Хрещатик

Позначка: Ігор Палиця

  • Катерина Шкльода стала в.о. мера Луцька: що про неї відомо

    Катерина Шкльода стала в.о. мера Луцька: що про неї відомо

    У Луцьку відбулася різка зміна влади — після відставки міського голови Ігоря Поліщука та секретаря міської ради Юрія Безпятка виконувачкою обов’язків мера стала депутатка Катерина Шкльода. Її кандидатуру підтримала більшість депутатського корпусу.

    Рішення про дострокове припинення повноважень Поліщука було ухвалене на сесії міськради. Сам він заявив, що відставка не пов’язана з розслідуваннями чи аудитами, однак причин свого кроку публічно не пояснив.

    Перед цим стало відомо, що міський голова подав особисту заяву про складання повноважень, яку депутати мали розглянути на черговому засіданні ради.

    Одночасно з мером заяву написав і секретар ради Юрій Безпятко, що фактично відкрило можливість для повного переформатування керівництва міста.

    У результаті таємного голосування депутати обрали нову секретарку ради — Катерину Шкльоду. Саме ця посада передбачає автоматичне виконання обов’язків міського голови у разі відсутності мера.

    Хто така Катерина Шкльода

    Катерина Шкльода — депутатка Луцької міської ради від партії «За майбутнє». Вона має досвід роботи в органах місцевого самоврядування та виконавчих структурах міста, зокрема працювала у департаменті сім’ї, молоді та спорту.

    Також Шкльода пов’язана з благодійним фондом Ігоря Палиці «Тільки разом», де раніше обіймала керівні посади.

    У публічних заявах вона наголошує на необхідності стабілізації роботи міської ради, відновлення конструктивної співпраці між фракціями та аудиті рішень попереднього керівництва.

    Що стоїть за відставкою

    Хоча офіційні причини відставки не озвучені, політичні та медійні кола пов’язують її з низкою факторів.

    Зокрема, наприкінці 2025 року в кабінеті Поліщука проводили обшуки у межах розслідування можливих зловживань, пов’язаних із забудовою території льодової арени «Снігова королева».

    Крім того, депутати та громадські активісти неодноразово заявляли про можливі порушення у сфері міського будівництва та земельних рішень, що могло посилити політичний тиск на міського голову.

    Окремі джерела також припускають, що відставка є частиною ширшого політичного переформатування влади у місті. На цьому тлі до Луцька прибував народний депутат Ігор Палиця, якого традиційно вважають ключовою фігурою впливу у місцевій політиці.

    Політичний контекст

    Ігор Поліщук був обраний міським головою у 2020 році від політичної сили «За майбутнє», яка має значний вплив у Луцьку.

    Зміна керівництва міста фактично означає перерозподіл впливу всередині цієї політичної групи, а також потенційний перезапуск управлінської команди.

    Експерти зазначають, що подібні кадрові рішення у містах часто відбуваються не лише через формальні причини, а й у межах внутрішніх політичних домовленостей.

  • Дороги до Буковеля без конкуренції: хто і як освоює бюджет

    Дороги до Буковеля без конкуренції: хто і як освоює бюджет

    Буковель сьогодні дедалі більше стає не лише символом внутрішнього туризму, а й точкою концентрації багатомільярдних бюджетних коштів. Під прикриттям розвитку транспортної та дорожньої інфраструктури навколо курорту вибудувалася система, у якій ключові підряди стабільно отримує вузьке коло компаній, а реальна конкуренція фактично відсутня.

    Координація цього процесу має чітку управлінську вертикаль. Політичний вплив на формування державних інфраструктурних пріоритетів пов’язують із віцепрем’єр-міністром Олексієм Кулебою. Реалізацію проєктів забезпечує Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури, керівництво якого представляють Сергій Сухомлин і Микола Бойко. Окремий вплив на розвиток транспортного сполучення з курортом зберігає народний депутат Ігор Палиця. Безпосереднім замовником робіт виступає Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Івано-Франківській області.

    Ключовим фаворитом у цій системі є ТОВ «ПБС» (ЄДРПОУ 32872788), яке протягом останніх років системно отримує найбільші дорожні контракти в регіоні. Один із тендерів на капітальний ремонт дороги державного значення до Буковеля має очікувану вартість понад 2,3 мільярда гривень. Формально закупівля оголошена як відкрита, однак тендерна документація виписана таким чином, що будь-яка реальна конкуренція нівелюється ще до початку торгів.

