Хрещатик

Позначка: Каметсталь

  • Україні — обмеження, Росії — винятки: «Метінвест» розкритикував торговельну політику Євросоюзу

    Україні — обмеження, Росії — винятки: «Метінвест» розкритикував торговельну політику Євросоюзу

    Європейський Союз суттєво обмежив доступ української металопродукції до свого ринку, тоді як імпорт окремих видів російської сталі продовжується. У компанії «Метінвест» заявляють про нерівні умови конкуренції та попереджають, що нові торговельні правила можуть позбавити українські підприємства значної частини експортних можливостей на багато років.

    Про це заявив керівник офісу генерального директора групи «Метінвест» Олександр Водовіз під час Київського міжнародного економічного форуму. Його виступ оприлюднила пресслужба компанії.

    За словами Водовіза, нові квоти Євросоюзу скоротили доступний українським металургам обсяг безмитного експорту більш ніж на 60%. Якщо раніше Україна постачала до ЄС приблизно два мільйони тонн металопродукції щороку, то тепер відповідна квота становить лише 670 тисяч тонн.

    Проблема полягає не тільки в загальному скороченні обсягів, а й у механізмі розподілу квот. За поясненням представника «Метінвесту», частину доступу визначили на основі історичних поставок, а іншу частину об’єднали у спільні квоти для кількох держав.

    Зокрема, спільну квоту обсягом 360 тисяч тонн, на яку претендували виробники з восьми країн, турецькі компанії використали протягом перших двох днів. У результаті українські металурги фактично втратили можливість скористатися цією частиною безмитного доступу.

    Водовіз розкритикував такий підхід, наголосивши, що Україна змушена конкурувати за європейський ринок в умовах війни, зруйнованих виробничих потужностей, дефіциту фінансування та постійних логістичних труднощів.

    Особливе занепокоєння в компанії викликає те, що ЄС залишається одним із головних ринків збуту української металопродукції. Через російську агресію підприємства втратили частину традиційних маршрутів експорту, а вартість доставки продукції до віддалених країн суттєво зросла.

    Ситуацію ускладнюють подорожчання електроенергії, зростання тарифів на залізничні перевезення, витрати на страхування воєнних ризиків та проблеми з морською логістикою.

    За словами представника «Метінвесту», через сукупність цих чинників українським металургам дедалі складніше конкурувати на ринках Азії та інших віддалених регіонів.

    Водночас нові правила ЄС створили проблеми навіть для закордонних активів української компанії. Водовіз розповів, що після придбання трубного заводу в Румунії група зіткнулася з обмеженнями на постачання української сталі, необхідної для виробництва труб.

    Фактично європейське підприємство, яке належить українському інвестору, також відчуло наслідки нових імпортних бар’єрів.

    Окрему критику викликала ситуація з російською металопродукцією. За словами Водовіза, російські виробники продовжують використовувати торговельні зв’язки в Європі, а представники їхніх інтересів активно працюють у Брюсселі.

    Посадовець «Метінвесту» заявив, що під час переговорів із європейськими чиновниками представники української компанії неодноразово стикалися з присутністю російських делегацій.

    На його переконання, таке лобіювання може ускладнювати розширення доступу української металургії до європейського ринку.

    При цьому в компанії звернули увагу, що імпорт російських сталевих слябів, які використовуються для подальшого виробництва металопродукції, залишається дозволеним у межах окремих перехідних механізмів.

    Втім, офіційні документи ЄС передбачають поступове скорочення таких поставок. Згідно зі спільною заявою Європарламенту, Ради ЄС та Єврокомісії від 24 червня 2026 року, імпорт окремих російських сталевих виробів має повністю припинитися до 30 вересня 2028 року.

    Отже, твердження про те, що Росія отримала необмежений доступ до європейського ринку, було б некоректним. Проте сам факт збереження перехідного імпорту російських слябів на тлі нових обмежень для українських виробників став предметом гострої критики з боку «Метінвесту».

    Європейська комісія, зі свого боку, пояснює запровадження нових квот необхідністю захистити власну металургійну промисловість від глобального надвиробництва сталі.

    Від 1 липня 2026 року загальний обсяг безмитного імпорту окремих категорій сталі до ЄС обмежено 18,3 мільйона тонн на рік. Постачання понад установлені квоти обкладаються митом у розмірі 50%.

    У Брюсселі наголошують, що нові правила покликані підтримати європейських виробників, які стикаються з посиленням міжнародної конкуренції та високими витратами на модернізацію виробництва.

    Однак для України ці обмеження створюють додаткові труднощі саме тоді, коли металургійні підприємства намагаються зберігати виробництво попри війну.

