Хрещатик

Позначка: майбутнє України.

  • Війна не зламала віру в майбутнє: КМІС розкрив, якою українці бачать країну через 10 років

    Війна не зламала віру в майбутнє: КМІС розкрив, якою українці бачать країну через 10 років

    Попри тривалу війну, російські обстріли та складну економічну ситуацію, більшість опитаних українців зберігають оптимістичні очікування щодо майбутнього держави. За результатами нового соціологічного дослідження, 61% респондентів вірять, що через десять років Україна стане процвітаючою країною у складі Європейського Союзу. Водночас понад чверть опитаних побоюються економічного занепаду та масштабного відтоку населення.

    Про це свідчать результати всеукраїнського опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного 8–16 жовтня 2026 року.

    За даними дослідників, 61% опитаних обрали оптимістичний сценарій майбутнього України. Натомість 27% вважають, що через десять років країна матиме зруйновану економіку та значні демографічні втрати. Ще 12% респондентів не змогли визначитися з відповіддю.

    Соціологи зазначають, що протягом останнього року співвідношення оптимістичних і песимістичних оцінок залишалося відносно стабільним.

    Попереднє дослідження проводили в липні–серпні 2026 року, коли ситуація з електропостачанням була значно спокійнішою, а російські атаки не мали нинішньої інтенсивності.

    Жовтневе опитування відбулося вже на тлі посилення обстрілів, проблем в енергетиці та нового дипломатичного тиску на Україну. Однак істотного зниження оптимізму дослідники не зафіксували.

    Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький вважає, що такий рівень позитивних очікувань свідчить про стійкість українського суспільства в умовах затяжної війни.

    Водночас соціологи дослідили, як громадяни оцінюють внутрішню єдність країни.

    З’ясувалося, що 59% опитаних переконані: українці поступово долають суперечності та рухаються до формування згуртованої політичної нації.

    Протилежної думки дотримуються 34% респондентів. Вони вважають, що внутрішні конфлікти поглиблюються і суспільство рухається до розколу. Решта 7% не визначилися.

    Порівняно з вереснем–жовтнем 2025 року оцінки суспільної єдності дещо погіршилися, хоча більшість респондентів і надалі позитивно оцінюють здатність українців долати розбіжності.

    Цікаво, що найчастіше про можливий розкол говорять молодші учасники опитування.

    Серед громадян віком від 18 до 29 років такої думки дотримуються 41%. У віковій групі 30–44 роки цей показник становить 39%.

    Натомість серед людей віком від 60 років лише 24% вважають, що Україна рухається до посилення внутрішніх суперечностей.

    Водночас старші респонденти частіше висловлюють оптимізм щодо майбутнього держави. Серед людей віком від 60 років 65% вірять у процвітаючу Україну в ЄС, тоді як серед громадян віком 30–44 роки таких 58%.

    Певні відмінності дослідники зафіксували й між регіонами.

    Найвищий рівень оптимізму щодо майбутнього країни спостерігається серед опитаних на Півдні та в Нижньому Подніпров’ї — по 65%.

    У західних областях оптимістичний сценарій підтримують 62% респондентів, у Києві — 60%, а в центральних і північних регіонах — 59%.

    Найнижчий показник зафіксували на Сході України, де в позитивне майбутнє країни вірять 52% опитаних. Водночас 36% респондентів цього регіону мають песимістичні очікування.

    Окремо КМІС проаналізував зв’язок між баченням майбутнього України та ставленням до можливих мирних домовленостей із Росією.

    З’ясувалося, що серед громадян, які песимістично оцінюють майбутнє держави, частіше трапляється готовність підтримати певні поступки під час переговорів.

    Зокрема, серед оптимістично налаштованих респондентів 69% вважають абсолютно неприйнятною пропозицію виведення українських військ із Донеччини в обмін на гарантії безпеки.

    Серед тих, хто має песимістичне бачення майбутнього, таку позицію підтримують 43%, тоді як 53% готові прийняти відповідну умову.