    Замовник встановив вимоги щодо обов’язкового досвіду виконання робіт виключно на дорогах державного значення, наявності власної сертифікованої лабораторії та власного асфальтобетонного заводу. При цьому повністю ігнорується передбачене законом право учасників залучати орендоване обладнання або працювати із субпідрядниками. Окремо встановлені фінансові бар’єри — річний дохід не менше 700 мільйонів гривень і підтверджений аналогічний договір на суму щонайменше 50 відсотків вартості закупівлі.

    Такі критерії не мають об’єктивного економічного обґрунтування і фактично працюють як штучний фільтр під заздалегідь визначеного учасника. Навіть великі іноземні компанії, які намагалися взяти участь у тендерах, були усунуті з процесу. Після часткового визнання їхніх скарг щодо дискримінаційних умов подальша участь блокувалася через формальні технічні зауваження або мовні нюанси в документації.

    Кадрові зміни в регіональній службі відновлення також не призвели до реальних зрушень. Попри публічні заяви про звільнення керівника обласної служби, він фактично продовжує виконувати свої функції, а фінансування ТОВ «ПБС» залишається безперервним. Жодного перегляду тендерної політики чи підходів до формування вимог не відбулося.

    У підсумку дорожні проєкти навколо Буковеля дедалі більше нагадують не інструмент розвитку регіону, а відпрацьований механізм перерозподілу бюджетних мільярдів. Відсутність конкуренції, дискримінаційні вимоги та стабільний набір переможців створюють замкнену систему, у якій держава виступає джерелом фінансування, а контроль за ефективністю витрат зводиться до формальності.

  • Держава спрямовує 9 млрд грн на дороги до Буковелю: хто заробить на мегапроєктах у Карпатах

    Держава спрямовує 9 млрд грн на дороги до Буковелю: хто заробить на мегапроєктах у Карпатах

    Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Івано-Франківській області роздала багатомільярдні підряди на будівництво та ремонт доріг, які ведуть до приватних карпатських курортів. Сукупна сума проєктів уже сягнула 9 млрд грн, з яких 2,46 млрд грн — це два контракти, укладені 21 і 26 листопада з компанією «ПБС».

    За 2,18 млрд грн передбачається масштабний ремонт 22,8 км дороги Т-09-06 між Пасічною та Бистрицею. Ще 278 млн грн спрямують на ремонт траси Н-09 біля Микуличина. Фінансування стартує негайно: до кінця року планують освоїти 146 млн грн, у 2025 році — понад мільярд, решту — у 2027-му.

    Крім цього, 3 грудня Служба оголосила новий тендер — на розробку проєктної документації для абсолютно нової дороги від Бистриці до Яблуниці через Поляницю. Це прямий коридор до «Буковелю», довжиною 28,6 км та орієнтовною вартістю 6,57 млрд грн.

    Таким чином, держава фактично фінансує дорожню інфраструктуру навколо приватних курортів, які активно розширюються. Відомо, що ТОВ «Буковель» ще у 2022 році пропонувало створення нових комплексів — «Бистриця» та «Турбат» — із загальним потенціалом понад 25 тисяч туристів одночасно. Паралельно просувають гігантський проєкт «Свидовець», розрахований на 28 тисяч відпочивальників і понад 700 гектарів забудови.

    Всі нові дороги, які зараз замовляє держава, ведуть у зону цих майбутніх курортів. Одна — до Бистриці, друга — до Буковелю з боку Надвірної, третя має з’єднати дві локації прямим маршрутом.

    Хто за цим стоїть

    Компанія «ПБС», яка отримала підряди на 2,46 млрд грн, записана на працівницю «Буковелю» Іванну Непик, але її реальним бенефіціаром вважають колишнього директора курорту та екснардепа Олександра Шевченка.

    Шевченко є близьким бізнес-партнером народного депутата Ігоря Палиці — давнього союзника Ігоря Коломойського. Колись саме Коломойський контролював «Буковель», але після конфліктів із владою курорт фактично перейшов під контроль родини Палиці. Наразі ТОВ «Буковель» записане на ексдружину та сина нардепа — Оксану й Захара Палицю.