    Ще одним ризиком «Метінвест» називає можливість закріплення низьких квот на тривалий період. За словами Водовіза, під час визначення майбутніх обсягів постачання Єврокомісія аналізує фактичний імпорт сталі протягом липня–грудня 2026 року.

    Через пошкодження заводів та обмежені виробничі можливості Україна ризикує показати невеликі обсяги експорту. У компанії побоюються, що надалі саме ці показники можуть вплинути на розподіл квот на наступні роки.

    Окрім торговельних обмежень, українська металургія стикається з додатковими витратами через механізм вуглецевого коригування імпорту CBAM, який запроваджено в ЄС.

    Цей інструмент передбачає врахування вуглецевих викидів під час імпорту певних промислових товарів. Для українських підприємств, частина яких працює на застарілих або пошкоджених війною потужностях, виконання відповідних вимог створює додаткове фінансове навантаження.

    За оцінками аналітичного центру GMK Center, сукупні втрати валютної виручки України від нових квот і CBAM можуть перевищити один мільярд доларів. Водночас це прогнозні оцінки, а не вже підтверджені втрати експорту.

    Для поліпшення ситуації у «Метінвесті» пропонують активніше захищати інтереси українських виробників у переговорах із Євросоюзом.

    Серед необхідних кроків Олександр Водовіз назвав створення ефективних механізмів страхування воєнних ризиків, розширення доступу підприємств до міжнародного фінансування та залучення донорських коштів для відновлення промисловості.

    Окремо він розкритикував недостатню доступність фінансування для українського бізнесу в межах програми Ukraine Facility.

    За оцінкою представника компанії, із приблизно восьми мільярдів доларів, передбачених для бізнесу, безпосередньо українські підприємства отримали лише невелику частину. Водночас наведені ним обсяги потребують зіставлення з офіційною звітністю програми, оскільки її фінансування здійснюється через різні інструменти та посередників.

    На думку «Метінвесту», без перегляду торговельних умов і розширення доступу до фінансової підтримки українські металурги можуть надовго втратити позиції на європейському ринку.

    Таким чином, нові правила ЄС створюють для України складну ситуацію: з одного боку, Брюссель декларує підтримку української економіки, а з іншого — застосовує до її металургійної продукції обмеження, які бізнес вважає надмірними в умовах війни.

    Подальші перспективи української сталі залежатимуть від результатів переговорів із європейськими партнерами, можливостей відновлення виробництва та того, чи враховуватимуть нові торговельні механізми особливі обставини, в яких працюють українські підприємства.

  • Українська металургія на межі колапсу: заводи зупиняються, збитки сягають $100 млн

    Українська металургія на межі колапсу: заводи зупиняються, збитки сягають $100 млн

    Українська металургія переживає один із найважчих періодів від початку повномасштабної війни. Після серії російських ударів найбільші підприємства країни були змушені зупиняти виробництво, а сама галузь одночасно стикається з дорогими перевезеннями, проблемами морської логістики та новими торговельними обмеженнями ЄС.

    За оцінкою президента «Укрметалургпрому» Олександра Каленкова, лише останні атаки могли коштувати виробникам сталі майже $100 млн. Із серпня металургійні підприємства щонайменше дев’ять разів ставали цілями балістичних ударів. Під вогнем опинялося критичне обладнання — доменні печі, енергетичні системи та внутрішня логістика.

    Через пошкодження виробництво були змушені призупиняти «Метінвест», Interpipe та ArcelorMittal Кривий Ріг. 22 вересня після балістичного удару також зупинилося виробництво на одному з промислових об’єктів Interpipe у Дніпрі.

    На цьому тлі представники галузі пропонують створити спеціальний Фонд відновлення металургії, подібний до Фонду підтримки енергетики України. Через нього міжнародні партнери могли б фінансувати закупівлю критичного обладнання в Європі, аварійні ремонти та відновлення пошкоджених потужностей.

    Ще одна проблема — логістика. Через обмежену роботу чорноморських маршрутів частину вантажів доводиться перевозити залізницею або через порти Польщі та Румунії. Для окремих вантажів, зокрема коксівного вугілля, такі перевезення стали дорожчими приблизно на 50–60%.

    Окремим викликом залишається європейський ринок. Українські виробники стикаються з новими сталевими квотами та механізмом CBAM, який збільшує витрати на постачання вуглецевоємної продукції до ЄС. Представники галузі закликають Брюссель переглянути умови для України з огляду на війну та постійне руйнування виробничої інфраструктури.

    «Ненька інфо» вже писала про стрімке погіршення ситуації в галузі. Після серії атак у серпні виробництво сталі в Україні впало до рівнів, близьких до найважчих місяців 2022 року. Лише на «Запоріжсталі» випуск сталі за місяць скоротився більш ніж у чотири рази.

    Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%

    Також видання повідомляло, що після удару 11 серпня «Запоріжсталь» повністю зупинила виробництво, а вже 27 серпня підприємство зазнало повторної атаки п’ятьма ракетами.

    Росія добиває «Запоріжсталь»: п’ять ракет влучили в те саме місце

    Ще кілька днів тому «Ненька інфо» окремо писала, що криза вже охопила «Запоріжсталь», «Каметсталь», Дніпровський металургійний завод та ArcelorMittal Кривий Ріг.

    Українська металургія на межі: заводи зупиняються, сталь обвалилася на 57% — чого вимагають від Кабміну

    У галузі попереджають, що наслідки можливого колапсу відчує не лише металургія. Україні доведеться більше імпортувати сталі для будівництва, що може підвищити вартість відновлення, посилити інфляційний тиск і скоротити валютну виручку від експорту.

    Тому зараз металурги говорять уже не стільки про розвиток, скільки про збереження заводів, персоналу та можливості відновити виробництво після стабілізації безпекової ситуації.

  • Українська металургія на межі: заводи зупиняються, сталь обвалилася на 57% — чого вимагають від Кабміну

    Українська металургія на межі: заводи зупиняються, сталь обвалилася на 57% — чого вимагають від Кабміну

    Українська металургія опинилася в одній із найскладніших ситуацій від початку повномасштабної війни. Російські удари по великих комбінатах, проблеми з морським експортом, дорожча електроенергія та залізничні перевезення, нові торговельні обмеження на європейському ринку й складнощі зі страхуванням воєнних ризиків одночасно тиснуть на підприємства. На цьому тлі представники галузі закликають Кабінет Міністрів перейти від окремих рішень до комплексного плану підтримки металургії.

    Масштаб проблеми вже видно у статистиці. У серпні 2026 року українські підприємства виплавили лише 277 тисяч тонн сталі. Це на 57,3% менше, ніж у серпні 2025 року, та на 39,4% менше, ніж у липні. За оцінками GMK Center, нижчими місячні показники під час повномасштабної війни були лише у квітні та грудні 2022 року. Про різке падіння виробництва раніше детально писала «Ненька інфо».

    «Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%» — Ненька інфо

    За даними «Укрметалургпрому», за підсумками восьми місяців 2026 року Україна виробила близько 4,3 млн тонн сталі проти 4,912 млн тонн за аналогічний період минулого року. Виробництво чавуну скоротилося з 5,109 млн до 4,35 млн тонн, а прокату — з 4,256 млн до 3,592 млн тонн. Тобто проблеми виходять далеко за межі невдалого одного місяця й охоплюють практично весь основний виробничий ланцюг галузі.

    Російські ракети зупиняють великі заводи

    Однією з причин різкого погіршення ситуації стала серія російських ударів по великих металургійних підприємствах.

    У серпні та вересні атаки серйозно вплинули на роботу «Запоріжсталі», «Каметсталі», Дніпровського металургійного заводу та «АрселорМіттал Кривий Ріг».

    Особливо складна ситуація склалася на «Запоріжсталі». За даними, які раніше наводила «Ненька інфо», після російського удару 11 серпня підприємство не змогло повернутися до повноцінної роботи. 27 серпня по промисловому майданчику знову вдарили — цього разу п’ятьма балістичними ракетами. Були пошкоджені обладнання доменного цеху, енергетична та транспортна інфраструктура. 12 вересня підприємство зазнало ще однієї атаки.

    Наслідки практично одразу відобразилися у виробничих показниках. Якщо в липні «Запоріжсталь» виплавила 192,7 тисячі тонн сталі, то в серпні — лише 46,2 тисячі тонн. Таким чином, лише на одному великому підприємстві місячне виробництво скоротилося більш ніж учетверо.

    Не менш серйозного удару зазнала «Каметсталь» у Кам’янському. Після російського ракетного удару 5 вересня були пошкоджені агломераційне та доменне виробництво, енергетична й транспортна інфраструктура. Підприємство зупинило виробничі процеси. П’ятеро людей загинули, ще четверо були поранені.

    Критична ситуація і на найбільшому металургійному підприємстві країни — «АрселорМіттал Кривий Ріг». Компанія ArcelorMittal офіційно повідомляла про черговий ракетний удар 12 вересня. Він став уже другим ударом по підприємству приблизно за п’ять тижнів. Двоє працівників підрядної організації загинули, ще двоє співробітників підприємства були поранені. Після атаки первинне виробництво сталі зупинили на час ремонтних робіт, а інші потужності або простоювали, або працювали на мінімальному рівні.