    Відмінності простежуються і в оцінці тривалості війни.

    Серед оптимістів 70% заявляють про готовність терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Серед респондентів із песимістичними очікуваннями цей показник становить 46%.

    Водночас такі результати демонструють статистичний зв’язок між поглядами, але не доводять, що саме песимізм стає причиною підтримки переговорних поступок.

    У КМІС наголошують, що оцінки майбутнього та суспільної єдності є важливими показниками суспільних настроїв, особливо в умовах повномасштабної війни.

    Дослідники зазначають, що майже п’ять років бойових дій, постійні російські атаки, економічні труднощі та невизначеність щодо завершення війни створюють значний психологічний тиск на населення.

    Попри це, більшість опитаних продовжують пов’язувати майбутнє України з економічним відновленням та європейською інтеграцією.

    Дослідження проводили методом телефонних інтерв’ю серед 1031 повнолітнього громадянина України, який проживає на підконтрольній українському уряду території.

    До вибірки не включали мешканців тимчасово окупованих територій та українців, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

    Формальна статистична похибка для показників, близьких до 50%, не перевищує 4%. Водночас соціологи попереджають про додаткові обмеження досліджень в умовах війни.

    Таким чином, станом на жовтень 2026 року 61% опитаних українців вірять у процвітаючу Україну у складі ЄС через десять років, а 59% бачать поступове згуртування суспільства.

    Водночас ці показники відображають очікування громадян, а не прогноз фактичного вступу України до Європейського Союзу чи її економічного стану в 2036 році.

  • Відродження України після війни

    Відродження України після війни

    Чотири з лишком роки повномасштабної війни завдали Україні безпрецедентної шкоди. За даними п’ятого спільного звіту Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA5) Світового банку, Європейської комісії, ООН та уряду України (лютий 2026 року, станом на кінець грудня 2025-го), прямий фізичний збиток інфраструктурі та активам оцінюється в 195,1 млрд доларів. Загальні економічні втрати сягнули 666,7 млрд доларів. Потреби у відновленні та відбудові економіки на горизонті 2026–2035 років становлять 587,7–588 млрд доларів. Це майже втричі більше за прогнозований номінальний ВВП України на 2025 рік.

    Це не абстрактні цифри. Пошкоджено або знищено житло понад 3 млн домогосподарств (14% житлового фонду). Серйозно постраждали енергетика, транспорт, промисловість, освіта та охорона здоров’я. Концентрація руйнувань припадає на прифронтові області (Донецька, Харківська, Запорізька та інші).

    Однак за цими цифрами стоїть історія неймовірної людської стійкості. Українці продовжують працювати, навчати дітей, відновлювати те, що можна, навіть під обстрілами.

    Масштаб руйнувань і поточні потреби

    Згідно з RDNA5, найбільші потреби припадають на транспорт — близько 96 млрд доларів, енергетику — близько 91 млрд доларів, житло — близько 90 млрд доларів. Ці три сектори формують основу для всього іншого. Без надійної енергії та логістики неможливе повноцінне відновлення промисловості, сільського господарства та соціальної сфери. Розмінування потребує десятків мільярдів і десятиліть роботи — це окреме, надзвичайно складне завдання.

    Важливо розуміти: звіти RDNA оцінюють потреби на 10-річний горизонт за умови, що активні бойові дії поступово зменшуються або припиняються. Поки війна триває, потреби продовжують зростати (у 2025 році вони зросли на 12%+ порівняно з попередньою оцінкою).

    Приклади післявоєнного відновлення в інших країнах

    Історичний досвід інших країн показує, що терміни відновлення залежать не лише від масштабу руйнувань, а й від політичної волі, якості реформ, обсягу та ефективності міжнародної допомоги, а також від спроможності суспільства об’єднатися навколо спільної мети.

