У місті Яворові Львівської області співробітника районного торгово-комісійного центру (ТЦК) Романа Г. зупинили за кермом автомобіля в стані, що свідчив про наркотичне сп’яніння.
Незважаючи на це інцидент, він продовжить обіймати свою посаду в ТЦК.
Проходити медичний огляд військовий відмовився, мотивуючи тим, що поспішає… У суді свою провину в їзді під наркотиками заперечив, отримав штраф 17 тис. грн і заборону керувати транспортними засобами на рік.
Але з ТЦК його не вигнали, адже за новим наказом Міноборони з психічними та поведінковими розладами, зумовленими зловживанням психоактивними речовинами, і синдромом залежності з помірними або легкими психічними розладами для служби в ТЦК і СП він придатний.
Судово-юридична газета повідомляє про випадок, коли військовому було призначено два роки утримання в дисциплінарному батальйоні за самовільне залишення підрозділу. Він отримав травму під час евакуації пораненого, але командир заборонив йому проходити медичне обстеження, і він вирішив піти самостійно.
Рішення виніс Корабельний районний суд Миколаєва. Мешканець Одеси Андрій Р. був мобілізований до ЗСУ. У стрілецькому взводі отримав посаду командира відділення, хоча й залишився у військовому званні “солдат”.
Підрозділ Андрія влітку-восени 2022 року діяв на херсонському напрямку, а тимчасовим місцем дислокації підрозділу було визначено місто Миколаїв.
13 вересня 2022 року він залишив військову частину. Про що сам повідомив у ДБР через рік. На суді заявив, що, допомагаючи пораненому бійцю, отримав травму обох колін. Попросив командира дати йому можливість виїхати на лікування, отримав відмову.
Тоді Андрій самовільно залишив місце служби і поїхав до Одеси, де зробив МРТ колінних суглобів. Та показала розрив зв’язок у колінах. Фотокопію висновку МРТ солдат відправив командуванню, але ті ніяк не відреагували.
Пізніше Андрій сам розкаявся і повідомив суду, що хоче повернутися на службу. Суд врахував це як пом’якшувальну обставину і відправив його в дисциплінарний батальйон на 2 роки замість позбавлення волі.
До війни сержант Петриченко був проєктним менеджером, учасником громадських ініціатив, організатором акцій проти свавілля правоохоронців.
Друзі і знайомі розповідають, яким він був.
“Прямолінійний та чесний. Казав, що ми ж хочемо насправді дуже простої речі – щоб люди тут, нарешті, зажили гідно. Що люди мають право на гідність та щастя після всього цього. Що Путін – це абсолютне зло. Не можна йому підкорятись, не можна з ним домовлятись”, – розповідає Костянтин Батозський, політолог та очільник ГО “Розвиток Приазов’я”.
Вони з Павлом дружили багато років. Разом організовували акції “Хто замовив Катю Гандзюк”, працювали у фонді Сергія Притули.
“Паша був одним з тих, хто допоміг мені за 1,5 місяця довести цей фонд зі статусу “3 людини” до статусу “інституційна спроможність”, – говорить про здібності Павла Сергій Притула.
У березні 2022 року він ще працював над волонтерськими проєктами, а у квітні 2022 пішов у ЗСУ.
“У ЗСУ я хотів піти ще на початку лютого. Я не хотів волонтерить, відверто кажу… я не воював з 2014 по 2022 рік, і було якесь моральне переконання, що от тепер мій час піти на війну”, – говорив Павло в інтерв’ю виданню lb.ua
Петриченко воював у складі 59 окремої мотопіхотної бригади. Звільняв Херсонщину, потім боронив Донбас.
Якби не війна, говорив він у 2022-му, нізащо б не став військовим.
“Мені 30 років, в мене вища освіта – не військова, і починати зараз в армії простим солдатом, виконувати накази, навіть правильні, – мене б це не задовільнило. Але зараз війна, і ми повинні воювати, виконувати накази, робити спільну справу. Цивільні мають прийти у військо і навчитись тому, що вміють робити військові. Тому що в нас немає сотень тисяч кадрових військових”, – говорив Павло.
Павло служив в аеророзвідці. Вмів літати на різних дронах. Розвідував позиції росіян, стежив за пересуванням техніки, допомагав націлювати артилерію на скупчення військ.
“Був скромний. Довший час не розказував про свої успіхи на полі бою. За нього розказували інші. Про знищену техніку особисто чи наведенням арти, про те, як витягував поранених, як шукав пілотів з нашої збитої “сушки”, – розповідає Притула.
Петриченко говорив, що Україна розвалила Радянський Союз і вірив, що вона ж розвалить і Російську Федерацію.
“Але це все одно дасть нам передишку лише на якийсь час. Бо ми воюємо з Росією вже тисячу років, і навряд це припиниться. За той час, що в нас буде, ми маємо побудувати сильну державу, щоб і далі ефективно з ними боротися”.
Вірив, що ця “передишка” буде невеликою, років на 50.
“Щоб я постарів, помер, і потім вже хтось інший цим займався”, – говорив він виданню lb.ua у 2022-му році.
АВТОР ФОТО,HTTPS://WWW.FACEBOOK.COM/SERHIYPRYTULA
Акції на захист Стерненка і “Хто замовив Катю Гандзюк”
Павло Петриченко народився 16 квітня 1992 року. Жив у Києві.