    Морський експорт став ще одним ударом

    Проблема для металургів не завершується біля заводських воріт. Навіть якщо підприємство може виробити продукцію, її потрібно доставити покупцеві.

    Морська логістика для металургійної галузі має особливе значення через великі обсяги й відносно низьку маржу на тонну продукції. За даними GMK Center, які наводила «Ненька інфо», у першій половині 2026 року морем експортували приблизно половину української сталі, 95% чавуну та близько половини залізної руди.

    «Запасу міцності вже немає»: «Метінвест» готує скорочення через удари РФ і кризу експорту — Ненька інфо

    Через системні російські атаки на портову інфраструктуру та цивільне судноплавство робота морського коридору залишається нестабільною. 14 вересня Міністерство розвитку громад та територій повідомляло про окрему нараду в Одесі за участі військових, адміністрації морських портів, «Укрзалізниці» та портового бізнесу. На ній обговорювали безпеку судноплавства, захист портів і рішення, необхідні для збереження української логістики.

    Переорієнтація металопродукції на залізницю та автомобільні переходи через західний кордон суттєво збільшує витрати. Для продукції, яку перевозять мільйонами тонн, навіть порівняно невелике збільшення тарифу на одну тонну може істотно погіршити рентабельність експорту.

    Європейський ринок теж став складнішим

    Ще один виклик для українських виробників — зміна умов доступу сталі на ринок Європейського Союзу.

    З 1 липня 2026 року в ЄС почав діяти новий режим захисту сталевого ринку. Загальна річна квота становить 18,3 млн тонн, що на 47% менше, ніж квоти, які діяли у 2024 році. На продукцію, ввезену понад визначений обсяг квоти, встановлено адвалерне мито у розмірі 50%.

    Паралельно українські виробники мають враховувати дію європейського механізму вуглецевого коригування CBAM. Для українських металургійних підприємств, які через війну не мають достатнього доступу до капіталу для швидкої модернізації та декарбонізації, це стає додатковим фактором конкурентного тиску.

    Проблеми з CBAM виникли не сьогодні. Ще навесні «АрселорМіттал Кривий Ріг» повідомляв про скорочення частини виробництва на тлі складної економічної ситуації та нових умов доступу до європейського ринку. Про це також писала «Ненька інфо».

    Найбільший металургійний комбінат України призупиняє роботу одного з цехів — Ненька інфо

    Чого металурги хочуть від Кабміну

    У галузі вважають, що окремих рішень різних міністерств уже недостатньо. Генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо пропонує Кабміну ухвалити окрему комплексну постанову, яка б визначила завдання для різних органів влади, відповідальних та строки виконання.

    Серед запропонованих заходів — переговори з Європейською комісією щодо умов роботи CBAM і розширення доступу української металопродукції до європейського ринку. Також пропонується проводити антидемпінгові розслідування щодо імпорту металопродукції з Китаю та Туреччини, стабілізувати тарифи «Укрзалізниці» та іншу логістику.

    Ще один блок стосується енергетики. Металургія є одним із найбільших промислових споживачів електроенергії, тому її вартість безпосередньо впливає на собівартість української сталі. Представники галузі пропонують розвивати довгострокові договори на закупівлю електроенергії та забезпечити передбачувані умови для промислових споживачів.

    Серед інших пропозицій — спеціальні умови бронювання працівників критично важливих металургійних підприємств, доступ промисловості до інструментів декарбонізації та перегляд кредитних лімітів відповідного фонду, щоб підприємства могли фінансувати масштабні проєкти модернізації й відновлення після російських атак.

    Окремою проблемою залишається страхування воєнних ризиків. Великі промислові об’єкти потребують сотень мільйонів доларів інвестицій, однак залучити такі кошти важко, якщо потенційний інвестор не може застрахувати підприємство від ракетної або дронової атаки.

    Уряд уже готує додаткові механізми підтримки бізнесу, який потерпає від російських ударів. Зокрема, Кабмін повідомляв про розробку пільгової кредитної програми, за якою підприємство або група компаній зможуть отримувати до 1 млрд гривень оборотного фінансування із компенсацією частини ринкової процентної ставки.

    Однак представники металургії наполягають саме на системному документі, який одночасно охопить логістику, електроенергію, експорт, страхування, кадрові питання та доступ до фінансування.

    Причина такого поспіху зрозуміла: металургійні заводи — це не лише виробництво сталі. Від них залежать залізничні перевезення, морські порти, видобуток руди, енергетика, тисячі постачальників, валютна виручка, податкові надходження та десятки тисяч робочих місць.

