Ще кілька років тому Дональд Туск був одним із найбільш послідовних прихильників підтримки України серед європейських лідерів. Саме його уряд після повернення до влади наприкінці 2023 року в Києві сприймали як шанс на відновлення стабільних відносин після багаторічного конфлікту з консервативною партією «Право і справедливість» (PiS). Однак літо 2026 року демонструє зовсім іншу картину. Польський прем’єр дедалі частіше робить жорсткі заяви щодо України, говорить про необхідність «доброї волі з боку Києва», підтримує обмеження соціальних пільг для українців, а його уряд дедалі активніше використовує теми історичної пам’яті, міграції та безпеки.
На перший погляд така трансформація може виглядати несподіваною. Проте якщо розглядати її крізь призму польської внутрішньої політики, стає зрозуміло: головною причиною є не зміна геополітичних орієнтирів Варшави, а початок тривалої парламентської кампанії, яка фактично вже стартувала.
Чому Польща входить у найважчий політичний цикл
Парламентські вибори в Польщі мають відбутися восени 2027 року. Попри те, що до них ще більше року, польські партії вже фактично перейшли у передвиборчий режим. Саме цим пояснюється різке загострення політичної боротьби, зміна риторики та дедалі активніше використання теми України у внутрішній дискусії.
Після перемоги на виборах 2023 року коаліція Дональда Туска обіцяла масштабні реформи, відновлення верховенства права, покращення відносин із Європейським Союзом та модернізацію держави. Частину цих обіцянок вдалося реалізувати, однак багато ключових реформ або затягнулися, або залишилися незавершеними. Додаткові труднощі створило співіснування уряду з президентом Каролем Навроцьким, який представляє правоконсервативний табір і неодноразово демонстрував готовність використовувати президентські повноваження для стримування уряду.
На цьому тлі польський політичний простір дедалі більше поляризується. До традиційного протистояння між «Громадянською коаліцією» та PiS додалося стрімке зростання популярності ультраправих сил.
Праві дедалі сильніші
Останні соціологічні дослідження свідчать, що дедалі більше поляків підтримують сили, які займають жорсткішу позицію щодо міграції, Європейського Союзу та України.
Насамперед ідеться про «Конфедерацію» та політичне середовище Гжегожа Брауна, які активно використовують антиімміграційну та антиукраїнську риторику. Для цих політичних сил українська тематика стала одним із головних інструментів мобілізації електорату.
У такій ситуації Дональд Туск опинився перед складним вибором. Якщо залишатися виключно на ліберальних позиціях, частина центристського електорату може перейти до правих партій. Якщо ж частково переймати їхню риторику, можна спробувати зменшити втрати виборців.
Саме цим багато польських оглядачів пояснюють жорсткі заяви уряду останніх місяців.
Чому змінилася риторика щодо України
Показовою стала заява Дональда Туска про те, що добрі польсько-українські відносини відповідають інтересам обох держав, однак вони потребують «доброї волі також із боку Києва». Прем’єр наголосив, що більше не буде ситуації, коли лише Варшава демонструє поступливість.
Подібні заяви стали суттєво жорсткішими порівняно з риторикою польського уряду 2024–2025 років.
Йдеться насамперед про кілька чутливих тем:
- історичну пам’ять;
- соціальні виплати українським біженцям;
- медичне забезпечення;
- аграрні суперечки;
- питання вступу України до ЄС.
Водночас навіть за більш жорсткої риторики офіційна Варшава не відмовляється від стратегічної підтримки України у війні проти Росії. Польща залишається одним із ключових логістичних хабів військової допомоги та продовжує співпрацю із союзниками по НАТО.
Президент Навроцький задає новий політичний тон
Додатковим фактором стала поява нового президента Польщі Кароля Навроцького.
Після вступу на посаду він швидко став одним із найпопулярніших польських політиків. Згідно з опитуванням IBRiS, рівень довіри до нього перевищив 54%, що стало рекордним показником. При цьому сам Туск має значно вищий антирейтинг, ніж президент, хоча залишається одним із найвпливовіших політиків країни.
Навроцький ще під час виборчої кампанії заявляв про намір жорсткіше відстоювати польські інтереси у відносинах з Україною, особливо в історичних питаннях.
Для уряду це створює додатковий політичний тиск.
Українське питання стало внутрішньою політикою
Сьогодні українська тема у Польщі вже давно перестала бути лише питанням зовнішньої політики.
Вона використовується практично у всіх внутрішніх дискусіях:
- соціальна політика;
- медицина;
- ринок праці;
- аграрний сектор;
- бюджет;
- міграція;
- історична пам’ять.
Через це практично будь-яка політична сила вимушена формувати власну позицію щодо України.
Чи означає це зміну польської політики
Не зовсім. Попри жорсткі заяви, жодна з основних парламентських партій Польщі не виступає за припинення допомоги Україні у війні.
Навіть коли між Києвом і Варшавою виникають гострі суперечки, польська влада продовжує підтверджувати підтримку української оборони та членства України у західних безпекових структурах за виконання необхідних умов.
Фактично нинішня жорсткіша риторика більше стосується двосторонніх політичних відносин і внутрішнього електорального позиціонування, ніж перегляду стратегічного курсу держави.
Вибори визначатимуть тон до 2027 року
У найближчі місяці політична конкуренція в Польщі лише посилюватиметься.
Праві партії намагатимуться показати уряд Туска занадто поступливим щодо України.
Натомість сам Туск, імовірно, й надалі балансуватиме між стратегічною підтримкою Києва та дедалі жорсткішою риторикою для внутрішньої аудиторії.
Саме тому українсько-польські відносини, найімовірніше, ще неодноразово переживатимуть періоди політичного загострення. При цьому важливо розрізняти електоральну риторику та реальну державну політику. Попри гострі заяви окремих політиків, Польща залишається одним із ключових союзників України в Європі, а її безпекові інтереси, як і раніше, тісно пов’язані з успішним спротивом України російській агресії. Саме тому нинішня жорсткість Варшави значною мірою є відображенням внутрішньої боротьби за голоси виборців напередодні парламентських виборів, а не свідченням кардинальної зміни стратегічного курсу польської держави.
