В Україні змінили підхід до призначення антибіотиків та інших протимікробних препаратів. Міністерство охорони здоров’я затвердило два нові стандарти — окремо для первинної та спеціалізованої медичної допомоги. Відтепер лікар має не просто виписати препарат, а зафіксувати, чому він потрібен, у якій дозі, на який строк і коли лікування необхідно переглянути. А прохання пацієнта на кшталт «дайте антибіотик про всяк випадок» саме по собі не може бути підставою для його призначення.
Нові стандарти затверджені наказом МОЗ №1328 від 9 вересня 2026 року. Державний експертний центр МОЗ оприлюднив два чинні документи: один регулює раціональне застосування протимікробних засобів у закладах первинної допомоги, другий — у закладах, що надають спеціалізовану медичну допомогу. Причому зміни стосуються не лише звичних антибіотиків, а ширшої групи препаратів системної дії — антибактеріальних, противірусних, протигрибкових та протипаразитарних.
Головний принцип звучить просто: протимікробні ліки повинні застосовуватися тоді, коли для них справді є медичні показання, у необхідній дозі та протягом оптимального часу. Для антибіотиків правило ще чіткіше — вони мають призначатися лише за наявності підтвердженої або обґрунтовано підозрюваної бактеріальної інфекції. Тобто сама температура, кашель, нежить чи бажання пацієнта «не запускати хворобу» автоматично не означають потребу в антибіотикотерапії.
Для лікарів це означає суттєвішу формалізацію рішення. Кожне призначення тепер має отримати письмове обґрунтування у медичній документації або електронній системі охорони здоров’я. Медик повинен зазначити діагноз або обґрунтовану підозру на інфекцію, діючу речовину препарату, дозу, спосіб введення чи прийому, тривалість курсу та дату, коли терапію необхідно переглянути. Таким чином, антибіотик перестає бути призначенням «до одужання» без чіткої контрольної точки.
Одне з найпомітніших нововведень — обов’язкова повторна оцінка антибіотикотерапії через 48–72 години після її початку. За цей час можуть з’явитися результати аналізів, змінитися симптоми або стати зрозуміло, що причиною захворювання була не бактеріальна інфекція. Якщо вона не підтверджується або лікар встановлює інший діагноз, антибіотик потрібно припинити. Якщо ж результати бактеріологічного дослідження показують, що конкретний збудник чутливий до іншого, більш відповідного препарату, терапія має бути скоригована.
Це важлива зміна самої логіки лікування. Раніше пацієнт нерідко отримував курс на п’ять, сім чи десять днів і сприймав його як незмінний незалежно від подальших результатів. Новий стандарт робить «контрольну точку» через дві-три доби частиною системи раціональної терапії.
У визначених випадках до першої дози антибіотика має проводитися бактеріологічне дослідження. Воно допомагає встановити збудника та визначити, до яких антибактеріальних засобів він чутливий. Це особливо важливо в ситуаціях, коли йдеться про потенційно стійкі бактерії або складні інфекції. Але МОЗ окремо наголошує: нові вимоги не повинні затримувати невідкладну допомогу. Якщо лікар обґрунтовано підозрює септичний шок, антибіотикотерапія повинна розпочатися протягом першої години — одразу після забору матеріалу для бактеріологічного аналізу.
Ще одна нова для багатьох пацієнтів практика — відстрочений рецепт на первинній ланці. Лікар може виписати антибіотик, але пояснити, що починати приймати його відразу не потрібно. Застосування стартує лише за визначених медиком умов: якщо з’являться певні симптоми, стан погіршиться або буде підтверджена бактеріальна природа захворювання. Це не означає, що людина отримує антибіотик «про запас» і може самостійно вирішувати, коли його пити. Умови початку терапії визначає саме лікар.
Одночасно стандарт прямо закріплює те, що має змінити звичну практику «випишіть мені антибіотик, бо минулого разу допоміг»: призначати протимікробний препарат лише на прохання пацієнта, якщо медичних показань немає, забороняється.
МОЗ також вводить ширше використання міжнародної класифікації ВООЗ AWaRe. Вона розділяє антибіотики на три категорії — Access («доступу»), Watch («спостереження») та Reserve («резерву»). До першої входять препарати, які мають бути основою лікування багатьох поширених бактеріальних інфекцій і характеризуються нижчим потенціалом розвитку резистентності. Група Watch має більший ризик стимулювати стійкість бактерій і повинна застосовуватися за конкретними показаннями. Reserve — фактично «останній рубіж», препарати для ситуацій, коли інші варіанти не працюють, зокрема через мультирезистентні збудники.