    Зі структурами Палиці пов’язані також компанії, які раніше належали Тимуру Міндічу — співзасновнику «Кварталу-95» і бізнес-партнеру Коломойського. ЗМІ вже описували зв’язки Палиці та Міндіча через спільні майнові структури й бізнеси у Карпатах та Києві.

    Партія Палиці «За майбутнє» активно підтримувала ухвалення держбюджету-2026, де й закладені кошти на ці масштабні дорожні проєкти. Сам Палиця, однак, за бюджет не голосував — ймовірно, щоб уникнути прямого конфлікту інтересів.

    Чому «ПБС» виграла тендери

    Єдиним конкурентом «ПБС» була азербайджанська компанія AzVirt MMC. Вона подала дешевшу пропозицію, але її відхилили через відсутність електронної банківської гарантії, неперекладені документи та невідповідність вимогам щодо техніки.

    Водночас учасникам тендеру висували надзвичайно деталізовані вимоги щодо інженерів, робітників, техніки, лабораторій, наявності асфальтного заводу, досвіду та фінансових показників.

    Це створювало переваги для компанії, яка вже давно працює в регіоні. «ПБС» отримала підрядів на понад 53,9 млрд грн із 2016 року.

    Хто ухвалював рішення

    Службу відновлення та розвитку інфраструктури в Івано-Франківській області очолює Любомир Семанів. Відповідальною за закупівлі є Ольга Нараєвська.

    Фактично саме вони затвердили проєкти, які вартістю та масштабами визначать розвиток приватних курортів у Карпатах на наступні десятиліття.

  • Новий гірськолижний курорт у Карпатах: хто стоїть за проєктом

    Новий гірськолижний курорт у Карпатах: хто стоїть за проєктом

    Колишній голова Держінвестпроекту та нинішній депутат Закарпатської облради Владислав Каськів знову бере участь у будівництві гірськолижного курорту в Пилипці. Про це повідомляє Bihus.Info.

    За даними журналістів, останніми місяцями Каськів регулярно зустрічався в Києві з народним депутатом Сергієм Льовочкіним, а також із іншими забудовниками та колишніми посадовцями. Крім того, Каськів і Льовочкін зустрічалися з нардепом Ігорем Палицею, який підтвердив обговорення планів щодо курорту.

    До проєкту також причетні експрезидент “Київміськбуду” Ігор Кушнір і бізнесмен Валерій Кодецький, а разом із Ренатою Гусейновою (цивільна дружина Каськіва) та Андрієм Вінграновським вони є співвласниками ТОВ “Боржава центр”.

    Журналісти зафіксували, що наближені до Каськіва особи вже оформили земельні права у Пилипці. Батько Гусейнової та австрійський інвестор Гернот Ляйтнер отримали сервітут на 25 гектарів для встановлення гірськолижних витягів.

    Паралельно Закарпатська ОДА подала проєкт щодо зміни цільового призначення лісових ділянок під рекреацію, що дозволяє їхню забудову. Облрада змінила межі заказника “Темнатик”, скоротивши його площу на 240 гектарів. Експерти вважають, що зміни торкнулися саме тих ділянок, які заважають будівництву курорту.

    Загалом новий проєкт може охопити до 800 гектарів. Раніше, у 2010-х, Каськів просував будівництво курорту в межах національного проєкту “Олімпійська надія”, який не реалізували. Тоді його звинуватили у розтраті державних коштів.

    У 2024 році депутат Каськів, за даними журналістів, змушував селян продавати земельні ділянки під новий курорт, а у разі відмови обіцяв просто “віджати” землю.

  • Нардепка Янченко просуває структуру з російським капіталом

    Нардепка Янченко просуває структуру з російським капіталом

    Народна депутатка Галина Янченко, відома як представниця антикорупційного руху, цього разу потрапила у фокус скандалу зовсім з іншого приводу — через просування бізнес-структур, пов’язаних із проросійським капіталом та оточенням Ігоря Палиці.