    Німеччина у 1945 році була повністю зруйнована. Промисловість працювала на 20–30% від довоєнного рівня, міста лежали в руїнах, мільйони людей були бездомними. Базову інфраструктуру (дороги, мости, енергетику, залізниці) відновили за 3–5 років. Ключову роль зіграв план Маршалла (1948–1952), за яким Західна Німеччина отримала близько 1,45 млрд доларів (у цінах того часу — величезна сума). Однак гроші працювали лише тому, що одночасно провели валютну реформу 1948 року та впровадили модель соціальної ринкової економіки Людвіга Ерхарда. Держава мінімізувала втручання в економіку, але створила умови для приватної ініціативи. Вже до середини 1950-х років Західна Німеччина демонструвала темпи зростання 8–10% на рік. Повноцінне повернення до високих стандартів життя та статусу однієї з провідних економік світу зайняло близько 10–15 років.

    Японія втратила до 40% національного багатства. Міста були знищені бомбардуваннями, промисловість — паралізована. Американська окупація провела радикальні реформи: земельну реформу, розпуск великих промислових конгломератів (дзайбацу), демократизацію та акцент на освіту. Країна обрала експортно-орієнтовану модель розвитку з сильною роллю держави в промисловій політиці. Вже в 1950-ті роки почалося швидке зростання, а в 1960-ті Японія здійснила «економічне диво». До 1968 року вона стала другою економікою світу після США. Повне відновлення та перетворення на технологічного лідера зайняло приблизно 15–20 років, але базову інфраструктуру та промисловість відновили значно швидше — за 7–10 років.

    У Боснії та Косово міжнародна допомога була дуже значною (у перерахунку на душу населення — одна з найбільших в історії). Однак відновлення йшло помітно повільніше, ніж у Німеччині чи Японії. Причини — глибокі етнічні розбіжності, політична нестабільність, корупція та слабкі інститути. Житло та базову інфраструктуру в більшості районів відновили за 5–10 років, але економічне зростання залишалося низьким, безробіття високим, а багато регіонів так і не повернулися до довоєнного рівня розвитку. Повне «загоєння» суспільства та економіки розтягнулося на десятиліття і досі не завершено повністю.

    Ці приклади показують важливий урок: гроші та допомога важливі, але без глибоких внутрішніх реформ, політичної стабільності та суспільного консенсусу відновлення може сильно затягнутися або залишитися неповним.

    Скільки часу знадобиться на відновлення інфраструктури

    Відновлення критичної інфраструктури (енергетика, основні дороги, порти, водопостачання) може показати суттєвий прогрес протягом 3–7 років. Вже зараз Україна відновлює пошкоджені об’єкти енергетики, попри атаки. Підхід «build back better» дозволить створити якіснішу та стійкішу інфраструктуру, хоча й вимагатиме додаткового часу.

    Масове відновлення та будівництво житла потребуватиме 5–10 років і більше. Програми компенсацій уже працюють, але масштаби руйнувань величезні. Розмінування критичних територій займе 5–10 років інтенсивної роботи, а повне очищення всіх забруднених земель — десятиліття. Відновлення соціальної інфраструктури (школи, лікарні, дитячі садки) йтиме паралельно з житлом, з акцентом на сучасні стандарти безпеки та енергоефективності.

    Головні фактори, що впливають на терміни: дефіцит робочої сили через демографічну кризу та міграцію, зростання цін на матеріали, координація проєктів і ризик корупції. За сприятливих умов приватний сектор здатний покрити до 40% потреб. Базове відновлення критичної інфраструктури та запуск економіки можливі за 5–7 років після закінчення активної фази, а повноцінна модернізація країни — за 10–15 років і більше.

    Економічне відновлення

    Станом на 2025 рік реальний ВВП України все ще приблизно на 21% нижчий за рівень 2021 року. Після падіння на 29–30% у 2022-му почалося поступове зростання, але війна суттєво обмежує потенціал.

    Після припинення активних бойових дій більшість прогнозів (ЄБРР, МВФ, Світовий банк) очікують масштабного реконструкційного буму з темпами зростання ВВП 4–6% і вище в перші роки. Україна зберігає сильні позиції в ІТ, аграрному секторі та високотехнологічних напрямах.