    Тому серпневі 277 тисяч тонн сталі — це не просто невдала цифра в галузевій статистиці. На тлі зупинки великих підприємств, ударів по виробничих майданчиках і проблем із морським експортом вересневі результати можуть залишитися надзвичайно слабкими.

    Для української металургії головним питанням стає вже не лише конкурентоспроможність на світовому ринку, а можливість фізично зберегти виробництво та пройти період системних російських атак. Саме тому галузь очікує від Кабміну єдиного антикризового плану замість набору розрізнених рішень.

  • «Запасу міцності вже немає»: «Метінвест» готує скорочення через удари РФ і кризу експорту

    «Запасу міцності вже немає»: «Метінвест» готує скорочення через удари РФ і кризу експорту

    Гірничо-металургійна група «Метінвест», один із найбільших приватних роботодавців і експортерів України, готується до суттєвого скорочення витрат і персоналу. Компанія опинилася під одночасним тиском одразу кількох факторів: російських ракетних ударів по підприємствах, фактичного блокування морського експорту, подорожчання виробництва та нових торговельних бар’єрів з боку Європейського Союзу.

    Операційний директор групи Олександр Мироненко в інтерв’ю Forbes Ukraine заявив, що запасу міцності у компанії практично не залишилося. За його словами, собівартість виробництва за останній рік зросла приблизно на 30%, а прогнозів, які б обіцяли тривале поліпшення ситуації на світовому ринку сталі, зараз немає.

    На українському ринку ситуацію додатково погіршують російські атаки. У серпні та вересні удари зупинили одразу два великі металургійні підприємства групи — «Запоріжсталь» і «Каметсталь».

    11 серпня російський удар по промисловому майданчику в Запоріжжі забрав життя сімох працівників «Запоріжсталі». Компанія повідомляла, що балістична ракета влучила тоді, коли люди прямували до укриття після оголошення повітряної тривоги.

    Після цієї атаки комбінат виробництво не відновив. 27 серпня по підприємству знову вдарили — цього разу п’ятьма балістичними ракетами. Під удар потрапили обладнання доменного цеху, енергетична та транспортна інфраструктура.

    А вже 12 вересня «Запоріжсталь» атакували втретє за місяць. За даними «Метінвесту», чотири ракети влучили у виробничий майданчик підприємства, яке на той момент так і не відновило роботу після попередніх ударів. Четверо працівників зазнали травм.

    Не краща ситуація і на «Каметсталі» у Кам’янському.

    У ніч на 5 вересня російська балістична ракета вдарила по комбінату, внаслідок чого загинули п’ятеро людей — четверо працівників підприємства та один працівник підрядної організації. Ще четверо людей були поранені. Удар пошкодив агломераційне і доменне виробництво, енергетичну та транспортну інфраструктуру, після чого підприємство повністю зупинило виробничі процеси.

    Таким чином, станом на середину вересня два ключові металургійні активи групи фактично вибули з нормального виробничого циклу.

    Працюючими в Україні залишаються передусім Центральний та Північний гірничо-збагачувальні комбінати, але й вони, за словами Мироненка, завантажені лише приблизно наполовину.

    Для компанії це означає різке падіння обсягів виробництва за одночасного зростання постійних витрат. Зупинений завод все одно потребує охорони, ремонтів, утримання інфраструктури та виплат працівникам.

    Саме тому «Метінвест» переходить до жорсткішого сценарію економії.

    За словами Мироненка, компанія переглядає всі операційні витрати і готується до скорочення чисельності персоналу. Forbes пише саме про «суттєві скорочення», однак конкретну кількість працівників, яких вони можуть торкнутися, у відкритій частині інтерв’ю не названо. Тому говорити про конкретні тисячі звільнень без додаткового підтвердження було б некоректно.

    При цьому ще наприкінці липня «Метінвест» оголошував про підвищення зарплат працівникам на 10%. Це показує, наскільки швидко погіршилася ситуація за кілька наступних тижнів — після серії ударів по промислових майданчиках і нового загострення проблем з експортом.

    Другою великою проблемою став морський експорт.

    До нового загострення ситуації через українські морські порти проходила значна частина продукції металургійного сектору. За даними GMK Center, на які посилається Forbes, у першому півріччі 2026 року морем експортували близько половини української сталі, 95% чавуну і близько половини залізної руди.

    Зупинка або суттєве ускладнення роботи морського коридору означає необхідність переорієнтовувати вантажі на залізницю та сухопутні переходи через ЄС.

    А це значно дорожче.

    Для металургії транспортна складова критично важлива, адже йдеться про мільйони тонн продукції з відносно невисокою маржею на тонну. Коли логістичні витрати різко зростають, навіть формально прибутковий експорт може втрачати економічний сенс.

