Країни східного флангу НАТО дедалі активніше перебудовують свою систему безпеки на тлі зростаючої військової загрози з боку Росії. Фінляндія, Польща, Литва, Латвія та Естонія не лише збільшують оборонні бюджети та чисельність своїх армій, а й будують масштабні фортифікаційні споруди, створюють нові системи стримування, модернізують прикордонну інфраструктуру та готуються до сценарію, за якого в разі нападу Росії перші дні війни їм доведеться вести бойові дії практично власними силами. Таких висновків дійшли журналісти Politico, які дослідили ситуацію на найбільш уразливих ділянках східного кордону Північноатлантичного альянсу.
Матеріал підготувала Axel Springer Global Reporters Network, журналісти якої відвідали три стратегічно важливі регіони: лісистий фінсько-російський кордон, польські оборонні рубежі біля Калінінградської області та Білорусі, а також литовську ділянку поблизу Сувалкського коридору, який вважається одним із найнебезпечніших місць на карті НАТО.
Метою дослідження було оцінити, наскільки країни східного флангу готові до можливого російського вторгнення, які уроки вони винесли з повномасштабної війни Росії проти України та наскільки швидко можуть перейти до повномасштабної оборони.
Журналісти зазначають, що за останні роки ставлення європейських держав до безпеки докорінно змінилося. Якщо ще кілька років тому масштабна війна на території Європи багатьом здавалася малоймовірною, то після російського вторгнення в Україну та подальшого нарощування військової активності Кремля східні члени НАТО почали готуватися до найгірших сценаріїв.
Додатковим фактором, який пришвидшив цей процес, стала політична невизначеність навколо ролі Сполучених Штатів у забезпеченні європейської безпеки.
Politico нагадує, що після повернення Дональда Трампа до Білого дому американська політика щодо НАТО стала менш передбачуваною. Президент США неодноразово ставив під сумнів ефективність чинної моделі колективної оборони та заявляв, що європейські країни повинні значно більше вкладати у власну безпеку.
Особливе занепокоєння серед союзників викликали його висловлювання щодо статті 5 Північноатлантичного договору, яка передбачає колективний захист усіх членів Альянсу у разі нападу на одну з держав.
На думку авторів матеріалу, навіть якщо формально гарантії НАТО залишаються незмінними, у країнах східного флангу дедалі більше виходять із припущення, що у випадку масштабної війни перші години або навіть дні доведеться покладатися насамперед на власні сили.
Водночас Росія продовжує активно зміцнювати свої військові угруповання біля кордонів країн НАТО. Супутникові знімки свідчать про будівництво нових казарм, складів, полігонів та інфраструктури для розміщення особового складу і техніки поблизу Фінляндії та інших держав Європейського Союзу.
Керівник військової розвідки Швеції заявив, що такі дії можуть свідчити про довгострокову підготовку Москви до потенційного протистояння із країнами Альянсу.
Найдовший сухопутний кордон НАТО з Росією нині має Фінляндія. Його довжина становить 1343 кілометри. Після вступу країни до Альянсу цей напрямок перетворився на один із ключових елементів європейської оборони.
Усі прикордонні переходи між Фінляндією та Росією залишаються закритими ще з 2023 року. Причиною стали як питання безпеки, так і гібридний тиск з боку Москви.
Командир прикордонного округу Північної Карелії полковник Матті Піткяніітті зазначив, що фінські військові чудово усвідомлюють масштаби потенційної загрози.
“Росія — наддержава, а ми — маленька країна. Треба бути обережним, коли спиш поруч із ведмедем”, — сказав він.
Фінські військові виходять із того, що у випадку вторгнення саме їм доведеться першими вступити у бій.
Колишній голова парламентського комітету з питань оборони Юкка Копра наголосив, що членство в НАТО не означає миттєвого прибуття військ союзників.
“Ми дуже раді бути членами НАТО, але чудово розуміємо, що перший удар нам доведеться прийняти самостійно. Лише після цього буде задіяний механізм статті 5”, — пояснив він.
