В Україні знову прискорилося зростання споживчих цін. У вересні 2026 року річна інфляція досягла 10%, тоді як у серпні становила 8,1%. Лише за місяць товари та послуги в середньому подорожчали на 2,1%. Найбільш відчутним стало зростання цін на яйця, пальне, транспорт та освітні послуги.
За підсумками січня–вересня споживчі ціни зросли на 8,1% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Водночас базова інфляція, яка відображає стійкіші цінові тенденції, прискорилася до 8,8% у річному вимірі.
Найбільший стрибок серед продуктів продемонстрували яйця — лише за вересень вони подорожчали на 43,6%. Також зросли ціни на цукор, сало, молоко, рибу, м’ясо, соняшникову олію та продукти переробки зернових. Для окремих категорій місячне подорожчання становило від 1,7% до 8,3%.
Водночас деякі сезонні продукти стали доступнішими. Фрукти подешевшали на 5,7%, а овочі — на 2,3%.
Суттєво зросли витрати українців на транспорт. За рік відповідні послуги та товари подорожчали на 26,9%. Особливо різко зросли ціни на пальне та мастила — на 46,2% у річному вимірі та на 5,2% лише за вересень.
Автодорожні пасажирські перевезення за рік подорожчали на 41,7%, що створює додаткове фінансове навантаження для людей, які щодня користуються громадським транспортом.
Не оминула інфляція й освітню сферу. У вересні вартість освітніх послуг зросла одразу на 17,4%. Найпомітніше подорожчала вища освіта — на 23,3% за місяць.
Комунальні послуги також продовжили дорожчати. У категорії житла, водопостачання, електроенергії, газу та інших видів палива ціни збільшилися на 6,3% за рік. У вересні головними чинниками стали підвищення вартості водопостачання та каналізації.
Національний банк раніше погіршив прогноз інфляції на 2026 рік до 10%. Регулятор також попереджав, що нові російські атаки на логістичну інфраструктуру можуть додатково посилити ціновий тиск.
Таким чином, вересневі показники свідчать про відчутне прискорення інфляції в Україні. Найбільше зростання цін позначається на повсякденних витратах громадян — харчуванні, транспорті, навчанні та оплаті послуг.
Тридцять років тому Україна остаточно отримала один із головних символів економічної незалежності — власну повноцінну національну валюту. 2 вересня 1996 року почалася грошова реформа, під час якої купоно-карбованці замінили гривнею, а з українських цін, зарплат і банківських рахунків фактично зникли п’ять нулів. Одна гривня дорівнювала 100 тисячам карбованців, тож банкнота в один мільйон карбованців перетворювалася на десять гривень.
Сама реформа тривала два тижні — з 2 до 16 вересня 1996 року. У цей період гривня та карбованець ще могли перебувати в обігу паралельно, а після завершення обміну гривня стала єдиним законним платіжним засобом. Міжнародний валютний фонд тоді відзначав, що передумовами для запуску постійної валюти стали різке уповільнення інфляції та відносна стабілізація валютного курсу в першій половині 1996 року.
Один мільйон карбованців зразка 1995 року. Після грошової реформи така сума дорівнювала 10 гривням.5000 карбованців, 1995 рік. Реверс.Одна гривня першої серії. Банкноти цього дизайну виготовляли ще 1992 року, але в обіг вони надійшли у вересні 1996-го. Художники — Василь Лопата та Борис Максимов.5 гривень проєкту 1992 року — аверс (Богдан Хмельницький).
Однак сама гривня була готова значно раніше. Роботу над нею почали ще у 1992 році, практично одразу після відновлення незалежності. Україна на той момент не мала повного технологічного циклу для виробництва сучасних захищених банкнот, тому перші купюри довелося замовляти за кордоном. Банкноти за дизайном художників Василя Лопати та Бориса Максимова друкували в Канаді та Великій Британії.
Саме з цим пов’язана одна з найдраматичніших сторінок історії гривні — секретне транспортування надрукованих грошей через Атлантичний океан.
У серпні 1992 року українське судно вирушило через Босфор, Середземне море й Атлантику до Канади. Про справжню мету рейсу знало обмежене коло людей. У Монреалі на судно завантажували вже надруковані українські банкноти, які перевозили до порту під посиленою охороною.
