Український бізнесмен Максим Кріппа продовжує співпрацювати з російськими медійниками, про що свідчить свіжі розміщення замовних публікації на російських сайтах.
Так, медійники Кріппи розмістили замовний матеріал на російському профільному ресурсі sports.ru з рекламою своєї кіберспортивної команди NAVI.
ФОТО: Максим Кріппа дав інтерв’ю російському виданню
Після того, як на факт співпраці Максима Кріппи з російськими виданнями звернули увагу українські журналісти, інтерв’ю було видалено.
Наразі за посиланням де раніше було розміщене інтервю відображається помилка 404:
Нагадаємо, Максим Кріппа починав свою кар’єру у російського православного олігарха Костянтина Малофєєва, в інтересах якого намагався викупити український Forbes, як “подарунок Путіну, на річницю СВО”.
Максим Кріппа продовжує скуповувати українські медіа в інтересах російського олігарха Костянтина Малофєєва. В цьому йому допомагають ряд українських медійників на кшталт Євгена Шпитко, про роботу яких на Кріппу-Малофєєва ми розповімо у наступних публікаціях.
Інформація про роботу Євгена Шпитко на Максима Кріппу та Костянтина Малофєєва з’явилася в публічному доступі відносно недавно, після чергової спроби Євгена Шпитко зняти публікації пов’язані з Кріппою з телеграм-каналу “Тёмный Рыцарь”. Але, як повідомляють наші джерела, співпраця між Євгеном Шпитко та Максимом Кріппою розпочалась задовго до публікацій на анонімних ТГ каналах.
ФОТО: Скрін поста з ТГ “Тёмный Рыцарь” за 23 вересня 2024 року
Хто такий Євген Шпитко та що саме його пов’язує з РФ
Крім зв’язків з Максимом Кріппою, Євген Шпитко відомий в Україні як головний редактор та один із співвласників українського видання Mind UA. Досить цікавою в контексті зв’язків Шпитко з РФ є історія створення ресурсу Mind UA, склад його засновників та кінцевих бенефіціарів.
Варто відзначити, що колектив Mind UA, як і сам Шпитко, є вихідцями з Forbes Україна, які покинули проект, після того як почались проблеми в їх роботодавця олігарха Сергія Курченка.
Після втечі Сергія Курченка до РФ, Євген Шпитко забрав частину колективу Forbes Україна та у 2017 році заснував новий проект – Mind UA. Крім колективу, Шпитко прихватив із собою офіційну сторінку Forbes Україна в Фейсбук, до якої у нього був доступ як у головного редактора.
Згідно з даними сервісу Youcontrol, наразі власником 100% статутного капіталу ТОВ “ФЬЮЧЕР МЕДІА” є головний редактор Євген Шпитко. Але якщо уважно придивитись до історії змін реєстраційної інформації компанії, то бачимо відчайдушні спроби приховати російський слід та справжніх бенефіціарів компанії.
Ще донедавна, засновниками ТОВ “ФЬЮЧЕР МЕДІА” крім Шпитко, який був власником всього 22,5% компанії, були ТОВ “Акселератор нових продуктів” – 10% і ТОВ “Інвестіко” – 67,5%. За даними того ж Youcontrol, кінцевим беніфіціарним ТОВ “Інвестіко” є такий собі любитель “рускаго міра” Куманьок Олександр Юрійович.
У 2020 році журналісти, на фоні скандалів з накруткою ботами ТГ каналу Mind UA, вирішили поцікавитись складом кінцевих бенефіціарів видання, після чого Куманьок Олександр Юрійович став відомий широкому загалу своїми симпатіями до РФ.
Журналісти звернули увагу на сторінку Олександра Куманька “Вконтакте” де надто багато фото на фоні Кремля після 2014 року. Зокрема, Олександр Куманьок їздив святкувати 1 травня 2014 року на Червону площу в Москві вже тоді, коли Крим був анексований РФ. Мало того, судячи з усього, він пишається, що Крим це частина Росії, викладаючи “фото з магнітиками”.
Крім проросійських світлин в російських соцмережах Олександр Куманьок являється давнім бізнес-партнером Ігоря Куєка – рідного брата Ані Лорак (Кароліни Куєк), з яким пов’язаний через спільні компанії, серед яких ТОВ “Хелс Фуд” (40969855), ТОВ “Платформа розвитку інновацій” (41130557), ТОВ “Дюкан” (40977508) та інші. Тобто вони давні партнери і працюють у кількох напрямках.