    Reuters повідомляв, що нові проблеми з портами разом із російськими ударами по промислових об’єктах стали одним із головних факторів погіршення ситуації в українській економіці. За оцінками уряду, ширші втрати від атак та перебоїв з експортом у 2026 році коштують економіці близько 1,5% ВВП.

    Ще одна проблема для «Метінвесту» — Європейський Союз.

    Після втрати значної частини традиційних ринків саме ЄС став ключовим напрямком для української металургійної продукції. Але тепер і цей ринок стає складнішим.

    Reuters у серпні повідомляв, що нові правила ЄС передбачають скорочення безмитних квот на імпорт сталі приблизно на 60%, а для поставок понад встановлені ліміти може застосовуватися тариф у 50%. Для українських виробників, які через війну вже мають вищу собівартість та складнішу логістику, такі умови створюють додатковий удар по конкурентоздатності.

    Паралельно запрацював європейський механізм CBAM — вуглецеве коригування імпорту.

    Цей механізм фактично змушує імпортерів враховувати обсяг викидів CO₂, пов’язаних із виробництвом сталі та іншої вуглецевоємної продукції.

    Для України це особливо болісна тема.

    Більшість металургійних підприємств країни досі значною мірою базуються на доменному виробництві, яке має високі викиди. Щоб перейти на «зеленіші» технології, потрібні мільярдні інвестиції.

    До війни «Метінвест» планував масштабну модернізацію, однак в умовах постійних ударів, обмеженого експорту та дорогого фінансування реалізація таких проєктів стала значно складнішою.

    Reuters оцінював потенційні втрати валютної виручки української металургії через нові європейські обмеження приблизно у $1,2 млрд.

    У «Метінвесті» неодноразово закликали ЄС врахувати особливе становище українських виробників, які працюють під час війни. Представники компанії обговорювали це питання і з депутатами Європарламенту.

    У травні підприємства «Метінвесту» відвідувала заступниця керівника Комітету з міжнародної торгівлі Європарламенту Карін Карлсбро. Серед ключових тем були CBAM, умови експорту української сталі, декарбонізація та подальша інтеграція української металургії в європейський ринок.

    Саме поєднання всіх цих факторів і створило нинішню кризу.

    З одного боку — Росія фізично руйнує виробничі активи.

    З іншого — ускладнюється експорт морем.

    З третього — основний доступний ринок у ЄС поступово посилює торговельні та екологічні вимоги.

    А на додачу світові ціни на металопродукцію не дають компанії достатньої маржі, щоб перекрити ці втрати.

    Мироненко прямо говорить, що жоден прогноз зараз не дає компанії підстав розраховувати на тривалий позитивний цикл на ринку.

    Саме тому основний план «Метінвесту» наразі виглядає не як швидке нарощування виробництва, а як збереження ліквідності та працездатних активів до моменту, коли умови зміняться.

    Компанія має оптимізувати витрати, переглядати штат, максимально завантажувати ті підприємства, які можуть працювати, та шукати канали збуту продукції.

    Одночасно «Метінвест» продовжує ремонти пошкоджених активів. У корпоративному календарі закупівель, наприклад, уже є тендери на ремонт будівель Північного ГЗК, пошкоджених унаслідок ракетних ударів.

    Проблема полягає в тому, що відновлення підприємств не гарантує їхньої безперебійної роботи.

    «Запоріжсталь» є найбільш показовим прикладом: після першого удару завод ще не встиг повернутися до виробництва, як російські війська атакували його повторно, а потім і втретє.

    У компанії прямо заявляють, що такі атаки спрямовані на руйнування економічної основи країни.

    Для держави ситуація з «Метінвестом» важлива не лише через приватний бізнес.

    За перше півріччя 2026 року група сплатила до бюджетів усіх рівнів 8,5 млрд грн податків і зборів. Тобто падіння виробництва великого промислового роботодавця автоматично означає менше податків, менше валютного виторгу та зростання соціального навантаження в промислових містах.

    Особливо болісним може стати скорочення персоналу у Запоріжжі, Кам’янському та Кривому Розі, де підприємства металургійного комплексу залишаються одними з найбільших роботодавців.

    Саме тому слова Мироненка про відсутність «запасу міцності» виглядають не просто корпоративним попередженням.

    Вони описують ширшу проблему всієї української важкої промисловості.

    Галузь одночасно змушена виживати під російськими ракетами, оплачувати дорожчу логістику, пристосовуватися до європейських екологічних стандартів і конкурувати на слабкому світовому ринку.

    Поки що «Метінвест» не оголосив про закриття своїх українських активів. Компанія продовжує заявляти про намір відновлювати виробництво там, де це буде технічно і безпеково можливо.

