Минулого тижня у нас була можливість відвідати Київ, і ми зустрілися з багатьма українцями як усередині уряду, так і за його межами. Ми виявили, що вони, зі зрозумілих причин, втомилися від війни, але сповнені рішучості продовжувати боротьбу, вважаючи, що зможуть перемогти і вигнати російських агресорів. Ми також чули щораз більше невдоволення їхнім найважливішим партнером — Сполученими Штатами.
У лютому 2022 року Володимир Путін почав повномасштабне вторгнення в Україну, перетворивши російсько-українську війну на найбільшу і найкривавішу в Європі з часів Другої світової війни. Нікого не повинно дивувати, що українці втомилися відправляти своїх чоловіків, синів, дружин і дочок місяцями на передову.
Тим часом російські ракетні атаки та атаки безпілотників переносять війну на цивільне населення в містах по всій країні. Нічна атака на Київ 20–21 березня стала найпотужнішою за останні кілька місяців. Більшу частину тієї ночі ми провели в бомбосховищі, відчуваючи досвід, який занадто звичний для мільйонів українців.
Водночас ніщо з колишніх намірів не слабшає. Українці хочуть перемогти і вірять, що зможуть. Справді, вони не бачать альтернативи в боротьбі, яку вважають екзистенційною; якщо вони програють, України, якою вони її знали, не буде. Більшість із них хочуть повної перемоги, тобто повного відновлення своєї території до кордонів, узгоджених під час розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Це включає в себе повернення Криму.
Ми запитали про пропозиції, висунуті деякими на Заході — що Сполученим Штатам слід наполягати на переговорах, щоб “врятувати” Україну шляхом поступки частини країни Росії в обмін на мир. Мало хто з українців виявив інтерес до цього. Вони вказали на воєнні злочини, від яких постраждали українці під час російської окупації, і запитали, як вони могли кинути когось напризволяще. Більшість також вважала, що це призведе лише до короткого перепочинку, після якого модернізована російська армія відновить бойові дії.
Українські військові розуміють, що 2024 рік буде важким. Вони говорили про російський тиск на більшій частині лінії фронту, особливо в Донецькій і Луганській областях. У вересні 2022 року Путін заявив, що анексує ці регіони, хоча російські військові не контролюють усю їхню територію.
Уповільнення допомоги, особливо з боку США, завдало шкоди українським військовим операціям. Українські офіцери описали ситуації, в яких їхні підрозділи можуть випустити тільки один артилерійський снаряд на кожні десять пострілів росіян. У них немає засобів для захисту від руйнівних атак планувальних бомб, що завдаються російськими винищувачами, і вони занепокоєні тим, що тривалі атаки російських ракет і безпілотників вичерпають можливості протиповітряної оборони.
Чиновники Міністерства оборони України відстежують плани Росії зі створення нових бойових формувань і ймовірну мобілізацію живої сили тепер, коли Путін домігся подальшого перебування при владі. Вони вважають, що Кремль зберігає ширші амбіції в Україні, включно із захопленням Харкова, Одеси та Києва.
Незважаючи на це, українські чиновники не виявляють ознак відчаю. Вони зміцнюють свої оборонні позиції і поспішають застосовувати на місцях інноваційні технології, як-от передові дрони. Вони задаються питанням, чи є у росіян зараз можливість здійснити великий прорив на місцях. Багато українців, як і раніше, впевнені, що, маючи достатньо зброї та боєприпасів, зможуть повернути назад досягнення Росії за останні два роки.
Висловлюючи подяку за допомогу США, українські офіційні особи та інші люди в Києві ясно висловили своє роздратування за трьома пунктами:
По-перше, оскільки НАТО планує провести саміт у Вашингтоні в липні 2024 року, українці хочуть отримати чітке послання про їхнє прийняття до Альянсу, а в ідеалі — запрошення. Вони звертають особливу увагу на те, що Сполучені Штати мають найважливіший голос у НАТО. Звісно, українці борються за виживання своєї країни, але вони вбачають у цій боротьбі також захист НАТО і Європи від російської загрози, яка виходить за межі України.
По-друге, нездатність Конгресу ухвалити законопроєкт про додаткову допомогу Україні спричинила розрив у потоці американської допомоги, що вплинуло на поле бою. Це відбивається, зокрема, на збільшенні втрат серед українців. Українці стали обізнані про те, як працює Палата представників, зокрема про роль спікера і петицій, але їхнє розчарування відчутне.
По-третє, радник з національної безпеки США Джейк Салліван відвідав Київ минулого тижня і залишив українців явно незадоволеними його проханням припинити напади на нафтопереробні заводи у Росії. Українці з деяким роздратуванням приймають обмеження у використанні наданої США зброї цілями на території України. Все одно, Україна використовує дрони вітчизняного виробництва для атак на російські нафтопереробні заводи, які є законними військовими цілями. Наразі вони завдали ударів по об’єктах, що виробляють від семи до восьми відсотків російських нафтопродуктів, і багато інших перебувають у межах досяжності українських дронів.
Є питання з приводу обґрунтування вимоги припинити напади на нафтопереробні заводи, які, як повідомляється, були пов’язані з цінами на нафту. Росія здебільшого експортує сиру нафту, а не нафтопродукти; тому незрозуміло, як скорочення потужностей нафтопереробних заводів Росії вплине на експорт нафти. Як висловився один високопоставлений український чиновник, “припиніть говорити нам, щоб ми не вражали цілі в Росії”.
Ми покинули Київ, натхненні стійкістю, мужністю і незмінною переконаністю українців у тому, що вони можуть перемогти одну з найбільших військових держав на планеті. У Сполучених Штатів є життєво важливий національний інтерес в успіху України. Якби Путін і Кремль надихнулися перемогою в Україні, вони становили б набагато більшу загрозу для решти Європи. Адміністрація Байдена і Конгрес повинні діяти без зволікання, щоб допомогти українцям здобути перемогу.