А у 2018 році журналісти з’ясували, що Ігор Куєк є одним із власників платформи UkrARPA, яка займалася розробкою і створенням зброї для української армії. Журналісти з’ясували та опублікували докази того, що Ігор Куєк заробляє на цій справі чималі гроші. Серед інших власників UkrARPA значились – Денис Гурак, Дмитро Ружицький та Дмитро Шестаков. Раніше всі вони працювали в Укроборонпромі і фактично паралельно розвивали власний проект за державні кошти, поставляючи державі безпілотники по 100 тисяч доларів США, в той час коли їх реальна собівартість складала 5 тисяч доларів США.
Але Євген Шпитко не помічав ні проросійських публікацій, ні відкритого грабунку українського ВПК своїми партнерами до 2020 року, поки в українського суспільства не появились питання до роботи начебто проукраїнського сайту Mind UA. Після чого Шпитко вирішив позбутись відверто проросійських партнерів в числі засновників ТОВ “ФЬЮЧЕР МЕДІА”.
Але чи насправді Євген Шпитко розірвав усі відносини з минулими партнерами, чи це просто хід для уникнення конфіскації сайту Mind UA та передачі його в управління АРМА, як це раніше відбулося з медіа холдингом Сергія Курченко?
Відповідь на це питання у нещодавній кримінальній справі СБУ, щодо зловживання Євгеном Шпитко під час розподілу гуманітарних вантажів. Якщо бути більш точними, Євген Шпитко попався на перепродажу бронежилетів, які на початок 2022 року були справжнім дефіцитом.
В офіційних поясненнях даної ситуації на сайті Mind UA Євген Шпитко сам згадує свої зв’язки зі структурами Укроборонпрому. Варто відзначити, що ці зв’язки залишились у Шпитко з часів Олександра Куманька, за яким стоїть Павло Олексійович Барбул, який з 2014 року займав посаду радника генерального директора Укроборонпрому. Засвітившись в декількох корупційних епізодах в Укроборонпромі, Павло Барбул очолив Спецтехноекспорт.
ФОТО: Олександр Куманьок в одному з офісів Павла Барбула напередодні поїздки до Москви
На посаді директора Спецтехноекспорта Павло Барбул попав у корупційний скандал з розкраданням коштів державного підприємства та деякий час провів у СІЗО. І хоча наразі Павло Барбул перебуває на волі, старі корупційні схеми Спецтехноекспорту дають про себе знати.
Так, весною цього року адвокат Павла Барбула намагався оскаржити угоду про визнання винуватості, укладену з ексначальником департаменту контрактів Спецтехноекспорту Валерієм Синяковим та його ексзаступником Олександром Фатьяновим. За умовами угоди, Фатьянов і Синяков зобов’язалися надати свідчення в низці кримінальних проваджень, зокрема, події яких зачіпають період керівництва Барбулом у Спецтехноекспорті.
Прізвище Павла Барбула не просто так часто згадується у нашому журналістському розслідуванні, адже за свідченнями бізнесменів із його близького оточення, Барбул являється одним із фактичних власників сайту Mind UA. Раніше Барбул володів частиною Mind UA через Олександра Куманька, а після 2020 року безпосередньо через Євгена Шпитко. Нагадуємо, що відкрито проросійський Олександр Куманько був викинутий зі схеми, після того як інформація про його погляди появилась в пресі.
В такому ракурсі робота головного редактора Mind UA Євгена Шпитко на Максима Кріппу, а через нього і на Костянтина Малофєєва, має викликати багато питань в української контррозвідки. Адже незважаючи на кримінальні справи Павло Барбул до сих пір входить до української спільноти з розробки та продажу озброєнь.
Сергій Стефурак – радник прем’єр-міністра Дениса Шмигаля на громадських засадах з березня 2020 року. В медіа його персону пов’язують з поверненням скандального ЄДАПСу (Єдина державна автоматизована паспортна система) та звинувачують в організації корупційних схем, які обходяться бюджету воюючою країни в мільярди гривень.
Стефурак родом із Рогатині Івано-Франківської області. Потрапив до команди голови уряду завдяки родинним зв’язкам: його мати – Марія Савка працювала першим заступником голови Івано-Франківської ОДА в той час, коли її очолював Денис Шмигаль.
До того, як потрапити до команди Шмигаля, Стефурак працював у агрохолдингу “Укрлендфармінг” Олега Бахматюка, зокрема в торговій мережі “Фаворит” та наглядових радах інших пов’язаних з ним компаній. Під управлінням Стефурака компанії агромагната намагалися обійти тендерні правила на постачання продуктів харчування, за що були оштрафовані Антимонопольним комітетом.
Також Сергій Стефурак, будучи директором однієї з фірм Бахматюка, засудив збанкрутілий банк самого ж Бахматюка, з метою отримати відшкодування збитків від Фонду гарантування вкладів, що однозначно є шахрайством. Тож не дивно, що наші співрозмовники в Кабміні називають Стефурака “лобістом Олега Бахматюка” в уряді Дениса Шмигаля.