    Ключові фактори зростання: модернізація агропромислового комплексу, розвиток експорту з високою доданою вартістю, зелена енергетика та водневі технології, зміцнення оборонно-промислового комплексу, перетворення країни на регіональний логістичний хаб, а також цифрова економіка та креативні індустрії.

    Серйозні ризики залишаються: демографічна криза, відтік населення, залежність від зовнішнього фінансування та необхідність глибоких реформ (боротьба з корупцією, верховенство права, дерегуляція). Європейська інтеграція залишається одним із найважливіших факторів довгострокового розвитку, забезпечуючи доступ до ринків і чітку програму реформ.

    Психологічне та соціальне відновлення

    Не менш важливим залишається психологічний та соціальний вимір наслідків війни. Конфлікт залишив глибокі травми. Значно зріс рівень тривожності, депресії, хронічного стресу та ПТСР — особливо серед жителів зон бойових дій, окупації, переселенців, військових і дітей.

    Психологи та міжнародні організації (включаючи MSF, ВООЗ та українських фахівців) відзначають стійке зростання потреби в допомозі. Застосовуються доказові методи: EMDR, травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія та наративна експозиційна терапія. Важлива не лише індивідуальна терапія, а й психосоціальна підтримка на рівні громад, шкіл і сімей.

    Психологічне відновлення має вирішальне значення: невирішені травми знижують продуктивність, впливають на сімейні стосунки та суспільну згуртованість. Особливої уваги потребує реінтеграція ветеранів, запобігання міжпоколінній передачі травми та боротьба з суспільною втомою від війни. Це не додаткова послуга, а фундаментальна інвестиція в людський капітал.

    Україна має шанс створити сучасну систему охорони психічного здоров’я, спираючись на найкращі світові практики та власний досвід стійкості. Високий рівень взаємодопомоги та волонтерства залишається важливим надбанням.

    Сценарії розвитку через десять років

    Майбутнє України не визначене. Експерти розглядають кілька сценаріїв на 2035–2036 роки. Український ренесанс (найбільш сприятливий): повноправне членство або близькість до ЄС, надійні гарантії безпеки, високі темпи зростання економіки (5–7%+), сучасна інфраструктура за принципом «build back better», повернення значної частини мігрантів, успішна реінтеграція ветеранів і розвинена система психологічної допомоги. Україна посідає лідируючі позиції в зеленій енергетиці, агротехнологіях, обороні та цифровій економіці.

    Нерівномірний підйом (базовий, найбільш імовірний): завершення активної фази війни за збереження окремих загроз. Зростання ВВП 3–5% в середньому, нерівномірний розвиток регіонів, поступова інтеграція в ЄС, активна участь приватного сектору. Демографічні проблеми частково пом’якшуються, але зберігаються регіональні та соціальні відмінності.

    Песимістичний сценарій: затяжний конфлікт, зниження міжнародної підтримки, низькі темпи зростання або стагнація, фрагментарне відновлення, посилення корупційних ризиків і психологічних наслідків.

    Вибір шляху залежить від гарантій безпеки, якості державного управління, реформ, залучення інвестицій, демографічної політики та суспільної згуртованості.

    Відновлення України — це марафон, а не спринт. Десять років — реалістичний термін для відновлення критичної інфраструктури та запуску стійкого зростання. Однак повноцінна трансформація суспільства, економіки та свідомості потребуватиме значно більшого часу — щонайменше життя одного покоління. Україна вже довела виняткову стійкість. Головний ресурс країни — люди, їхнє здоров’я, знання та віра в майбутнє. Саме інвестиції в психологічне відновлення, освіту та підтримку ветеранів і сімей визначать, якою стане Україна через десять років.

  • Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року спричинило в Україні справжній вибух національної єдності. Мільйони людей стали плечем до плеча: масове волонтерство, допомога армії, готовність до будь-яких позбавлень і взаємна підтримка стали нормою життя. У перші місяці війни суспільство демонструвало найвищий рівень згуртованості, який експерти порівнювали з національним пробудженням.

