Україна вже сьогодні переживає одну з найбільших соціальних трансформацій за час незалежності. За офіційними оцінками, статус ветерана мають понад два мільйони українців, і ця цифра продовжує зростати. Після завершення військової служби сотні тисяч захисників повертатимуться до цивільного життя, а значна їх частина — на ринок праці. Це означає, що питання адаптації ветеранів поступово стає не лише державною політикою, а й одним із ключових викликів для українського бізнесу.
Саме цьому присвячена авторська колонка генеральної директорки Фонду Ріната Ахметова Ксенії Сухової, видання Delo.ua, у якій вона аналізує, як війна змінює професійні пріоритети військових, чому традиційних програм працевлаштування вже недостатньо та яку роль можуть відіграти роботодавці у поверненні ветеранів до цивільного життя.
Ветеранський ринок праці вже формується
За даними Міністерства у справах ветеранів, кількість українців, які отримали статус ветерана війни, перевищила два мільйони. Після завершення активної фази бойових дій ця цифра може зрости ще більше, що зробить ветеранів однією з найбільших соціальних груп країни.
Відповідно, роботодавці вже зараз стикаються з необхідністю адаптувати свої кадрові політики. Йдеться не лише про створення нових робочих місць, а й про формування умов, у яких люди після фронту зможуть повернутися до професійної діяльності.
За даними проєкту «Серце Азовсталі», близько 70% ветеранів планують працювати у цивільному секторі після завершення служби. При цьому приблизно половина не хоче повертатися до професії, яку мала до війни.
Причини такого вибору, як зазначає авторка, пов’язані не зі зміною рівня доходів чи умов праці. Війна суттєво змінює світогляд людини, її життєві пріоритети, мотивацію та уявлення про майбутнє. Багато ветеранів після пережитого вперше переосмислюють власну професійну реалізацію та прагнуть розпочати новий етап життя.
Посттравматичне зростання як новий підхід
Ключовим поняттям матеріалу є посттравматичне зростання (Post-Traumatic Growth, PTG) — концепція, яка виникла у психології ще у 1990-х роках і описує позитивні зміни, що можуть відбутися після пережитої травми.
Йдеться не про заперечення наслідків війни чи спробу «забути» пережите. Навпаки, посттравматичне зростання передбачає прийняття травматичного досвіду та пошук нових життєвих сенсів, цілей і можливостей.
За словами Ксенії Сухової, саме цей підхід сьогодні впроваджується у програмах підтримки захисників Маріуполя в межах проєкту «Серце Азовсталі». Основою стали методики американської організації Boulder Crest, яка багато років працює з ветеранами збройних сил США та їхніми родинами.
Українська команда адаптувала ці практики до реалій повномасштабної війни та інтегрувала їх у власні програми підтримки військових.
Відновлення починається ще до повернення
Авторка наголошує, що повернення ветерана до цивільного життя не починається після працевлаштування.
Перший етап — підтримка родини ще під час перебування військового у полоні або на службі.
Після звільнення людина отримує комплексний супровід:
- медичну допомогу;
- психологічну підтримку;
- консультації кар’єрних радників;
- допомогу із житлом;
- професійну перепідготовку;
- підтримку під час пошуку роботи.
Особливу роль у цьому процесі відіграє принцип «рівний — рівному».
У програмі тренерами виступають колишні військовополонені, які вже пройшли власний шлях відновлення. Саме вони працюють із ветеранами одразу після повернення, часто ще у госпіталях.
На думку авторки, такий формат забезпечує найвищий рівень довіри, адже людина спілкується з тим, хто вже пережив подібний досвід.
Чому це має цікавити бізнес
У колонці наголошується, що головне питання для роботодавців полягає не в тому, як створити вакансії для ветеранів.
Набагато важливіше — сформувати таке робоче середовище, куди ветерани захочуть повернутися.
За останні два роки програми, побудовані на принципах посттравматичного зростання, реалізовувалися спільно з великими українськими компаніями, зокрема групою «Метінвест» та «Нафтогазом».
Учасники проходили спеціальні ветеранські кемпи, програми декомпресії та психологічної адаптації, які допомагали інтегрувати бойовий досвід у мирне життя, зміцнювати сімейні стосунки та визначатися з подальшим професійним розвитком.
За словами авторки, одним із найважливіших результатів стало формування всередині компаній ветеранських спільнот, де працівники підтримують один одного та допомагають адаптуватися новим колегам.
Бізнесу доведеться змінювати корпоративну культуру
Експерти дедалі частіше наголошують, що повернення ветеранів стане не лише кадровим, а й управлінським викликом.
Компаніям необхідно навчати керівників працювати з працівниками, які мають бойовий досвід, переглядати HR-політики, розвивати програми психологічної підтримки та формувати культуру взаємної поваги.
Йдеться не про особливе ставлення чи зниження професійних вимог, а про розуміння того, що військовий досвід часто змінює стиль комунікації, мотивацію та підходи до роботи.
Саме тому адаптація ветеранів дедалі частіше розглядається не як благодійність чи корпоративна соціальна відповідальність, а як повноцінний бізнес-процес.
Найбільший виклик — змінити ставлення
На завершення авторка звертає увагу на поширену помилку роботодавців.
На її думку, ветеранів не варто сприймати виключно як людей, яким необхідно допомагати. Натомість вони є фахівцями, які отримали унікальний досвід відповідальності, командної роботи, прийняття рішень у кризових ситуаціях та лідерства.
Саме тому головним завданням українського бізнесу стає не лише створення робочих місць, а й готовність побачити у ветеранах потенціал для розвитку компаній. В умовах, коли країна поступово готується до післявоєнного відновлення, питання інтеграції мільйонів ветеранів у цивільне життя стає одним із ключових факторів майбутнього економічного розвитку України.