За спогадами учасників операції, опублікованими згодом у «Віснику Національного банку України», 13 вересня на судно завантажили 105 контейнерів із гривнями. Далі маршрут проліг не безпосередньо в Україну, а на Мальту. Там друкували банкноти вищих номіналів — 50 і 100 гривень — на підприємстві відомої британської компанії Thomas De La Rue.
На Мальті до вантажу додали ще 23 контейнери. Таким чином, загалом на борту опинилося 128 контейнерів українських грошей. Операцію проводили в умовах максимальної секретності та із серйозними заходами безпеки.
Учасники перевезення згадували, що спеціальна група супроводу була озброєна не лише пістолетами й автоматами, а й кулеметами та сигнальними ракетами. Фактично молода держава перевозила через океан одну з найважливіших складових майбутньої фінансової системи.
Однак надруковані гроші не потрапили в гаманці українців одразу. Частина перших гривень чекала свого часу приблизно чотири роки.
Причиною була економічна ситуація. Україна переживала гіперінфляцію, падіння виробництва та надзвичайну нестабільність. Тимчасовий купоно-карбованець стрімко втрачав вартість, а номінали збільшувалися практично щороку. Введення гривні в таких умовах могло означати швидке знецінення нової валюти ще до того, як вона встигла закріпитися.
Ситуація почала змінюватися лише у 1996 році. За оцінками МВФ, жорсткіша фінансова політика дала змогу суттєво знизити темпи інфляції. У 1996 році Україна вперше після проголошення незалежності досягла відносно стійкої цінової стабілізації, а курс національної валюти став значно прогнозованішим. Саме тоді влада вирішила, що настав час запускати гривню.
25 серпня 1996 року президент Леонід Кучма підписав указ №762/96 «Про грошову реформу в Україні». Уже 2 вересня почався масштабний обмін.
Для держави це була колосальна логістична операція. Звичайних банківських відділень не вистачило б, щоб за два тижні обміняти гроші для мільйонів людей. Тому Україна фактично перетворила на тимчасові пункти обміну значну частину соціальної інфраструктури.
Офіційна інструкція передбачала, що працівники могли отримувати гривні та міняти карбованці на підприємствах, студенти — у навчальних закладах, а обмінні пункти дозволялося організовувати не тільки в банках, а й на залізничних станціях, в аеропортах, морських і річкових вокзалах.
Пенсії, зарплати, стипендії та інші виплати від початку реформи вже мали видаватися у гривнях. Банки також повинні були автоматично перерахувати наявні вклади громадян за встановленим курсом.
Ключовий принцип реформи полягав у тому, що всі грошові показники перераховували в єдиному співвідношенні — 100 000 карбованців до 1 гривні. Це стосувалося не лише готівки, а й зарплат, цін, тарифів, банківських залишків і бухгалтерських показників.
Саме тому люди формально не втрачали свої заощадження лише через зміну грошової одиниці. Один мільйон карбованців ставав десятьма гривнями, 100 тисяч — однією гривнею.
Втім, психологічно перехід був непростим. Після років інфляції українці звикли оперувати сотнями тисяч і мільйонами карбованців. Тепер ті самі суми раптом перетворилися на десятки або сотні гривень.
Побоювання щодо нової валюти існували й через попередній досвід інфляції. Влада намагалася переконати населення, що деномінація не означає конфіскації заощаджень. На період переходу також застосовувалися окремі адміністративні обмеження, зокрема контроль цін і валютних операцій. Уже 13 вересня МВФ повідомляв, що частину таких заходів почали скасовувати.
Попри масштаб операції, реформа відбулася доволі швидко. За даними МВФ, під час установленого періоду вдалося конвертувати майже 98% карбованцевої грошової маси. Для людей, які з об’єктивних причин не могли провести обмін вчасно, термін пізніше продовжували.
Грошова реформа не могла миттєво вирішити економічні проблеми країни. Україна все ще мала значні борги із зарплат і соціальних виплат, слабку банківську систему та економіку, яка тільки виходила з надзвичайно глибокої кризи.
Проте введення гривні виконало іншу фундаментальну функцію: країна отримала постійну національну валюту й власну грошову систему.