Одна з перших акцій, у якій він брав участь, – це протест у 2013 році проти відкриття російськомовної школи і на її базі російського культурного центру на лівому березі у столиці. Тоді таку школу під назвою “Київська Русь” хотів відкрити міністр освіти Дмитро Табачник.
Павло зібрав понад дві тисячі підписів, організував протести і влада Києва передумала робити зі школи російськомовну.
“Найважливіші акції і події в Україні відбувалися за участі чи ініціативи Павла. Акції щодо вбивства Катерини Гандзюк, акції проти свавілля поліції”, – говорить депутатка Наталя Піпа.
Павло Брав активну участь у Майдані, в акціях на захист Сергія Стерненка, був одним з засновників ініціативи “Хто замовив Катю Гандзюк”, де вимагали знайти і покарати замовників та вбивць активістки. Часто бував у Херсоні.
“Вбивство Каті – це одна зі сходинок до того, що трапилось потім. Катя була антиросійським політиком, вона розуміла, що є російська загроза, що влада у Херсоні слабка, корумпована, і в ній купа зрадників. І зрештою сталося те, що сталося”, – говорив Павло про Херсон і Гандзюк.
Під час акцій “Хто замовив Катю Гандзюк” з Павлом познайомився херсонський журналіст Іван Антипенко. Вони обидва були друзями Каті.
“Був щирою і чесною людиною, з прекрасним почуттям гумору. Гострий, розумний, кмітливий. У нього завжди була своя думка. Я дуже вдячний йому за все, що він робив. Ці люди віддали все. За те, щоб ми жили, загинули дуже багато прекрасних людей”- говорить Іван Антипенко.
Журналіст записав інтерв’ю з Павлом Петриченком у 2022 році.
“Він тоді в інтерв’ю говорив, що у нас такий ворог, який просто хоче, щоб нас не існувало. Ми маємо їх давити, і вони посиплються”, – розповідає Антипенко. А ще пригадує, як 24 серпня 2022 року у прифронтовому Миколаєві Павло Петриченко сказав йому, що Херсон буде українським.
“Сьогодні в українському Херсоні я дякую тобі за службу, дякую за захист, за щирість і сміливість. Герої вмирають, але памʼять про них житиме вічно”, – говорить Іван Антипенко.
Боротьба з онлайн-казино
Наприкінці березня 2024 року Павло Петриченко привернув увагу до гральної залежності серед військових. Він давав багато інтерв’ю про проблему лудоманії.
“Військові потрапляють в стресові умови, в тяжку ситуацію — війна, обстріли, бої. І телефон стає єдиною розрадою, швидким доступом до розваги, яка може викликати залежність. Ще й залазять в борги. Багато сімей з цим стикається”, – говорив Павло Петриченко в ефірі телемарафону “Єдині новини”.
Він став автором петиції, у якій закликав заборонити азартні ігри та доступ до онлайн-казино для військовослужбовців на час дії воєнного стану.
За один день петиція набрала необхідну кількість підписів. Чи робитиме влада щось з проблемою онлайн-казино, поки точно невідомо.
АВТОР ФОТО,HTTPS://WWW.FACEBOOK.COM/SERHIYPRYTULA
“Ми ніколи не оговтаємось від цієї втрати”
“Паша був уособленням людини, яка не боїться брати на себе відповідальність. Яка бореться за справедливість. Яка любить свою країну і не відступає від принципів. Ми ніколи не оговтаємось від цієї втрати”, – згадує Павла Сергій Притула.
16 квітня у Павла Петриченко день народження. Йому мало б виповниться 32 роки.
Друг Павла Костянтин Батозський присвятив йому щемкий пост, розповідаючи, яким веселим і сміливим він був, як любив машини і завжди мав багато бізнес-ідей.
“Два роки поспіль, опинаючись наодинці з горем, ми так і не знаємо, що писати, говорити, згадувати. Наші протоколи слабкі та ненадійні. Слова втратили вагу. Я щойно написав про те, що вчора втратив друга. А сьогодні у нього ще день народження. Йому 32. Мені буде 44, і я все ще питаю у нього, як мені треба жити далі”, – написав Костянтин Батозський.
Український військовослужбовець Володимир Цема-Бурсов, який був утримуваний у полоні, втратив за 20 місяців значну частину своєї ваги, звідки 95 кілограмів ваги зменшилися до 57 кілограмів. Після великого обміну полоненими 3 січня, Володимир повернувся додому, але залишається під медичним наглядом через низку хвороб, які набув під час в’язниці, а також через погіршення свого фізичного стану.
Раніше він був музикантом, проте вступив до лав Збройних сил України, служачи у 56-й окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. У листопаді 2019 року, коли конфлікт на Донбасі знову загострився, Володимир відправився на фронт.
Під час оборони Маріуполя, коли місто було обстріляне, Володимир і його підрозділ перебували у школі, де він працював на кухні та виконував вартову службу. Пізніше вони були розкидані, і Володимир потрапив у полон під час спроби вибратись з території, контрольованої російськими військами.
Протягом 45 днів Володимир перебував в різних місцях ув’язнення, де його систематично били. Він втратив значну частину своєї ваги та набув низку серйозних хвороб під час утримання в полоні.
Після звільнення, Володимир перебував на лікуванні в медичному закладі на Полтавщині, де було виявлено серйозні проблеми зі здоров’ям, такі як хронічний гастрит, неалкогольна жирова хвороба печінки, та інші. Він залишається під медичним наглядом і намагається відновити своє здоров’я після тяжких умов ув’язнення.