    Але тепер головна ставка — не на зростання, а на виживання.

    І якщо ситуація з портами, російськими ударами та доступом на європейський ринок не зміниться, скорочення, про які попереджає менеджмент, можуть стати лише початком значно глибшої перебудови української металургії.

  • Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%

    Українська сталь провалилася до рівнів 2022 року: за місяць виробництво обвалилося на 57%

    Українська металургія у серпні пережила один із найгірших місяців від початку повномасштабної війни. Підприємства виплавили лише 277 тис. тонн сталі — на 57,3% менше, ніж у серпні минулого року, і на 39,4% менше, ніж у липні. За оцінкою GMK Center, нижчими місячні показники за весь період великої війни були лише у квітні та грудні 2022 року — у моменти, коли галузь фактично перебудовувалася після втрати частини виробничих потужностей, окупації Маріуполя та розриву традиційної логістики.

    Падіння охопило не тільки виплавку сталі. За даними ОП «Укрметалургпром», виробництво чавуну у серпні становило 257,1 тис. тонн. Це на 65,6% менше, ніж роком раніше, та на 40,5% нижче липневого рівня. Виробництво товарного металопрокату скоротилося до 269,5 тис. тонн — мінус 57,4% у річному вимірі та мінус 29,6% лише за місяць. Таким чином, різке просідання одночасно відбулося практично на всіх ключових етапах металургійного виробництва.

    Якщо дивитися на перші вісім місяців року, картина поки що виглядає менш драматичною, але тенденція також негативна. У січні–серпні українські підприємства виробили 4,3 млн тонн сталі, що на 12,5% менше, ніж за аналогічний період 2025 року. Випуск чавуну впав на 14,8% — до 4,35 млн тонн, товарного прокату — на 15,6%, до 3,59 млн тонн. Ще після семи місяців року падіння сталі становило лише 5,6%, тобто саме серпень суттєво погіршив загальну статистику.

    Одним із головних ударів для галузі стала зупинка «Запоріжсталі». У ніч на 11 серпня промисловий майданчик у Запоріжжі атакувала російська балістика. За даними «Метінвесту», загинули семеро працівників підприємства, ще 21 людина дістала поранення. Компанія повідомляла, що удар стався фактично відразу після оголошення повітряної тривоги, коли частина працівників прямувала до укриттів. Після атаки виробництво на комбінаті було зупинене.

    На цьому удари не припинилися. Вранці 27 серпня російські війська знову атакували «Запоріжсталь» — цього разу, за інформацією підприємства, одразу п’ятьма балістичними ракетами. Влучання припали на обладнання доменного цеху, енергетичну й транспортну інфраструктуру та відкриті території комбінату. На той момент завод ще не відновив повноцінної роботи після першої серпневої атаки.

    Наслідки видно безпосередньо у виробничих цифрах. У серпні «Запоріжсталь» встигла випустити лише 46,2 тис. тонн сталі, 42,4 тис. тонн чавуну та 45 тис. тонн прокату. Для порівняння: ще у липні підприємство виробило 192,7 тис. тонн сталі, 217,3 тис. тонн чавуну та 171,4 тис. тонн прокату. Тобто лише на одному з найбільших металургійних підприємств країни виробництво сталі за місяць скоротилося більш ніж у чотири рази.

    І серпнем проблеми не закінчилися. У ніч на 5 вересня кілька російських балістичних ракет вдарили по комбінату «Каметсталь» у Кам’янському. П’ятеро людей загинули, ще четверо працівників дістали поранення. Було пошкоджено агломераційне виробництво, системи енергопостачання та транспортну інфраструктуру, після чого підприємство повністю зупинило виробничі процеси. Терміни відновлення на момент останніх повідомлень залишалися невідомими.

    Масштаб цієї зупинки особливо відчутний, якщо врахувати потужність підприємства. За підсумками 2025 року «Каметсталь» випустила близько 2 млн тонн сталі. Комбінат виробляє квадратну заготовку, арматуру та фасонний прокат. Тому повна зупинка такого активу вже у вересні створює ризик нового просідання загальноукраїнської статистики — навіть нижче серпневого мінімуму.

    Головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко вже попередив, що вересневі цифри можуть виявитися ще гіршими. За його словами, серпневі 277 тис. тонн — один із найнижчих результатів за весь період повномасштабної війни. Експерт називає одразу кілька факторів: проблеми з морською логістикою, обмеження експорту до Євросоюзу та прямі російські удари по виробничих потужностях.