    Йдеться про компанію OPOS, відкриття нового виробництва якої на Волині Янченко активно висвітлювала у соцмережах. У пості вона назвала власника OPOS Павла Вербжицького своїм «хорошим другом». Проте сам Вербжицький фігурує у більш складній бізнес-мережі, ніж здається на перший погляд.

    Його партнер — колишній голова Дніпропетровської ОДА Олександр Бондаренко, який раніше жив у Росії, знімався в російських шоу на телебаченні та має зв’язки зі Святославом Олійником. Той, у свою чергу, підтримує контакт із політиком Ігорем Палицею.

    Компанії, пов’язані з Вербжицьким, зокрема ТОВ «ОПОС Лоджистікс», мають ділові зв’язки з портовою групою «ТІС» (власники — Андрій Ставніцер та російський бізнесмен Олексій Федоричев). Це — тривожний сигнал, особливо в умовах війни, коли співпраця з російськими капіталами є не лише аморальною, а й небезпечною.

    Попри заявлений експортний напрямок нового виробництва, уся структура OPOS виявляється глибоко вкоріненою у сумнівні ділові та політичні зв’язки. Просування таких проєктів на найвищому рівні — не просто питання репутації, а ознака системної нечистоти.

  • Хто зі “слуг народу” підтримав зрадницькі Харківські угоди 2010 року?

    Хто зі “слуг народу” підтримав зрадницькі Харківські угоди 2010 року?

    14 років тому режим Януковича вирішив продовжити російську військову присутність в Україні.

    А саме 21 квітня 2010 року у Харкові Віктор Янукович та Дмитро Медведєв підписали угоду, згідно з якою термін перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі продовжили з 2017 до 2042 року. В угоді прописали можливість продовжити термін ще на п’ять років, якщо сторони не мають заперечень. Орендна плата за перебування флоту була встановлена ​​у розмірі 100 мільйонів доларів на рік.

    Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

    В обмін на це Росія погодилася знизити ціну на імпорт газу та вилучила з газового контракту пункт про штраф, якщо Україна закуповувала менше обумовленого обсягу палива.

    Далі у рекордні терміни – за 6 днів – нардепам запропонували ратифікувати Харківські угоди.

    27 квітня 2010 року запам’яталося тим, що Литвина прикривала парасолькою його охорона – у спікера летіли яйця та димові шашки. Крім того, під час засідання у залі сталася бійка між депутатами від Партії регіонів та “Нашої України – Народної самооборони”.

    Через майже 40 хвилин після початку засідання, попри бійки, димові шашки та блокування трибуни, Верховна рада все ж таки ратифікувала Харківські угоди – 236 голосів “за”.

    З них:

    • Партія регіонів – 160 голосів «за» зі 161 (не голосувала лише Дмитро Шенцев);

    • Комуністична партія – 27 з 27 «за»;

    • “Блок Литвина” – 20 з 20 «за»;

    • «Блок Юлії Тимошенко» – 9 з 154 «за»;

    • НУ-НС – 7 з 72 «за»;

    • позафракційні депутати – 13 із 16 «за».

    І ми вирішили перевірити як деякі з колаборантів у раді зараз почуваються, продовжуючи суспільно-політичну діяльність у наші дні і чи не гризе їх совість (звісно ні) за те, до чого призвело їхнє бажання, вислужиться перед набираючим сили рашизмом.

    1. Ігор Палиця

    Ігор Палиця

    Палицю неодноразово було обрано народним депутатом, у різні роки очолював Одеську ОДА та Волинську облраду і протягом своєї політичної кар’єри зміг стати фігурантом скандалів та кримінальних справ. На момент голосування він був членом фракції «Наша Україна — Народна самооборона», яка майже повним складом виступила проти.

    Хоч Палиця і всіляко намагається відхреститися від факту голосування, нібито голосували за нього, але ще у 2014 писали про нього зв’язках з Азаровим та регіоналами.

    А коли до Палиці ставлять питання на цю тему, то він намагається виправдатися, ніби не важливо, що він та інші депутати голосували за ратифікацію Харківських угод. Його заперечення зводиться до перекидання відповідальності на вищу владу.