Водночас Фінляндія робить ставку не лише на сучасне озброєння, а й на власну географію. Густі ліси, численні озера, болотиста місцевість, суворий клімат і тривала зима значно ускладнюють будь-який масштабний наступ.
Саме в таких умовах цього року проходили міжнародні навчання “Північна зірка-26” та “Карельський меч-26”, у яких разом із фінськими військовими брали участь підрозділи зі США, Великої Британії та Франції.
Ще одним кроком стало рішення Фінляндії, Польщі та країн Балтії залишити Оттавську конвенцію про заборону протипіхотних мін. У цих країнах пояснюють, що Росія ніколи не була учасницею договору і активно використовує мінну зброю під час війни проти України, тому обмежувати власні оборонні можливості більше недоцільно.
Польща за останні два роки стала одним із лідерів НАТО за темпами переозброєння та збільшення чисельності армії.
Одним із найбільш амбітних оборонних проєктів став “Східний щит”, який охоплює майже весь кордон із Білоруссю та Калінінградською областю Росії.
Проєкт передбачає будівництво сотень кілометрів протитанкових ровів, бетонних укріплень, мінних полів, бункерів, сучасних систем відеоспостереження, сенсорів, тепловізорів, безпілотних комплексів і фортифікацій.
Загальна вартість програми оцінюється приблизно у 10 мільярдів євро.
Водночас журналісти Politico зазначають, що роботи ще тривають, а окремі ділянки поки не мають повністю завершених укріплень.
Особливу увагу Польща приділяє боротьбі з безпілотниками.
Поштовхом для цього стали випадки, коли російські ударні дрони порушували польський повітряний простір. Для їхнього перехоплення НАТО доводилося піднімати винищувачі F-16 та F-35 і застосовувати дорогі ракети, вартість яких у багато разів перевищує ціну самих безпілотників.
Саме тому Польща прискорила створення власної системи протидії дронам SAN, яка має дозволити значно дешевше та ефективніше відбивати подібні атаки.
Не менш складною залишається ситуація у країнах Балтії.
Литва, Латвія та Естонія не мають тієї стратегічної глибини оборони, якою володіють Польща чи Фінляндія.
Їхня територія відносно невелика, а відстані до російського кордону мінімальні.
Ключовим елементом безпеки регіону залишається Сувалкський коридор — приблизно 65-кілометрова ділянка між Польщею та Литвою, яка є єдиним сухопутним шляхом сполучення країн Балтії з рештою НАТО.
Саме тому вздовж цього району активно створюють нові оборонні рубежі.
На кордоні з Білоруссю вже встановлено багатокілометрові загородження з колючого дроту, бетонні протитанкові бар’єри, так звані “зуби дракона”, системи спостереження та інші елементи оборони.
Усе це входить до Балтійської оборонної лінії — спільного проєкту Литви, Латвії та Естонії, який передбачає будівництво фортифікацій, мінних полів, укриттів і протитанкових споруд.
Командувач литовської армії Раймундас Вайкшнорас вважає, що приховати підготовку масштабного російського наступу практично неможливо.
За його словами, сучасні можливості розвідки НАТО дозволяють відстежувати переміщення військ, техніки, залізничних ешелонів і логістичних колон, що дає союзникам час для реагування.
Втім, колишній командувач армії США в Європі генерал Бен Ходжес попереджає, що навіть за таких умов у найгіршому сценарії країнам Балтії може довестися самостійно стримувати противника до двох тижнів, поки до регіону прибудуть основні сили НАТО.
Саме тому оборонне планування дедалі більше базується на принципі максимальної самостійності в перші дні можливого конфлікту.
На думку авторів Politico, досвід України кардинально змінив військове мислення Європи. Якщо раніше головний акцент робився на швидкому прибутті союзників, то тепер дедалі більше країн виходять із того, що вирішальними можуть стати саме перші години й дні війни.
Саме тому східний фланг НАТО сьогодні переживає найбільше переозброєння та фортифікаційне будівництво з часів завершення холодної війни, намагаючись зробити потенційну агресію Росії максимально дорогою та складною ще до прибуття основних сил Альянсу.
