Одним із найбільш помітних елементів майбутньої системи стримування Росії може стати розміщення в Україні багатонаціональних сил європейських держав. Їхнє завдання відрізнятиметься від класичної моделі військової допомоги: присутність іноземних військовослужбовців безпосередньо на території України має створити додатковий ризик для Росії у разі нової агресії. Потенційний удар по об’єкту, де перебувають британські чи французькі військовослужбовці, вже не можна розглядати виключно як напад на Україну — наслідки такого рішення можуть безпосередньо зачепити державу, яка направила свій контингент. Саме тому значення таких сил визначатиметься не лише їхньою чисельністю, а й завданнями, які вони отримають.
Паризька декларація передбачає створення багатонаціональних сил, які мають брати участь у довгостроковому стримуванні, підтримувати відновлення українських сил та діяти в кількох доменах — на суші, у повітрі та на морі. Водночас передбачається наявність власного командування, координації з українським Генеральним штабом та окремих об’єктів для розміщення озброєння і резервів. Однак сама декларація не є остаточною угодою про розміщення військ: для повноцінного розгортання знадобляться подальші юридичні та політичні рішення держав-учасниць.
Саме тому питання полягатиме не стільки в кількості військовослужбовців, скільки в тому, де вони перебуватимуть і які завдання виконуватимуть. Контингент, розташований далеко від потенційно вразливих об’єктів і залучений виключно до підготовки українських військових, створює один рівень стримування. Підрозділи, безпосередньо пов’язані з аеродромами, портами, складами, ремонтними об’єктами чи системами ППО, створюють зовсім іншу ситуацію. У такому разі потенційна атака Росії від самого початку може зачепити військовослужбовців країн НАТО, а отже, політична ціна удару стає іншою.
Водночас присутність іноземних сил не перетворює Україну на члена НАТО і не створює автоматичного механізму колективної оборони. Кожна країна зберігає власні правила ухвалення рішень, а командування контингентами залишається пов’язаним із національними урядами. Тому важливим елементом стане заздалегідь узгоджений порядок дій у разі нападу, включно із захистом особового складу, техніки та об’єктів. Окреме питання — реакція держав на можливі втрати серед їхніх військовослужбовців і готовність продовжувати місію після такого розвитку подій. Москва вже розглядає потенційну появу західних військ в Україні як окремий фактор військового протистояння. Це означає, що майбутня система працюватиме одночасно у двох напрямках: присутність іноземних сил може підвищувати ціну нової агресії, але водночас сама їхня присутність стає частиною військового розрахунку Росії.