    Проте в міру затягування конфлікту, зростання втрат, економічної кризи та постійного психологічного тиску ситуація радикально змінилася. Накопичені десятиліттями внутрішні суперечності вийшли на поверхню, а втома й нерівномірний досвід війни почали роз’їдати колишню згуртованість. Соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Центру Разумкова та інших установ зазначають: суспільство зберігає значну стійкість, але ознаки втоми, зниження довіри до окремих інститутів і напруги між групами населення зростають.

    Соціальні відмінності та їхній вплив на суспільство

    Війна розділила українців за різними «шарами» переживань, що стало головною причиною взаємного непорозуміння. Військовослужбовці, їхні родини та мешканці прифронтових регіонів щодня живуть під обстрілами, у постійній небезпеці та з відчуттям, що кожен день — це боротьба за виживання. У відносно спокійних тилових районах люди частіше стикаються з економічними труднощами, невизначеністю та опосередкованими наслідками. Це породжує відчуття несправедливості: військові іноді відчувають, що частина суспільства продовжує жити в більш звичному ритмі, а цивільні — накопичену втому від стресу.

    За даними КМІС на початок 2026 року, лише близько 20% очікують швидкого завершення війни, але 65% заявляють про готовність терпіти стільки, скільки потрібно. Соціолог Антон Грушецький підкреслює, що багато хто морально й фізично виснажений після чотирьох років у режимі виживання. Водночас 61% українців вважають, що суспільство долає суперечності й рухається до єдності (зростання з 53% у грудні 2024 року), хоча 33% бачать заглиблення розломів.

    Особливо вразливим шаром стали внутрішньо переміщені особи (ВПО). Станом на кінець 2025 — початок 2026 року за даними МВФ та МОМ офіційно зареєстровано й оцінено близько 3,7–4,6 мільйона людей (з урахуванням незареєстрованих — значно більше). Багато хто втратив житло, роботу й звичне життя, залежить від державної допомоги, яку отримує лише близько чверті нужденних, і стикається з серйозними бар’єрами в працевлаштуванні та інтеграції в нові громади. Близько 69% ВПО відзначають негативний вплив війни на психічне здоров’я. Мешканці приймаючих регіонів іноді сприймають переселенців як додаткове навантаження на ресурси, а самі ВПО відчувають відчуження та стигму.

    Це класичний приклад взаємного нерозуміння: різні «реальності війни» призводять до претензій («чому ви не на фронті» чи «чому ви не допомагаєте більше»), навіть за збереження спільного патріотизму. Різні шари — фронтовики, ВПО, тилові жителі, ветерани, родини військових — живуть у паралельних світах із різними щоденними ризиками, втратами та очікуваннями.

    Соціально-економічні фактори та зовнішній вплив агресора

    Посилення соціальної нерівності та бідності лише поглиблює розломи. За оцінками Світового банку, рівень бідності у 2025 році становив близько 36,9%, а коефіцієнт Джині (показник нерівності) зріс з 0,41 у 2023 році до 0,50 у 2025-му — це помітне розшарування. На цьому тлі демонстративне багатство окремих представників еліт сприймається як ляпас. Корупційні скандали особливо болісно б’ють по відчуттю справедливості: люди готові терпіти позбавлення, але не цинізм тих, хто живе за іншими правилами.

    Хронічний стрес став справжнім «тихим руйнівником» згуртованості. У 2024–2025 роках 87% українців стикалися зі стресовими ситуаціями (лише 10% — ні з однією). Високий рівень втоми проявляється в дратівливості, пошуку винних усередині країни та зниженні емоційної стійкості. Негативні емоції переважають, проте водночас зміцніла горизонтальна солідарність — «любов до своїх». Перехід від початкового шоку до «рутинізації війни» має високу ціну, як зазначають дослідження Разумкова та КМІС.