    Проблеми з портами для металургії мають подвійний ефект. Через море підприємства не лише експортують готову продукцію, а й отримують частину необхідної сировини. У серпні, наприклад, «Запоріжкокс» скоротив виробництво доменного коксу майже на 40% порівняно з липнем — до 38,1 тис. тонн. У GMK Center пояснювали падіння, серед іншого, скороченням поставок вугільного концентрату через атаки Росії на торговельні судна та фактичне ускладнення роботи чорноморської логістики. У річному вимірі випуск коксу на підприємстві впав більш ніж наполовину.

    Для металургійного комбінату дефіцит коксу чи вугілля — це не просто дорожча доставка. Це ризик скорочення завантаження доменних печей і, як наслідок, падіння випуску чавуну та сталі. Саме тому удари по портах, енергетиці, залізниці та безпосередньо по металургійних підприємствах складаються для галузі в один ланцюг проблем.

    Додатковий тиск у 2026 році прийшов із боку європейського ринку, який після початку повномасштабної війни став особливо важливим для українських експортерів. Від 1 січня в ЄС почав діяти основний режим механізму CBAM — вуглецевого коригування імпорту. Він охоплює, зокрема, залізо та сталь і має зрівняти вуглецеву ціну імпортної продукції з тією, яку несуть виробники всередині ЄС.

    Для українських заводів проблема полягає в тому, що значна частина металургійних потужностей побудована на традиційній доменно-конвертерній технології з високими викидами CO₂. Модернізація потребує мільярдних інвестицій, тоді як підприємства одночасно витрачають кошти на ремонти після атак, резервне енергозабезпечення та воєнну логістику. Українська влада ще раніше зверталася до Єврокомісії щодо можливості застосувати для України спеціальні умови через форс-мажор, пов’язаний із російською агресією. Водночас станом на 2026 рік країна готує підприємства до виконання вимог CBAM.

    З липня з’явився ще один бар’єр. Євросоюз запровадив новий механізм захисту власної сталеливарної промисловості: загальна тарифна квота на безмитний імпорт сталі встановлена на рівні 18,3 млн тонн на рік — приблизно на 47% нижче рівня квот 2024 року. За постачання понад визначені квоти діє мито у 50%. Єврокомісія пояснює це глобальним надлишком сталеливарних потужностей та необхідністю захищати європейських виробників. Для партнерів ЄС за угодами про вільну торгівлю передбачено сприятливіший розподіл квот, однак сам режим усе одно означає жорсткіші рамки доступу на європейський ринок.

    Особливо контрастно нинішні цифри виглядають на довшому часовому горизонті. У 2021 році, до повномасштабного вторгнення, Україна виплавила 21,4 млн тонн сталі і посідала 14-те місце серед найбільших виробників світу. У 2025 році виробництво становило вже лише 7,4 млн тонн, а Україна опустилася на 23-тє місце світового рейтингу.

    При цьому 2025 рік ще давав галузі обережну надію на стабілізацію: виплавка чавуну збільшилася на 11,2% — до 7,88 млн тонн, виробництво товарного прокату зросло на 4,8% — до 6,52 млн тонн, хоча випуск сталі скоротився на 2,2% — до 7,41 млн тонн. Серпень 2026 року фактично показав, наскільки швидко ця крихка стабілізація може бути зруйнована кількома великими атаками та логістичними проблемами.

    І це важливо далеко не лише для самих металургів. За оцінкою GMK Center, якщо враховувати пов’язані ланцюги постачання, гірничо-металургійний комплекс забезпечує близько 5,5% українського ВВП та приблизно 15% експортних доходів країни. У 2025 році експортна виручка галузі перевищувала $6 млрд. Тому тривала зупинка найбільших комбінатів означає менший експорт, менше валютної виручки, скорочення вантажів для залізниці та портів, нижчі податкові надходження і ризики для десятків тисяч робочих місць не лише безпосередньо на заводах.

    Ситуація на початку вересня виглядає ще складнішою, ніж серпнева статистика. «Запоріжсталь» після двох балістичних атак залишається одним із головних факторів падіння виробництва, а до неї додалася повна зупинка «Каметсталі». Крім того, у ніч на 5 вересня російський удар пошкодив виробничі потужності Дніпровського металургійного заводу.

    Тому серпневі 277 тис. тонн можуть виявитися не дном, а лише попередженням. Якщо великі підприємства швидко не повернуться до роботи, а проблеми з портами та експортом до ЄС збережуться, у вересні українська металургія ризикує отримати ще слабший результат. Після чотирьох із половиною років великої війни галузь, яка колись виплавляла понад 20 млн тонн сталі на рік, знову опинилася в ситуації, коли обсяги виробництва визначають не стільки попит і ціни на світовому ринку, скільки можливість заводів фізично пережити наступний російський удар.