За наступні роки Україна створила й повний цикл виробництва грошей усередині країни. Якщо перші банкноти доводилося замовляти в Канаді та Великій Британії, то згодом запрацювали українські банкнотні й монетні виробничі потужності. НБУ сьогодні називає вересневу реформу 1996 року моментом, коли гривня остаточно стала національною валютою незалежної України.
Через 30 років банкнотний ряд продовжує змінюватися. Уже 4 вересня 2026 року НБУ планує ввести в обіг нову банкноту номіналом 2000 гривень із портретом Василя Стуса. Так новий етап історії гривні символічно розпочнеться лише через два дні після 30-річчя реформи, завдяки якій українці вперше отримали сучасну національну валюту.
А історія зі 105 контейнерами, секретним рейсом через Атлантику та озброєною охороною показує, наскільки складним був шлях до звичайної банкноти, яка сьогодні сприймається як невіддільна частина української державності.
Державна податкова служба України розробила програмне забезпечення, яке дозволить автоматично списувати заборгованість зі сплати податків з рахунків боржників.
За словами в. о. голови ДПС Лесі Карнаух, нова система передбачає удосконалену інформаційну взаємодію між ДПС, Державним казначейством та надавачами платіжних послуг. Це дасть змогу примусово списувати кошти в електронній формі через систему електронних платежів Національного банку.
«Коли система запрацює, податкові борги будуть списуватися автоматично, без додаткового втручання, у повністю цифровому режимі», — зазначили в податковій.
Крім того, ДПС спільно з Міністерством цифрової трансформації працює над розширенням податкових сервісів для громадян у застосунку «Дія». Планується створення нової послуги щодо майнових податків, яка дозволить перевіряти об’єкти оподаткування — нерухомість, землю чи авто, звіряти дані, отримувати нарахування, бачити борги та сплачувати їх онлайн.
Таким чином, держава робить крок до повної цифровізації процесів контролю за податковими надходженнями та спрощує доступ громадян до інформації про власні податки.
В Україні банки зобов’язані регулярно проводити перевірку своїх клієнтів для забезпечення актуальності даних, а також для запобігання фінансовим злочинам. Зокрема, йдеться про ідентифікацію та верифікацію особи, що є важливими елементами в банківських процесах.
Адвокат Андрій Шабельников розповів 24 каналу, що клієнти часто стикаються з вимогою пройти ідентифікацію чи верифікацію, коли надходить повідомлення від банку. Ідентифікація — це надання банку ідентифікаційних даних клієнта, тоді як верифікація полягає у підтвердженні відповідності цих даних на момент виконання операції.
Згідно з законом, банки мають право вимагати повторної ідентифікації у кількох випадках:
Закінчення терміну дії документів: Якщо паспорт чи інший ідентифікаційний документ клієнта втратив чинність, банк має право вимагати оновлення даних для забезпечення актуальності інформації.
Періодичні перевірки для запобігання фінансовим злочинам: В рамках боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму банки зобов’язані періодично перевіряти своїх клієнтів. Це може включати оновлення даних або надання додаткових документів.
Підозра у підробці документів або даних: Якщо банк отримує інформацію про можливу підробку документів або неточності в наданих даних, він може тимчасово призупинити доступ до рахунку до з’ясування ситуації.
Адвокат Ганна Даніель додає, що ідентифікація та верифікація повинні здійснюватися до того, як встановлюються ділові відносини, проводяться операції або відкривається рахунок. Вона зазначила, що банк може здійснити перевірку на основі документів клієнта або одночасно за допомогою інформації, яку отримав банк.
Актуалізація даних у банках
За словами представників Національного банку України, в рамках належної перевірки банки мають регулярно оновлювати інформацію про своїх клієнтів. Терміни актуалізації даних залежать від рівня ризику, пов’язаного з клієнтом:
Клієнти високого ризику повинні проходити перевірку не рідше одного разу на рік.
Клієнти середнього ризику мають пройти перевірку не рідше одного разу на три роки.
Для клієнтів низького ризику перевірку слід проводити не рідше одного разу на п’ять років, за умови відсутності підозр.
Таким чином, банки не лише забезпечують актуальність даних про клієнтів, а й відіграють важливу роль у запобіганні фінансовим злочинам, зокрема, відмиванню грошей та фінансуванню тероризму.