    Агресор майстерно використовує ці тріщини в межах своєї гібридної стратегії. Він веде не лише військові дії, а й потужну інформаційно-психологічну кампанію, акцентуючи увагу на мобілізації, корупції, нерівності, втомі, регіональних відмінностях і «зраді тилу». Через соціальні мережі, дезінформацію, ботів і провокації пропаганда розпалює взаємні звинувачення, посилюючи відчуття, що «свої гірші за ворога». Аналітики відзначають класичний принцип «розділяй і володарюй» у цифрову епоху: ефективність висока саме тому, що спирається на реальні проблеми. Мета — підірвати мораль, знизити підтримку опору та міжнародну допомогу. Це когнітивна війна, де внутрішні розломи стають зброєю, часом ефективнішою, ніж прямі удари.

    Багато суперечностей мають довоєнне коріння, але війна зробила їх критично небезпечними. Реінтеграція ветеранів (уже понад 1,2 мільйона осіб, а в перспективі — до 5–6 мільйонів разом із сім’ями) — наступна велика перевірка. Проблеми з посттравматичним стресовим розладом, здоров’ям, працевлаштуванням (58% працюючих ветеранів, але 42% активно шукають роботу — у два рази більше, ніж серед неветеранів; багато хто стикається з бар’єрами) та відчуттям відчуження можуть створити нову лінію розлому між «теми, хто воював», і рештою суспільства. Дослідження показують, що 73% ветеранів потребують психологічної підтримки, а 30% не можуть знайти стабільну роботу.

    Уроки інших країн

    Подібні виклики добре відомі з досвіду інших держав. Після війни у В’єтнамі багато американських ветеранів зіткнулися з серйозними труднощами реінтеграції: за даними довгострокових досліджень, довічне поширення ПТСР серед чоловіків, які служили в театрі бойових дій, сягало близько 30%, а значна частина відчувала проблеми з соціальною адаптацією, сім’єю, працевлаштуванням і відчуттям відчуження від суспільства, яке не завжди розуміло їхній досвід. Це призвело до довгострокових наслідків для психічного здоров’я та соціальної згуртованості.

    Після Другої світової війни Франція та Німеччина, пройшовши через глибоку ворожнечу, змогли побудувати успішне примирення завдяки економічній інтеграції (початок з Європейського об’єднання вугілля та сталі 1951 року) та політичним крокам, таким як Єлисейський договір 1963 року. Це заклало основу європейського співробітництва й перетворило колишніх ворогів на ключових партнерів. У Північній Ірландії та Південній Африці механізми правди й примирення (Truth and Reconciliation Commission у ПАР) допомогли знизити напругу після тривалих конфліктів, хоча процес потребував часу, символічних жестів та економічних заходів. На Балканах після югославських війн примирення просувається повільно: зберігаються націоналістичні наративи, проблеми з правосуддям і довірою, що підкреслює, наскільки важливе своєчасне втручання держави та суспільства.

    Чи можливе нове об’єднання?

    Незважаючи на всі виклики, повна необоротність розладу — це не вирок. Дані соціології демонструють стійкість суспільства: довіра до Збройних Сил залишається високою (94% наприкінці 2025 року), більшість зберігає віру в спільну мету та готовність продовжувати опір. Експерти Центру Разумкова, КМІС та міжнародні аналітики сходяться на думці, що згуртуватися знову можливо — через системні зусилля: прозору боротьбу з корупцією, підтримку вразливих груп (включаючи ВПО), комплексну програму реінтеграції ветеранів, економічне відновлення та чесний діалог між різними шарами суспільства. Ключовими елементами стануть визнання різного досвіду війни при розумінні спільної відповідальності, посилення медіаграмотності для протидії пропаганді та створення відчуття справедливості.

    Історичний досвід підтверджує: суспільства, що пережили тяжкі випробування, часто виходять більш зрілими та згуртованими, якщо активно керують внутрішніми розломами. Початкове єднання 2022 року яскраво довело потенціал нації.

    Внутрішні напруження — це реальність затяжної війни. Однак здатність визнати проблеми, справедливо їх вирішувати та зберігати солідарність може стати не лише запорукою перемоги й успішного післявоєнного відновлення, а й фундаментом нової, більш стійкої України.