Україна при цьому встановлює досить амбітний орієнтир. На первинному рівні бажано, щоб щонайменше 90% призначених антибіотиків належали до групи Access, а препарати резерву там взагалі не використовувалися. Для спеціалізованої допомоги бажаний показник Reserve становить 0% в амбулаторних умовах та менш як 2% у стаціонарах. Для порівняння, глобальна ціль ВООЗ передбачає, щоб до 2030 року щонайменше 70% споживання антибіотиків припадало на препарати групи Access.
У лікарнях правила будуть ще жорсткішими. Спеціалізовані заклади мають враховувати лабораторні дані та локальні антибіотикограми — інформацію про те, які бактерії циркулюють у конкретному медзакладі та до яких препаратів вони залишаються чутливими. Передбачений контроль призначень клінічними фармацевтами, попереднє погодження використання антибіотиків резерву та перехід із внутрішньовенного введення препарату на таблетки чи іншу пероральну форму, щойно стан пацієнта це дозволяє.
Змінюється й комунікація з самим пацієнтом. Лікар повинен зрозуміло пояснити, навіщо призначається препарат, як його приймати, скільки має тривати лікування, які можливі побічні реакції та що робити, якщо стан погіршиться. Це має зменшити ситуації, коли людина виходить із кабінету з рецептом, але фактично не розуміє ані мети терапії, ані правил її застосування.
Водночас нові стандарти не означають, що в Україні з 10 вересня просто запровадили рецепт на антибіотики. Рецептурний відпуск антибактеріальних препаратів діє вже давно, а електронний рецепт на них запустили ще у серпні 2022 року. МОЗ підкреслювало, що сама вимога продавати антибіотики за призначенням лікаря не була новою навіть тоді — електронна система лише дала інструмент для контролю призначень та споживання. Нинішня реформа стосується насамперед того, як лікар повинен вирішувати, який препарат призначати, коли його переглядати та коли припиняти.
Електронний рецепт також дає можливість бачити саме діючу речовину, а не прив’язувати пацієнта до конкретного торгового бренду. За роз’ясненнями МОЗ, лікар формує призначення в ЕСОЗ із зазначенням препарату, дозування та тривалості курсу, а фармацевт може запропонувати доступні торгові назви з відповідною діючою речовиною.
Причина посилення контролю значно серйозніша, ніж боротьба з самолікуванням. Йдеться про антимікробну резистентність — здатність бактерій та інших мікроорганізмів переставати реагувати на препарати. За актуальними даними ВООЗ, приблизно кожна шоста лабораторно підтверджена бактеріальна інфекція у світі у 2023 році була стійкою до антибіотиків. Причому між 2018 та 2023 роками резистентність зростала більш ніж у 40% комбінацій «збудник — антибіотик», які відстежувала міжнародна система спостереження.
Для України ця проблема додатково загострена війною. Центр громадського здоров’я повідомляє про суттєве поширення резистентних мікроорганізмів серед поранених унаслідок бойових дій. Особливо високі рівні стійкості фіксують серед грамнегативних бактерій: зокрема, стійкість Acinetobacter spp. до карбапенемів у даних посиленого епіднагляду сягала приблизно 65%. Тривале лікування тяжких поранень, велика кількість операцій та застосування антибіотиків створюють додатковий тиск, який сприяє відбору стійких штамів.
Саме тому нові стандарти є частиною значно ширшої державної політики. Наприкінці 2024 року Кабмін затвердив Стратегію боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів до 2030 року. Вона передбачає розвиток мережі мікробіологічних лабораторій, посилення інфекційного контролю, епідеміологічний нагляд за резистентними збудниками та реалізацію підходу «Єдине здоров’я», який розглядає проблему стійкості одночасно в медицині, ветеринарії та довкіллі.
Для звичайного пацієнта підсумок виглядає так: антибіотики не забороняють і не роблять недоступними. Але лікарю тепер значно складніше призначити їх «про всяк випадок» або лише тому, що цього наполягає сам хворий. Натомість з’являються чітке обґрунтування, контроль через 48–72 години, можливість відстроченого старту терапії, більша роль аналізів і суворіше ставлення до потужних резервних препаратів.
І це не просто бюрократична зміна у медичній картці. ВООЗ попереджає, що неправильне та надмірне застосування антибіотиків залишається одним із головних факторів поширення резистентності. Чим частіше такі препарати використовуються без потреби, тим вищий ризик, що в критичний момент вони перестануть працювати саме тоді, коли від них залежатиме життя пацієнта.