    “Але щодо Криму я хотів би інше сказати. Чи призвело голосування 2010 року – продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму – до того, що Росія окупувала Крим? Я думаю ні. Або щось змінилося б, якби договір закінчився в 2017 році, а 2013-го відбулися події з Євросоюзом? Я був у Криму, в Севастополі, влітку 2012, спілкувався з кримчанами ! Чому так сталося? Тому що всі роки незалежності України кожна влада насамперед дивилася, хто вкрав санаторії, і намагалася їх переділити. Дивилася, яка земля вільна, і хотіла вкрасти. Ми зараз після 2014 року захищаємо кримських татар. А до окупації чомусь не думали про кримських татар? “, – сказав Ігор Палиця.

    А як поживає Палиця сьогодні?

    Нардеп від партії “За Майбутнє” майже зник з інформаційного простору з початком війни. Тільки у квітні він дав інтерв’ю телеканалу “1+1”, але потім знову зник з екранів телевізорів. З’ясувалося, що Ігор Палиця двічі виїжджав за кордон під час війни: його не було в Україні з 18 липня по 10 серпня. У цей період він, за припущенням, побував на віллі в Каннах, яка ще з 2019 року знаходиться у власності його сім’ї.

    Про це йдеться у журналістському розслідуванні “Української правди” “Батальйон ‘Монако’ 2. Українські елітні біженці на Лазурному узбережжі”.

    Розкішну віллу з басейном журналістам вдалося знайти завдяки фотографіям, опублікованим його дочкою Марією у соціальній мережі Instagram вже після повномасштабного вторгнення Росії.

    Хоча сам Палица заявляв ИА “Волинські новини”, що не збирається виїжджати з України, але судячи з того, як на тому сайті люблять висвітлювати та волонтерську діяльність нардепа та його множинні політичні висловлювання у ЗМІ – інформаційне агентство належить Палці для піару або, принаймні він добрий друг редакції.

    1. Святослав Пискун

    Святослав Михайлович Піскун – тричі Генеральний прокурор України, народний депутат від Партії Регіонів 5-го та 6-го скликань. Генерал-лейтенант податкової міліції, Державний радник юстиції 1 класу, Голова Спілки правників України, віце-президент Міжнародного фонду правників України, член Вищої ради юстиції України. Голосував, будучи депутатом від партії Регіонів.

    Хоча вже після Майдану, плакався ЗМІ, що його родину тероризував режим Януковича. Так сильно, що йому довелося купити віллу на Лазурному березі як “схорон”.

    Так само Піскун закадичний друг Столара.

    Вивчаючи його публічну активність під час війни – можна дійти неоднозначних висновків. Хоча колишній генпрокурор уже відійшов від справ.

    Ще на початку війни Піскун вирішив пропіаритися на згуртуванні українців перед загрозою рашистів – виклав фото зі зброєю до свого Фейсбуку, але отримав лише глузування.

    А вже 2023 року, коли фронт підвівся і для багатьох українців війна стала чимось далеким на сході Піскун вирішив світитися у ЗМІ. То розкаже про свою повну лояльність до нинішньої влади, хоч і не зовсім згоден, то почне звинувачувати військкомати у хабарництві(хоча свого 24-х річного сина Піскун завчасно відправив до Лондону).

    Але старі звички – прислужувати росіянам даються взнаки і ось уже патріот і кухонний “мисливець на орків” Піскун розповідає про страшні втрати у 47-й бригаді ЗСУ.

    1. Сергій Головатий

    Сергій Головатий

    Суддя Конституційного Суду України, а з 29 грудня 2020 року виконуючий обов’язки Голови Конституційного Суду України. Народний депутат України I-VI скликань, міністр юстиції України у 1995-1997 та 2005-2006 роках. Колишній член КПРС. Як не складно здогадатися – голосував за Харківські угоди від Партії регіонів.

    Не дивлячись на війну живе цілком спокійним життям, декларує земельні ділянки, нерухомість і навіть храм.

    А від перспективи бути притягнутою відповідальності за дозвіл окупантам базуватися в Криму він ухилився дуже елегантно – за принципом “не можеш перемогти – очолив”. Головатий є суддею-доповідачем у справі про Харківські угоди. Ні висвітлення цього факту у ЗМІ, ні заяви на відведення ніяк не можуть вплинути на цю ситуацію.

