Протягом року кількість втраченої та викраденої зброї в Україні практично подвоїлася. За даними аналітичного сервісу Опендатабот, з початку повномасштабного вторгнення в Україні було зафіксовано понад 491 тисячу одиниць зниклого озброєння. Це вдвічі більше, ніж у попередньому році, що вказує на зростання проблеми з контролем та обліком військових ресурсів. При цьому 94% усіх випадків втрат — це зброя, що зникла за різних обставин. Лише близько 6% становлять викрадені одиниці. Такі статистичні дані підкреслюють серйозні недоліки в системі збереження, обліку та охорони озброєння в умовах війни.
Основні причини втрат зброї можуть бути різними — від неуважності під час транспортування до технічних несправностей та недоліків у організації зберігання. Однак, зважаючи на масштаби втрат, можна стверджувати, що питання організації контролю над військовими ресурсами потребує негайного вирішення. Проблеми з викраденням зброї ще більше ускладнюють ситуацію, адже відсутність належного нагляду може призвести до того, що озброєння потрапляє в руки ворога чи кримінальних угруповань.
Найчастіше зникають автомати — як бойові, так і трофейні, отримані в перші місяці війни. Друге місце посідають мисливські рушниці, які, ймовірно, належали цивільним власникам або добровольчим формуванням. Більше половини втраченої зброї має іноземне походження, тоді як українська становить лише близько 17%.
Географія втрат також свідчить про серйозність проблеми. Лідером за кількістю зниклої зброї став Київ — саме тут зафіксовано найбільше випадків. Далі йдуть прифронтові регіони: Донецька область, де тривають бої та частина територій залишається окупованою, а також Миколаївська, Київська та Запорізька області.
Аналітики зазначають, що тенденція до зростання кількості втраченої зброї може становити небезпеку не лише для фронту, а й для цивільного життя. Без належного контролю та системи обліку така зброя може потрапляти у кримінальні структури, створюючи додаткові ризики для безпеки в тилу.
Проблема втраченого озброєння набуває системного характеру і потребує посилення державного нагляду, аудиту військових складів, а також єдиної електронної бази контролю, щоб запобігти подальшому зростанню втрат.
