Наче з’явилась якась установка топити Умєрова і тепер інтерент рясніє розгромними статтями про нього різних активістів. Політолог Ярослав Божко у своїй статті стверджує, що звинувачення базуються на поверхневому розумінні роботи державних структур і не підтверджені фактами корупції, а також критикує антикорупційних активістів за їхню некомпетентність у питанні державного управління обороною.
Наприкінці минулого тижня на шпальтах «Української Правди» вийшов матеріал за авторством глави ЦПК Дар’ї Каленюк, а також Марії Берлінської та Альони Гетьманчук. Він спрямований проти міністра оборони Рустема Умєрова, якого ця ж антикорупційна громадськість усього торік «на руках» внесла на посаду міністра і «запевняла що буде краще».
Перша і головна претензія — «у міністерстві оборони хаос, який Умєров не усунув». Я спробував подужати весь матеріал, аби знайти індикатори цього явища під назвою «хаос», і побачити якісь шокувальні речі.
Втім, побачив звичайне нерозуміння реалій роботи держвідомств і сектору оборони усіма трьома авторами (жодна з яких ніколи не працювала у жодному державному відомстві, або на державній службі). І звісно ж, натягування сови на глобус.
По-перше, я так і не знайшов де там корупція і предметний закид до Умєрова щодо корупційних схем, до яких Міністерство оборони причетне. А це ж — основний їх профіль роботи, і питання чому вони взялися коментувати роботу МОУ відкрите.
Якщо є схеми — напишіть про них, і покажіть цифри, подайте у правоохоронні органи заяви, а тільки «за», але це уже виглядає типовим лобізмом. Цілих п’ять заступників та інших посадових осіб Міністерства оборони координують роботу із міжнародними партнерами.
Автори називають це хаосом, хоча логічно що співпраця з іноземцями річ секторальна: хтось співпрацює з ними по військово-технічному питанню, хтось — по закупівлях, хтось — по матеріальному забезпеченню, хтось — по навчанню персоналу. Але «стояла задача показати хаос»!
У тому ж матеріалі фігурує і твердження що «західні партнери постійно просять пояснити хто за що відповідає в МОУ» — теж абсолютно пусте. Адже частота постійних комунікацій Заходу з МОУ — від візитів, Форумів, постійних взаємних приїздів, зідзвонів і до банкетів дуже велика.
Профільні західні співробітники НАТО, міністерств оборони, оборонних компаній купу раз знайомі із МОУ, причому значно більше ніж із ЦПК та Марією Берлінською. Просто така логіка роботи відомств, і тут не варто сильно дивуватися що інше міністерство за кордоном для них завжди цікавіша ціль для комунікації ніж активісти.
Попри твердження на початку, що цілих 5 посадовців працюють над міжнародними комунікаціями з партнерами, одночасно нижче пишуть, що по суті ніхто не координує роботу з міжнародними партнерами. Позаяк одна посадова особа наразі не призначена і є вакантною.
Втім, чи це є доказом хаосу? Кадровий матеріал для високого рівня посад міжнародного співробітництва — явище вкрай рідкісне, а вакантність посади (при тому, що координують інші 5 людей) аж ніяк не доказ хаосу.
Від усього матеріалу віє типовим для пулу ЦПК вайбом — «це ми вибили для України літаки F-16, а не Міноборони» і так далі. Потішно виглядає закид щодо гальмування запуску наглядової ради Агенції оборонних закупівель, із посиланням на документ про рекомендації НАТО.
Втім, у цьому ж документі у профільному квадратику чітко вказано, що регуляторні норми для цього мають бути розроблені не МОУ, а Кабінетом міністрів; ну, буває. Автори закидають Умєрову, як вони нібито від громадських активістів дізналися, що термін дії рішення щодо виділених коштів Україні в обсязі $6,2 млрд спливає через місяць.
Рівночасно, як їх не надають не через дії Умєрова чи взагалі України, а це потребує конкретних рішень від США і конкретно державного секретаря Ентоні Блінкена. Про це йдеться у тому ж дописі, на який посилаються у самій статті — однак, чомусь бездіяльність США стає причиною критикувати МОУ.
Мій вердикт простий: антикорупціонерам «щось обіцяли» при призначенні Умєрова на посаду, або пізніше, а тут стало зрозуміло, що «угода не відбудеться». І тому довелося «відкликати свою підтримку Умєрова» і вказати що вони «помилились щодо нього».
Як у Совєцькому союзі: «Таварісч Бєрія вишел із давєрія». Тільки ось хто вони, щоби судити діяльність Міністерства (у цілому) і міністра (зокрема) оборони України:
- фахівці із держуправління — ні;
- західні партнери — ні;
- фахівці з оборонних закупівель — ні, адже ніяких масштабних закупівель зброї ЦПК ніколи не проводили, як і Марія Берлінська).
Хто вони? У більшості — люди на межі журналізму й активізму. Це називається рєшалово!
Обороною займається держава, а не громадські організації, які підв’язалися бути свого роду Watchdogs, при тому не маючи конкретного профілю у сфері держуправління обороною. Дурень думкою багатіє, ага…
Окреме моє «привіт» за тезу про те, що велику роль у міністерстві оборони грають різні радники та фахівці, які не подають декларації й «невідомо чи проходили спецперевірку». Це реалії державного управління.
Позаяк посади у держструктурі як правило бувають штатні (держслужба) і радницькі (патронатна), куди беруть працювати на інших умовах. Звісно, спецперевірку військової контррозвідки краще було б пройти всім, але відсутність прямої цієї вимоги у нормах прийому до патронатної служби (в усіх відомствах, не лише МОУ) зовсім не значить, що її там не проходять
Однак звідки це знати людям, які не мають ніякого стосунку до роботи державних структур?
Окрім усього іншого теза про декларації звучить просто смішно. Декларуватися це круто, тільки що робити якщо вашому відомству потрібен фахівець який у труні бачив ваше декларування і проклинає державну службу через її рамки з реєстром ПЕПів та іншими обмеженнями (запроваджені не без рекомендацій й тиску ЦПК).
От для залучення толкових людей із менш жорсткими вимогами й створено опцію бути радником (позаяк конкурувати зарплатами держава на високих посадах не вміє і не може). Але Каленюк і Ко на це не зважають.
Останнє і найбільш потішне: автори закидають, що, бачте, Умєров співпрацює із Туреччиною, що викликає у них побоювання, адже «недавно Туреччина вступила в БРІКС». Друзі, конфлікту Туреччини та США вже майже 10 років, як і тому факту, що США підтримували зброєю курдів та демократичну опозицію Реджепові Тайїпові Ердогану.
Підтримка Туреччини зброєю Україною була давно і ніяк не суперечила підтримці зброєю з боку США — світ усе ж строкатий, а не поділений надвоє по кожному питанню. І про факт близькості Туреччини кримському татарину Умерову всі знали давно, але все одно рік назад підтримали його кандидатуру в міністри й заступилися за нього.
Турецько-американські сперечки вже тоді були у повній красі, і ви чомусь їх Умєрову не закидали, а тепер це раптом стало разючим фактом, на якому ви почали базувати свою критику. Антикорупціонери «десь» не домовились з Умєровим, і тепер починають його «качати».
Причому не домовились явно не про духовні цінності, а про щось доволі таки лобістське приземлене. Така природа цього середовища: жаби люблять гадюк і навпаки.