В контексті функціоналу Сергія Стефурака в команді Дениса Шмигаля, варто також згадати зв’язки Стефурака з нині покійним Андрієм Іванчуком. Іванчук відомий тим, що представляв інтереси російського “Лукойлу” після формального продажу його активу в Івано-Франківській області – заводу “Карпатнафтохім.
Андрій Іванчук також мав відношення до мереж магазинів Duty Free, якими володів разом із партнером Артуром Гранцем, власником видання Forbes. Гранцу часто приписують зв’язки з росіянами через ігорний бізнес та спробу продати Forbes Україна російському православному олігарху Костянтину Малофєєву. Нагадаємо, що Сергій Стефурак, як радник Дениса Шмигаля з економічних питань, має вплив тому числі на фіскальну і митну політику, що пов’язана з діяльністю Duty Free.
Також цікаво, що весною минулого року прем’єр-міністр Денис Шмигаль та його найближчий радник Сергій Стефурак заблокували роботу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), шляхом навмисного не призначення четвертого члена комісії, що автоматично призвело до відсутності кворуму та неможливості прийняття рішень. Як наслідок, КРАІЛ не міг позбавляти ліцензій компанії, які були повязані з РФ та потрапили до санкційного списку. Як зазначають учасники ринку, така ситуація була вигідна одному з бенефіціарів «Vbet» Артуру Гранцу.
У серпні 2023 року в медіа розгорівся скандал, через ймовірне лобіювання Сергієм Стефураком повернення корупційних схем середини 2000-х років, пов’язаних із концерном ЄДАПС.
ЄДАПС – це консорціум-монополіст часів Януковича, через який здійснювався друк усіх можливих документів країни, починаючи з паспортів громадян закінчуючи акцизними марками. Він мав природно величезну корупційну складову, активно працюючи на поповнення чорної каси “сім’ї” екс-президента.
Сьогодні ЄДАПС має назву “Industrial Innovation Group”, а його філіал в Україні – “Поллі-Сервіс”. “Industrial Innovation Group” презентує себе як нового гравця на ринку. Але чи так це насправді?
Скандально відомий співвласник ЄДАПС Юрій Сидоренко, який неодноразово переховувався від правоохоронців різних країн і мав бізнес у Москві, офіційно вийшов зі структури компаній в 2017 році. Замість нього власниками стали двоє давніх менеджерів ЄДАПСу, низка офшорок і громадянин Арабських Еміратів, де “ожив” консорціум.
Але вже у 2018-му одна з компаній цієї імперії, патентуючи в ЄС свій черговий винахід, вказала особисто Сидоренка серед винахідників. Варто відзначити, що наразі дана інформація видалена.
Крім того, у 2021-му в одній з митних декларацій “Industrial Innovation Group” на товар, відправлений до Женеви, отримувачем була вказана людина на ім’я “M Sidorenko”. Це може бути дочка бізнесмена Марія.
Компанію “Поллі-Сервіс”, яка постачає матеріали для всіх монополізованих сфер, суспільству представляють українським виробником.
Та бізнес-імперія, до якої входить цей нібито вітчизняний виробник критично важливих для України документів, уже після вторгнення в Крим і на Донбас, незадовго до повномасштабної війни, не цуралась вести бізнес з Росією. Останні угоди з компаніями з РФ, які збереглись у міжнародній базі імпорту-експорту ImportGenius, датовані груднем 2021-го року.
Починаючи з 2021 по 2023 рік за участі Сергія Стефурака уряд Шмигаля ухвалив низку рішень, що дозволили ЄДАПС повернутися на ринок. Зокрема, змінились вимоги до паспортів, водійських посвідчень, техпаспортів українців, було введено монополію на виробництво нотаріальних бланків та повернено голограму на акцизну марку.
Матеріали для всіх цих виробництв наразі постачає лише вищезгадана компанія “Поллі-Сервіс”, пов’язана з росіянами та колишнім ЄДАПС. Нагадаємо, що тільки за 2021-2023 роки ЄДАПС отримав державних контрактів на суму щонайменше 2,3 млрд гривень.
Але повернення Сергієм Стефураком та Денисом Шмигалем корупційних схем часів Януковича по друку державних документів, в умовах повномасштабного вторгнення, крім значних корупційних ризиків, несе також і ризики для української державності.
Правоохоронці почали масово виявляти підроблені документи, які практично не відрізняються від оригінальних. Не важко здогадатись, що такого роду документи крім криміналітету цікаві також російським спецслужбам. Тож питання повернення ЄДАПС, це не тільки про корупцію, але і про державну безпеку.
