від особистої сміливості окремого командира або від підтримки конкретної команди в міністерстві.
Раніше Сирський і Федоров публічно заперечували наявність масштабного конфлікту. Ще наприкінці червня головнокомандувач говорив, що кожна зі сторін виконує власні завдання, хоча й визнавав періодичне виникнення питань і суперечностей. Федоров також описував відносини з військовим керівництвом як робочі. Однак після урядових перестановок накопичені розбіжності вийшли у публічну площину.
За даними джерел у парламентській фракції «Слуга народу», Зеленський не планував повторно вносити кандидатуру Федорова на посаду очільника Міноборони. Серед можливих претендентів на міністерське крісло називали Ігоря Клименка. Водночас остаточна роль Федорова в оновленій системі влади на момент появи цих повідомлень залишалася невідомою.
Колишній міністр закордонних справ переконаний, що механічне повернення Федорова не відновить ефективність системи, якщо базове політичне рішення президента вже ухвалене. Для нормальної роботи міністр повинен мати не лише формальні повноваження, а й реальну довіру глави держави, можливість впливати на рішення та узгоджувати дії з військовим командуванням.
Заява Кулеби стосується не лише кадрової долі Федорова або майбутнього Сирського. Вона порушує ширше питання про те, як у воюючій державі розподіляється влада, хто несе відповідальність за рішення та чи існують інституційні запобіжники від надмірного посилення окремих посадовців.
На думку ексглави МЗС, конфлікт не можна просто приховати черговими кадровими перестановками. Якщо президент зберігає Сирського на посаді, він має чітко визначити межі його повноважень і забезпечити систему контролю. Якщо ж така модель не працює, кадрове рішення потрібно ухвалювати до того, як управлінські помилки призведуть до нових втрат на фронті та руйнувань у тилу.