    А від справ щодо корупції Головатий обробляється навіть якщо покарання для нього смішно, наприклад, Голосіївський районний суд міста Києва визнав винним і голову Конституційного суду (КСУ) Сергія Головатого у скоєнні адміністративного правопорушення та зобов’язав його сплатити штраф у розмірі 1700 грн.

    Вже 1 квітня цього року Київський апеляційний суд розглянув апеляцію Головатого на рішення суду першої інстанції, який визнав його винним у корупції та засудив до штрафу.

    І… апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та ухвалив постанову про закриття справи, в тому числі через відсутність події та складу адмінправопорушення.

    За іронією Головатий є президентом підкомісії з правовладдя («верховенства права»), член Розширеного бюро Венеціанської комісії, чия місія робити висновки щодо відповідності проектів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям.

    1. Литвин Володимир

    Литвин Володимир

    Голова Верховної Ради, той у кого летіли яйця та димові шашки під час голосування. Як і Палиця намагався виправдатися про таке рішення, але причинною була відсутність альтернатив і примус РФ.

    Люстрації його обійшли і восени 2014 року на позачергових виборах пройшов самовисуванцем до Верховної Ради. Входив до складу депутатської групи Воля народу. 20 жовтня 2017 року Володимир Литвин у залі засідань Верховної Радиоголосив про вихід із депутатської групи Воля народу.

    Брав участь у дострокових парламентських виборах 2019 року як самовисуванець у мажоритарному окрузі № 65 (Житомирська область). За підсумками голосування програв.

    Заробляв тяжкою працею депутата, наприклад Володимир Литвин задекларировував мільйонні статки як готівкою, і на рахунках у банках. За даними декларації, у 2018 році нардеп Володимир Литвин отримав заробітну плату за основним місцем роботи у розмірі 570 тис. 965 грн., а в Інституті історії України депутат заробив майже 769 тис. 615 грн. Також парламентарій отримав відшкодування видатків, пов’язаних із виконанням депутатських повноважень, на суму 512 тис. 880 грн. Крім того, Володимир Литвин за 2018 рік отримав стипендію академіка НАНУ – 61 тис. 344 грн., пенсія депутата становила 121 тис. 819 грн. Сума відсотків від вкладів становила близько 90 тис. грн., а дохід від надання майна в оренду – 1 млн. 200 тис. грн. Також народний обранець декларує відсотки за облігаціями внутрішньої державної позики на суму 442 тис. 002 грн.

    На банківських рахунках народного обранця є кошти у різній валюті, а саме 3 млн. 804 тис. 467 грн., 199 тис. дол. та 50 тис. 124 євро. Готівкою Володимир Литвин декларує 90 тис. грн та 85 000$. Також у червні 2018 року Володимир Литвин придбав 1577 облігацій АТ «УкрСиббанк» загальною вартістю 12 млн. 972 тис. 424 грн. Власниками АТ “УкрСиббанк” є закордонні компанії: BNP Paribas (Франція) належить 58,2% акцій, ЄБРР (Великобританія) – 38,8%. А вже 10 вересня 2018 року нардеп оприлюднив зміни у майновому стані: політик став власником 1646 облігацій вищезгаданого банку, вартість яких становить 1 млн 564 тис. 967 грн.

    Згідно з декларацією, Володимир Михайлович є власником квартири площею 259,8 кв.м у Києві вартістю 9 млн 435 тис. грн, крім того, нардеп орендує житловий будинок площею 550,3 кв.м та нежитлове приміщення 421,6 кв.м Конча-Заспі.

    Що стосується цінного нерухомого майна, то у власності нардепа – годинник марки «Zenit» та «Hublot geneve collection», цілісна колекція книг (4,5 тис. одиниць), 35 картин та зброя таких марок, як BD-880, Blaser та Крейгоф , вартість яких не вказана.

    Серед цінного рухомого майна депутат Верховної Ради декларує один легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200 (рік випуску – 2003) вартістю 864 тис. грн. Щодо нематеріальних активів, то Володимир Михайлович має авторське право на твір (№2506-2514). Дружина народного обранця – Литвин Тетяна Костянтинівна декларує дві земельні ділянки (пай – 44,5 тис. кв. м та присадибну ділянку – 5,7 тис. кв. м) у селі Ємчиха Миронівського р-ну Київської обл.

    Серед цінного рухомого майна у власності дружини Литвина є 32 ікони. У 2018 році заробітна плата Тетяни Костянтинівни за основним місцем роботи у ПАТ «Салівонківський цукровий завод» склала майже 582 тис. грн. Крім того, Тетяна Литвин отримала дохід від надання майна в оренду у сумі 25 697 грн, відсотків – 10 571 грн. Також дружина парламентаря декларує готівку у сумі 950 тис. грн.

    Так би і йшло розмірене життя Литвина поки не зявилась справа “Рюкзаків Авакова”. Коли у лютому 2015 року МВС уклало договори з компанією «Дніпровенд» про закупівлю 5 тисяч рюкзаків вартістю 14,5 млн гривень (2 898 грн за штуку) та з ФОП Плігачів про закупівлю 1 тис. рюкзаків вартістю 2,1 млн гривень (2 100 грн за штуку).

    Коли “Дніпровенд” виграла тендер у МВС, розслідування їх роботи як конвертаційного центру, яке ведеться майже рік, не завадило чиновникам направити бюджетні кошти цій фірмі. У червні 2015 року стало відомо, що рюкзаки придбали за завищеними цінами через компанії, контрольовані сім’єю Арсена Авакова.

    Восени 2017 року правоохоронці заарештували трьох осіб у цій справі: Олександра Авакова, сина міністра внутрішніх справ, Сергія Чеботаря, колишнього заступника міністра внутрішніх справ та підприємця Володимира Литвина. У липні 2018 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура закрила справу проти Авакова та Чеботаря. Третій фігурант справи Володимир Литвин вирішив взяти на себе провину.

    1 вересня 2018 року суд затвердив угоду про визнання вини між САП та Литвином. Він повністю визнав свою провину в шахрайстві та підробці документів, викрив іншого фігуранта справи, яка вже померла, і погодився відшкодувати збитки у 4,8 мільйона гривень. Литвина засудили до 2 років умовно.

    Коли “Дніпровенд” виграла тендер у МВС, розслідування їх роботи як конвертаційного центру, яке ведеться майже рік, не завадило чиновникам направити бюджетні кошти цій фірмі. У червні 2015 року стало відомо, що рюкзаки придбали за завищеними цінами через компанії, контрольовані сім’єю Арсена Авакова.

    Восени 2017 року правоохоронці заарештували трьох осіб у цій справі: Олександра Авакова, сина міністра внутрішніх справ, Сергія Чеботаря, колишнього заступника міністра внутрішніх справ та підприємця Володимира Литвина. У липні 2018 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура закрила справу проти Авакова та Чеботаря. Третій фігурант справи Володимир Литвин вирішив взяти на себе провину.

    1 вересня 2018 року суд затвердив угоду про визнання вини між САП та Литвином. Він повністю визнав свою провину в шахрайстві та підробці документів, викрив іншого фігуранта справи, яка вже померла, і погодився відшкодувати збитки у 4,8 мільйона гривень. Литвина засудили до 2 років умовно.

    Засвітившись у такому гучному скандалі, Литвин вирішив особливо не заявляти про себе. Все змінилося, коли почалася війна. Тоді вже Литвин записався у волонтери, сподіваючись, що передача двох муляжів автоматів виправить його держзраду.

    «Побував у Новороманівській ЗОШ. На прохання колективу передав для проведення занять із військовий вишкіл 2 одиниці навчальної зброї. Поспілкувався із вчителями», – зазначив ексспікер.

    Що ж ми маємо в результаті – зараз колишній глава партії представленої в парламенті, Голова Конституційного суду, друг Столара і колишній Генпрокурор та екс-спікер ради, за сумісництвом фігурант гучного корупційного скандалу, ні ким не притягнуті до відповідальності за державну зраду, спокійно виїжджають за кордон на відпочинок та декларують кошти, що можуть серйозно підтримувати полки ЗСУ на фронті. При цьому наші персонажі піаряться на війні “допомагаючи” людям для гарної картинки. Війні до передумов якої вони самі доклали руки, або зовсім не звертають на неї уваги. А розслідування Харківських угод начебто закинули, що є безумством з огляду на те, що привів цей акт продажу суверенітету.